Розділ перший

Ти бачиш як світять зорі

І вітер потроху вщуха.

Далеко за синім морем

Великий дракон засина.

І сняться йому польоти

У горах на розі вітрів.

Там, де вчився літати

Та рушив до рідних світів...

Манта наспівувала останню колискову. Був прохолодний туманний ранок. Дракони, що зібрались навколо її печери були понурі. Усі прощалися. Дракониха, що прожила півтора мільйони років помирала. Її тіло всихало, луска, що раніше виблискувала усіма відтінками синього, зараз тьмяніла та потроху обпадала.

Хлопці з Лес лежали біля неї, скрутившись клубочками, як колись у дитинстві. У всіх чотирьох текли сльози. Не хотілося прощатися з тою, хто була їм за матір.  А Манта, ніжно посміхаючись, продовжувала співати:

Він бачив безкрайнє море.

І навіть безмежні поля.

Ось знову ростуть дерева,

Де вчора горіла земля.

Він бачить як світять зорі

І чує як вітер вщуха.

Але всю безмежну пам'ять

Пронесе крізь віка

Душа.

Манта посміхнулась, з теплотою оглядаючи драконів. Перед очима стояв спогад, як вони будучи маленькими та незграбними драконенятами, шукали собі пригоди. З очей темно-синього дракона потекли сльози.

- Будьте сильними, мої малята, - прошепотіла вона востаннє.

Тіло темно-синьої драконихи почало розсипатися сяючим попелом. Його здійняв вітер, проносячи над долиною водоспадів. Аргон разом з Хаосом мовчки спостерігали неподалік.

- Розвивайся, Манто, у тебе ще все попереду, - промовив володар, теплим поглядом проводжаючи яскраво синю сферу, що прудко злетіла в небо.

- Іноді я задумуюсь, чому ми не можемо жити вічно? Навіщо ці переходи, що називають смертю? - задумливо озвучив питання Аргон.

- Переходячи на новий рівень, новий етап, ти маєш відпустити минуле. Відпустити усе, що тебе тримає і тоді ти отримаєш щось нове. Досягнувши якоїсь мети, ти маєш перейти на іншу. Йти вперед. Манта тут досягнула того, чого мала і тепер їй потрібен новий досвід для розвитку душі.

- Вона народжена не в цьому світі?

- Так. Лес теж.

- Тобто Лес помре так само?

- Ні. Вона перероджена в дракона. Тепер це її істинна сутність. Істинні дракони можуть піти в небуття за власним бажанням. Хтось самознищується, а хтось деградує до рівня енергетичної сфери.

- Володарю, а як нам розвиватися далі? Магічні світи доволі примітивні і не дають потрібного розвитку.

- Я вже Лес розповідав. Гадаю вам всім разом треба це обговорити, якщо ви всі хочете рухатись далі.

- Згоден, - кивнув Аргон, розсіюючись в повітрі.

***

Від нудьги дракони створили собі невеличкий вимір, в якому вони відпочивали та могли зібратися для серйозних обговорень. У цього виміру не було зовнішнього вигляду. Портали одразу вели у велику книжкову залу з високою стелею. Вздовж кам'яних стін стояли стелажі з частково порожніми книжками. Розписані книги містили дослідження та інформацію, яку дракони отримували, подорожуючи світами. Раси, виміри, побут, особливості - багато чого можна було знайти в тих фоліантах. Між шафами по периметру усіх стін знаходилися чотири портали овальної форми. Їхній вид нагадував арки в готичному стилі зі статуями горгон та ліпнинами чудернацьких квітів. Посеред зали стояли три пурпурові оксамитові дивани округлої форми. Перед ними в стіні горів величезний камін зі сталевою перегородкою у вигляді плюща, що оповив грати. Посередині стояв круглий стіл з темного дерева. Ніжки його були у вигляді лев’ячих лап.

Першою прийшла Лес, одразу змінивши драконячу подобу на людську. На ній був в'язаний светр помаранчевого кольору та шкіряні обтягуючі штани шоколадного відтінку. Ноги прикрашали чорні чоботи, стилізовані великою кількістю ремінців. Дівчина підійшла до одного зі стелажів, взявши книгу з червоною шкіряною палітуркою. Ніжно посміхаючись, вона пройшлась пальцями по декільком сторінкам, на яких були зображення друзів та її самої. Їхні подоби та розпис детального метаморфозу.

Відчувши, що вона вже не сама, Лес підняла очі. Впритул до неї стояв Аргон, роздивляючись її зосереджений вираз обличчя. Хлопець стояв в чорній льняній сорочці та штанах, що більше нагадували піжаму.  Від несподіванки дівчина зойкнула, вронивши книгу. Темний хіхікнув, підіймаючи впавший предмет.

- Чому ти мене лякаєшся?

- А чому ти завжди крадешся? - невдоволено зиркнула на Аргона Лес, відбираючи в нього книгу та ставлячи її назад на полицю.

З порталу перекидом вивалився Като. Навколо нього на підлозі розкотилися скляні різнокольорові шари.

- Він колись уб'ється, я тобі кажу, - пробурмотів Бард, переступаючи через синьоволосого хлопця.

Слідом за ним йшов Бад в подобі водяного.

- Де це ви були? - з цікавістю в очах запитала Лес, допомагаючи Кату встати.

- У Вельгалі. Тонатіу передав нам шари швидкісного зв'язку. Тепер не доведеться мотатися. Сфера блимає та вібрує, коли лунає сигнал. Торкаєшся рукою, і в ній з'являється проекція того, хто тебе викликає. Ця штукенція має здатність зменшуватися і чудово поміщається в кишені. Ми спробували скористатися нею з Саргоном, чесно, крута річ, - із захопленням розповідав Бад, змінюючи подобу водяного на людську. Усі троє були в зелених шкіряних латах, вкритих драконячою лускою.

- Хлопці, є розмова, - радісний погляд білявої змінився на більш серйозний.

Дракони трохи занепокоїлись. Розклавши подаровані артефакти на багатоярусній полиці в кутку біля порталу, вони розсілися по диванам.

- Скажіть, вам би не хотілося чогось нового? Наприклад, побувати в тому світі, який сильно відрізняється від тих, в яких ми бували?

- Наприклад? - вмить посерйознішав Бард.