Розділ десятий

Весна. Сніги поступово танули, відкриваючи напівзелені пагорби. Хвилі з піною колихалися, вкриваючи більшу частину піщаного берегу. В центрі селища, біля головного капища бога Одіна, зібралися обрані для першого випробування посвяти воїна. Еміль стояв біля дерев'яного ідола, з урочистою посмішкою розрізаючи тушу щойно впольованого північного оленя. Відливши кров в дерев'яну посудину, він махнув рукою, підзиваючи до себе Валькірію. Дівчина вийшла з натовпу. Її погляд був повний рішучості. Очі розмальовані чорним кохлем, волосся заплетене в високу косу. На ній була льняна сіра сорочка, що сягала стегон. Комір регулювався білими зав’язками. Ноги обтягували шкіряні штани чорного кольору. На плечах висіла чорна жилетка з добре наточеними ножами. На ногах красувалися шкіряні чоботи.

Ставши навпроти Еміля, Валькірія підняла голову на дерев'яну статую Одіна, що височіла над ярлом. Вмокнувши два пальці в посудину, чоловік провів дві полоси на обох щоках дівчини, промовляючи молитву:

О, Великий Одін, батьку всіх,

Мудрості джерело і володарю битв.

Даруй дитині силу та відвагу,

Щоб йти шляхом честі та слави.

Наповни її розум ясністю,

А серце - стійкістю та мужністю.

Веди її через життєві бурі,

Щоб Валькірія, як воїн, здобула перемогу.

Хай твоє око стежить за нею,

А твій спис захищає від ворогів.

Слава тобі, Одін, вічний правителю,

Нехай буде так, як ти вирішиш.

Поцілувавши дівчину в чоло, Еміль посміхнувся, киваючи в сторону, де стояли вікінги, що пройшли крізь не одну битву. Кремезні, в сталевих латах та кольчугах. На поясах висіли мечі та сокири з гравіюванням міфічних істот. Усі височіли як гори - темні, неприступні. Погляди гострі як лезо. Валькірія схилила голову, віддавши шану, і стала в бік від чоловіків. Наступним на черзі був Ларс. Розмалювавши лице синові, ярл, постукав його по спині, направляючи до дівчини. Через початковий ритуал поклоніння пройшли шестеро: троє дівчат і троє хлопців. Останнім ступив до дерев'яного ідола Локі. Старші хлопці, що були однолітками Андерса, глузливо на нього поглядали. Деякі перешіптувались.

- Це той, що провалив перший етап?

- Так, так, це той невдаха.

- А коли це було?

- Три роки тому, начебто…

- Він тоді ще був дитям, може цього року пройде…

- Може.

- Його з того часу в селищі ніхто не бачив, а тут об'явився.

- Мабуть, тренувався.

Локі став перед Емілем, випрямивши спину. Його вираз обличчя був кам'яним, але очі видавали страх. Закінчивши малювати символи, ярл схопив хлопця за потилицю, змусивши його торкнутися чолами. Погляд чоловіка був прохолодним, мов крига. Райдужки ока мали забарвлення побитого скла, що от-от посипиться.

- Борися, хлопче, борися! Страхи не мають панувати над твоєю душею! - процідив крізь зуби Еміль, дивлячись прямо у вічі.

Локі проковтнув невидиму грудку в горлі і кивнув. Настав час приносити жертву.

Порубавши оленя, Андерс - як права рука батька, почав видавати кожному учаснику по шматку м'яса.

- Піднесіть Одіну на вівтар! - промовив він гучно, вказуючи на кам'яну плиту, що була біля ідола. - Гардаре, ти перший!

Зі строю вийшов кремезний парубок з карими очима. На оголеному торсі грали масивні м'язи, коли він хижачою ходою рушав до вівтаря. Налисо вибрита голова, товсті чорні брови і грізний вираз обличчя значно додавали йому років. Важко було повірити з першого погляду, що йому могло бути шістнадцять.

Взявши закривавлений шматок м'яса, він встав перед ідолом, кладучи жертву на плиту.

- Одіне, прабатьку всіх богів, прийми мій дар і благослови мою силу, скеруй на шлях воїна. І нехай ніякі стріли та мечі не скалічать моє тіло.

М'ясо загорілось яскравим червоним вогнем, що здійнявся аж до самої макітри дерев'яного ідола.

По інший бік вівтаря стояла стара горбата жінка маленького зросту. Її сиве волосся довгими косами спадало на плечі і сягало колін. Тяжкі зморщені повіки ледь не закривали білі, як сніг, очі. На її шиї висіла купа дерев'яних і кам'яних амулетів. Накидка з полярного песця майже повністю ховала її верхній одяг, показуючи лише шкіряні коричневі чоботи. Однією рукою вона трималась за криву довгу палицю, що дуже нагадувала посох. Спостерігаючи за жертвоприношенням, вона стукнула лисого юнака палицею по плечу і скрипучим голосом промовила:

- Одін прийняв твій дар, готуйся до полювання.

Гардар кивнув, повертаючись в стрій.

- Х'ялті!

Наступною вийшла дівчина, що статурою не уступала лисому. Обидві скроні були ідеально вибриті, а волосся, що росло на маківці, було сплетене в пишний колосок, що сягав до лопаток. Блакитні прохолодні очі стріляли блискавками.

Її дар теж загорівся червоним вогнем. Отримавши палицею і схвалення від шаманки, вона повернулась в стрій.

Наступним пішов Отріг. Світловолосий юнак, в якого зачіска формою нагадувала горщик. Темно-карі очі в хмарний день здавалися чорними. Його дар загорівся чорним вогнем. Усі, хто спостерігали за дійством, занепокоїлись.

Стара шаманка відкинула палицею м'ясо від вівтаря, повчально промовляючи:

- Сьогодні не полюй. Завтра розпочнеш випробування воїна. Сьогодні боги тобі не милостиві.

Отріг кивнув, мовчки повертаючись в стрій.

- Балкі!

До вівтаря ступив темноволосий хлопець з карими очима. Маленькі вуса з бородою додавали йому віку. Він був надто худорлявим. Ключиці та плечові кістки сильно випирали. Спина згорблена, а хребці моторошно випирали, ледве не розриваючи тонку бліду шкіру. Очні яблука були запалі, повіки і без гриму були майже чорними.

Взявши свій шматок м'яса, він повторив за іншими учасниками, що попередньо проводили ритуал. Його жертва загорілась білим вогнем.

- Молодець, онучку! - схвально кивнула шаманка, стукаючи палицею Балкі по плечу. - Боги приймають твій дар.