Розділ п'ятнадцятий

Балкі несамовито кричав, намагаючись вхопитись бодай за щось, щоб зупинити ударні хвилі по всьому тілу. Сині вени досягли скронь. Карі очі забарвились в суцільно чорний колір.

- Мамо, будь ласка, поквапся! - крикнула Сігні, намагаючись втримати хлопця в лежачому положенні.

- Хельго, у тебе все готово? - гукнула шатенка, поглядаючи на спину рудоволосої жінки, що теж робила якісь приготування на іншому столі.

- Астрід, в нас немає пижмо і череди. Я не зможу зробити протиотруту! - істерично крикнула жінка, торохкаючи посудом.

- А що є?

- Полин, фіалка триколірна та корінь лопуха.

- Згодиться, мішай! Вода в казанку ще гаряча!

Поки жінки готували ліки, дівчата з Локі продовжували тримати худорлявого, що постійно сіпався і намагався встати.

Обличчя Балкі моторошно перекосилося. Втративши контроль на свідомістю, він продовжував викрикувати одні й ті самі слова:

- Уб'ю… Всіх повбиваю!..

- Балкі, мовчи… - плакала Саксі, тримаючи хлопця за плече.

Астрід кинулась до дітей. В одній  руці вона тримала посудину з світло-зеленою густою рідиною, що колихалась від різких рухів, в іншій руці - вовняні чисті бинти. Сівши поряд з Локі, що тримав інше плече, жінка прудко намазала на пов'язку вміст посудини і приклала до очей Балкі. З бинта пішов білий пар. Хлопець ще сильніше закричав, намагаючись здерти тканину на обличчі.

- Ні в якому разі не дозволяйте йому відкрити очі! - наказала Астрід і широким кроком пішла допомагати Хельзі. - Що з протиотрутою?

- Майже готова, - зітхнула жінка, витираючи рукавом спітніле чоло. - Зараз розтовчу пелюстки фіалки і можна буде заливати. Але, Астрід, він має випити все до останньої краплини! Ти ж розумієш, що буде в іншому випадку…

- Знаю, - кивнула темноволоса, взявши вже готову до вживання рідину, - поквапмося.

В хатину зайшов статний чоловік з карими очима. Його тіло було кремезним, як у ведмедя. Густе темне волосся спадало чубом на чоло. Борода сягала середини шиї, а вуса майже повністю ховали губи. На ньому була хутряна душарка, що прикривала оголений торс. Шкіряні штани були такими ж широкими, як і в Астрід. Розправивши і без того широчезні плечі, він гордо підняв підборіддя та грізним голосом запитав:

- Що тут відбувається?

- Мікаелю, вийди звідси! - зірвались на крик обидві жінки, вже заливаючи протиотруту хлопцю.

- Зрозумів, не дурень, - в захисному жесті виставив руки вперед чоловік і вийшов на двір.

Валькірія хіхікнула, запитавши:

- Хто це?

- Наш тато, - посміхнулась Саксі, спостерігаючи як Астрід активує браслети і прикладає руки до грудей, поки Хельга заливає в рота Балкі ліки.

Онук шаманки знов почав кричати, б'ючись в конвульсіях. Але диво не змусило себе довго чекати. Сині вени зникали, бліда шкіра набувала живого тілесного кольору. Коли він заспокоївся, браслети на руках жінки згасли.

- Слава богам! - полегшено видихнула Астрід, витираючи чола.

- Тепер з ним все буде гаразд? - стурбовано запитала Сігні.

- Так, але наступні три дні йому не можна буде знімати пов'язку з очей, інакше осліпне. Магія має очистити його дух, - зауважила Хельга, встаючи з колін. - Будете йому допомагати пересуватися, а поки хай спить. Перенесемо його в іншу кімнату на ліжко.

Лишивши Балкі в спокої, усі зібралися за довгим дерев'яним столом.

- Ви, певно, дуже голодні… Пригощайтеся, не соромтеся, - Хельга щедро насипала з горкою м’ясне рагу.

В кінці столу сидів Мікаель, задумливо склавши руки. Поруч з ним сіла Астрід.

- Що було з хлопцем?

- Прокляття драугра. Рудоволосий хлопчик сказав, що вкусили недавно. Ми встигли його врятувати. В гіршому випадку через два дні він би вже перетворився на упиря.

- Рудоволосий кажеш… - очі чоловіка блиснули білим, коли він подивився на Локі. - Ти знала, що він берсерк?

- Ні, не помітила… - невинно опустила очі жінка, заправляючи каштанову прядку за ліве вухо. - Але він не ворог, любий. Загрози я не відчуваю.

- Гаразд, я прислухаюсь до твого чуття, - Мікаель взяв з рук Хельги миску з їжею і вдячно кивнув. Рудоволоса жінка сіла по інший бік, розпочинаючи трапезу.

Усі снідали мовчки. Діти не чули розмови дорослих, що було видно по спокійним, майже безтурботним обличчям. Валькірію сестри забрали до себе, Локі поселили в гостьову кімнату, куди на сусіднє ліжко поклали і непритомного Балкі. Дорослі розійшлися займатися справами.

Подрімавши до самого обіду, дівчата вийшли на вулицю прогулятися.

- Валькіріє, ти колись бачила чорний водоспад? - змовницько запитала Сігні.

- Ні… В моїх краях водоспадів взагалі не було. Принаймні не натрапляли.

- Тоді саме час побачити! - додала Саксі, беручи обох дівчат за руки. - Ходімо!

Неподалік від селища проглядалась ущелина, що вела до глибокого спуску. Дівчата обережно спускались, тримаючись за виступаюче каміння. В ущелині було дуже вогко, посередині тік струмок. З кам'яних стиків крапала вода.

- Очманіти як тут темно… - прошепотіла Валькірія, навшпиньках йдучи по хрустячому щебню.

- Ще трішки і вийдем назовні! - Саксі стрибала як маленьке дитя, роздивляючись усе навколо, ніби вперше.

Вийшовши з ущелини, дівчата на деякий час примружились, звикаючи до денного яскравого світла. З величних чорних скель, що з великим плином часу перетворилися на ряди шестикутних базальтових колон, стікала вода, що здавалася білою, мов молоко.

- І який же він чорний, якщо він білий? - скептично поглянула на сестер Валькірія.

- Цей водоспад називається Свартіфосс, що означає «Чорний водоспад». Старі кажуть, що його так прозвали через ось ці чорні колони, - Сігні вказала на базальтові ряди.

- Але все одно назва не відповідає виду. То ж скелі чорні, а не сам водоспад.

- Ну, не я йому таку назву давала, - стиснула плечима темноволоса, сідаючи на великий камінь, що лежав неподалік від води.