Розділ третій

- Като, дивись, щоб твої жарти проти тебе ж не обернулись, - загрозливо процідила крізь зуби Лес, беручи в Барда книгу.

Відкривши першу сторінку, вона поклала на неї долоню. На папері почав з'являтися текст. З лівого боку від нього промалювалось зображення кульбабки. В тексті були відомості про саму рослину, її особливості як істоти, про життя та враження від набутого досвіду, а також дати народження та смерті. Закінчивши відтворення зібраної інформації, Лес передала книгу Аргону. Він та решта драконів повторили за дівчиною, додаючи свої записи на наступних сторінках.

- Так ми будемо поповнювати нашу бібліотеку. Сподіваюсь, колись нею буде користуватися увесь Всесвіт, - мрійливо промовила зелений дракон, кладучи заповнену книгу на полицю.

- Мені здається це безглуздям. Кому буде цікаво таке читати?  -скептично висловився Като.

- Повір, буде кому, - посміхнувся Аргон, підходячи до порталу. - Гадаю, час продовжити наші дослідження.

- І все ж, ми дещо не обговорили. Як вам ці стражі? Не здаються підозрілими? - вирішив заговорити Бад.

Усі переглянулись між собою. В обличчях читалися змішані відчуття.

- Вони, звісно, трохи дивні, але хіба ви бачили охоронців, від яких віє спокій? - вирішила першою озвучити свою думку Лес. - Згадайте нашу першу зустріч з темними, вони нам теж здалися неприємними. Але це лише перше враження. Ходімо.

Більше ніхто на цю тему говорити не захотів. Кожен був поглинутий своїми думками.

***

Лес народилась лисеням теплого літнього ранку. В глибокій норі під корінням ясена. Виводок у лисиці був з п'ятьох малят. Усі були ще сліпенькими, беззахисними, нічого не знаючими про цей світ. Перші два тижні Лес орієнтувалась лише по запаху.

"Молочко… молочко…" - думало маля, шмигаючи носиком та вишукуючи такий бажаний материнський сосок.

Лисиця майже від них не відходила, чекаючи, коли батько-лис повернеться з полювання.

Як і вовки - лисиці обирають лише одну пару на все життя. Якщо хтось з них помирає - лис або лисиця стають одинаками і більше не спаруються до кінця життя.

На початку третього тижня Лес вже повзала, оглядаючи все навколо. Крізь стінки нори пролазили корінці рослин. Поряд повзали братики і сестрички. Усі шукали маму. Але її у сховку не було. Лес вирішила поповзти на світло, що майоріло в кінці нори. Лисеня охопила цікавість. Повільно перебираючи лапками і тручись пузиком об землю, вона все ж змогла дістатися виходу з нірки.

Перше, що вона побачила: була мертва качка. Піднявши погляд трохи вгору, лисеня побачила як матір з батьком ласують здобиччю. В обох були задумливі зосереджені погляди. Лес пискнула, підповзаючи трохи ближче.

Лис мовчки дивився на дитинча, що так зацікавилось мертвим птахом. Коли лисеня спробувало вхопитись зубами за пір'я, батько ухопив її за холку і поніс в глиб нори, пробурмотівши на лисячій мові:

«Ще рано тобі таке їсти. Почекай маму, вона зараз прийде.»

І пішов назад. Брати з сестрами вже скавчали, шукаючи молоко. Лише Лес сиділа і зосереджено дивилась блакитними ще тьмяними оченятами на світло зовнішнього світу, що проглядалось крізь вихід з печери.

***

Бад вирішив переродитися в одного доволі великого пухнастого звіра.

Молода ведмедиця народила дитинча уві сні в барлозі. У лісі панувала зима. Коли прийшла весна Баду вже було два місяці. Ведмедиця вивела його з барлоги в білий світ, коли сніг майже розтанув. Ведмежа з цікавістю роздивлялося ліс, не відходячи від матері.

«Як же я зголодніла.» -  прогарчала ведмедиця, злазячи в невелику гірську річку, в якій рвучко бовталася риба.

Їй не довелося докладати багато зусиль, щоб її впіймати. Декілька хвилин і риба вже лежала на березі.

«Спробуй.» - ведмедиця підсунула здобич малечі.

Бад принюхався, лизнувши луску. Скривився і відійшов.

«Вкуси, смачніше буде під лускою.» - очима посміхнулась ведмедиця.

Бад вирішив дослухатись і повторив спробу поласувати рибою. Мама не збрехала. Було смачно.

***

В одній з дерев'яних хатинок на горищі чорна кицька народила кошенят. Це був кінець серпня. Літо добігало кінця.

- Марисю, кис-кис-кис… Марисю, йди їсти! - звала кішку дівчина, що стояла на ганку з дерев'яною мискою пшеничної каші, перемішаною з м'ясом.

Кішка заховала дітей у сіні та прудко зістрибнула з даху горища. Одне з кошенят постійно вовтузилось, ніби щось вишукуючи. Двоє інших спокійно спали. Усі троє були чорними з білими плямами на лапках.

- Дівчинко моя, ти вже народила! Їж-їж, серденько, діткам треба молоко, - лагідно промовляла молодиця, гладячи спину киці.

Через три тижні мама-кішка перенесла кошенят на ганок. Біля дверей дівчина постелила стару в'язану ковдру. Малеча вже швендяла по всьому двору, досліджуючи світ. Аргон у тілі котеняти з однією білою лапкою сидів біля дерева, блакитними очима розглядаючи жука-зеленку, що дзижчав, сидячи на ромашці.   

***

Бард вилупився каченям саме в той момент, коли лисиця крала з гнізда яйця. Йому пощастило. Руда крадійка не встигла його схопити. На порятунок кинувся селезень-батько, що намагався прогнати лисицю. З п'ятьох яєць з'явився на світ лише один.

Перші декілька днів каченя відігрівалось під крилами матері, а потім його пустили у водойму. Це було лісове озеро, вкрите ряскою. Бард вчився пірнати. Перші декілька разів не виходило. Його перекидом заносило у воді. Пізніше він вже спостерігав як це роблять батьки і в нього, нарешті, вийшло.

Через тиждень, вийшовши з качкою знову на водойму, Бард запримітив, що в очереті щось підозріло рухається і вирішив підпливти ближче. З зарості вилізла руда морда, що клацнула зубами майже біля дзьоба каченяти. Злякавшись не на жарт, Бард прудко пірнув у воду, перекидом виринаючи трохи подалі від лисиці. Сьогодні незграбність його врятувала.