Розділ сьомий

- Знову неправильно удар поставила! Як я показував?!

- Тату, ну не виходить в мене з лівого боку замахуватись!

Неподалік від селища на пагорбах лунали удари сталевих мечів. Фінн вправно орудував зброєю, роблячи плавні випади. Валькірія не встигала відбиватися, періодично відскакуючи назад.

Неподалік за ними спостерігали Гуннар з Лейфом, сидячи на траві. Одинадцятирічний хлопчик з зеленими очима хрустів свіжоспеченим хлібом, дивлячись як старший друг кепкує з сестри.

- Що, Валькіріє, на дівчинку перетворюєшся?! Де твій внутрішній воїн?!

- Гуннаре, ще раз щось викрикнеш, я тобі горлянку переріжу! - крізь зуби процідила світловолоса.

- Ага, сплю і бачу! - усміхнувся хлопець, безтурботно розлігшись на траві.

- Вставай, Гуннаре! Подивлюся чому тебе Бьйорн навчив, - улесливо гукнув Фінн, роблячи крутку цілою рукою.

Хлопець проковтнув невидиму грудку в горлі і підвівся. Встаючи в стійку, він глибоко вдихнув, відводячи меча назад для замаху.

- Повільно, - вигукнув ярл, миттєво відбиваючи меча. Ступивши правою ногою в бік, він зробив підніжку хлопцю. Гуннар проїхався по вогкій траві, потираючи спину.

- Моя черга! - впевнено заявив Лейф, піднімаючись з дерев'яним мечем в руці.

Фінн схвально кивнув, ховаючи зброю в піхви. Ставши на одне коліно, він узяв дерев'яну палицю, розміром з тренувальний меч сина.

Хлопчик став у стійку, вдихаючи повітря на повні груди. Батько вчив, що для кращого удару потрібно правильно застосовувати дихання. Замахнувши меча, він стрибнув на батька, намагаючись зачепити його шию. Фінн плавно ухилився, спостерігаючи, чи втратить Лейф рівновагу. Хлопчик зробив перекид через плече, не відпускаючи меча. Потім зробив розворот на носку правої ноги і продовжив накидувати удари.

Валькірія присіла на урвищі, роздивляючись горизонт. Сонце стояло в зеніті. Вітер доносив запах з моря і шелест листя. В далині було видно дракар з темно-синіми парусами, що прямував до селища.

«Гості.» - подумала Валькірія, продовжуючи спостерігати.

Пришвартувавшись, з корабля почали виходити воїни. Усі в темних обладунках з рогатими шоломами. Вони розподілились групами в декілька рядів прибережних хатин. Будинки почали палати.  Стало чутно як б'ється посуд, трощиться деревина та кричать люди.

Валькірія підскочила, зупиняючи тренування батька та брата.

- Тату, на селище хтось напав!

- Лишайтеся тут! - спохмурнів чоловік, хапаючись за меч на поясі.  

Дочекавшись, коли батько спуститься з урвища, Валькірія наділа меча на спину, розвертаючись у бік селища.

- Ти куди зібралась? - гукнув Гуннар, хапаючи дівчину за передпліччя.

- Допомогти батькові, - холодно відповіла Валькірія, демонструючи погрозливий погляд. - Я мушу це зробити!

- Я з тобою! - насупився хлопець, не відпускаючи руку.

- Лейфа не можна лишати самого. Раптом ті «гості» дістануться до сюди? Прошу, захисти його! 

Гуннару не лишилося нічого як прислухатися до Валькірії і відпустити її.  

Дівчина боком проїхалась взуттям по спуску, вбігаючи в невеличкий лісок, що розділяв урвище та селище. Діставшись села, вона переховувалась за стінами вцілілих хатин, за колодязями, хлівами, просуваючись в центр розгрому. Перебігши до двору будинку, в якому навстіж були відкриті двері, вона побачила як з нього вибігає світловолоса жінка. Бідолашна впала на вогку землю, замастивши одяг. Її сірі очі були сповнені жаху і заливались сльозами. Слідом за нею вийшов один з темних воїнів. На ньому було ведмеже хутро, що передніми лапами спадало на плечі. Бородатий чоловік блиснув янтарними, майже жовтими очима, хижо усміхаючись жертві.

- Прошу… будь ласка… не треба! - кричала жінка, намагаючись відповзти.

На пальцях чоловіка в мить проросли чорні кігті, шкіра покрилась бурим хутром. Голова деформувалась, перетворюючись на ведмежу. Повставши перед жінкою в увесь зріст, берсерк кинувся на неї, розриваючи на шмаття.

Валькірія закрила рота обома руками, аби не закричати, споглядаючи цю страшну картину. Вона обережно спустилась по кам'яній стіні, ставши навприсядки. Голову заполонили звуки чавкання та тріскіт кісток.

Коли ведмідь пішов, лишивши пошматоване тіло, Валькірія підскочила, обережно пересуваючись до хати. В одній з кімнат доносились дитячі голоси.

- Братику, я хочу до матусі… - плакала п'ятирічна дівчинка, сидячи на вогкій підлозі льоху. Її русяве волоссячко було заплетене в два колоски, а сірі оченята були вогкі від сліз.

- Тихіше, Фрідо, нас можуть вбити через тебе! - прошепотів брат, затуляючи дівчинці рота.

Валькірія обережно ступила в кімнату, намагаючись не шуміти. Заскрипіла підлога. Дітлахи одразу затихли. Піднявши хутряний килим, дівчина знайшла дверцята з залізною ручкою і потягнула їх на себе.  

- Двійнята, швидко виходьте! Треба тікати звідси!

- Валькірія! - гучно викрикнули діти, піднімаючись по хиткій дерев'яній драбинці.  

- Поводьте себе тихо! В селищі зараз дуже небезпечно! - прошепотіла Валькірія, прикладаючи вказівний палець до губ.

Діти переглянулись між собою і схвально кивнули.

Берсерки просунулись далі, залишаючи понівечені хати.

Оглянувши двір і сусідні будинки, Валькірія повернулась до двійнят, що чекали її в сінях.

- Ходімо.

Двійнята рушили за нею, ступаючи нога в ногу. Озирнувшись довкола, Фріда раптово зупинилась біля купи подраного закривавленого одягу з залишками тіла.

- Це що мама? - дівчинка перевела переляканий погляд на Валькірію.

- Не дивіться туди! - крикнула дівчина, ховаючи Магнуса за спиною і притуляючи Фріду обличчям до себе. - Прошу, тільки не дивіться!

Діставшись з дітьми до проліску, Валькірія спинилась, підводячи двійнят вперед.

- Йдіть, я піду позаду, щоб на вас ніхто не напав.

Біля урвища на камінні сиділи Гуннар з Лейфом. Побачивши Валькірію, вони підскочили, беручи дітей під руки.