Драконівські методи

– Вечір в хату, – ввічливо привітався мудрий дракон, обережно просуваючи центральну голову у дверний отвір. Прокашлявся залишками диму. – Тобто… доброго часу доби до кабінету. Викликали?

І дракон зараз анітрохи не лукавив: незважаючи на те, що як і належить наймудрішій та найввічливішій у чарівному царстві істоті з'явився він у вказаний день та з самого ранку, за вікнами на цей час вже трохи сутиніло.

Наймудріша в своєму царстві тітонька в окулярах не відповідала. Принципово вирішила не помічати. Дракона під три метри зросту та о сьоми головах.

– Перепрошую, – знов прошепотів дракон. Дуже чемний та вихований дракон.

– Ти диви який нахабний відвідувач, – пробурмотіла тітонька. Не дракону – тітоньці навпроти. Раднику чи візирю – чомусь вирішив дракон. – Бачить же, що на нього не дивлюсь, а як сарана лізе. Кави попити не дає.

Мудрий дракон отетеревів.

– Я, звісно, даю попити шановній кави. Але ж до кінця робочого дня двадцять п'ять хвилин… На табельці так написано.

– А-ха! – задоволено вигукнула тітонька й розвернула голову убік. Прошила поглядом наймудрішого дракона. Як обридлу мишу. – Тобто вмієте читати?

– Звісно, вмію, – зніяковів дракон. – Мені триста років. Цілком очевидно, що я вмію читати.

– Як цікаво, – скривилася тітонька. – Читати вмієте, маленькі циферки помічаєте, а великими літерами «Без дозволу інспектора не входити» – не розбираєте.

– І без маски на обличчі, – додала візир.

Неконфліктний дракон слухняно натягнув на сім морд маски. Незважаючи на те, що стан епідемічної загрози вже ніби скасували, а через постійний дим у пащі дракон у принципі не міг бути джерелом зараження. Але правила для всіх – дракон істину цю розумів. Так само як і несвоєчасність доведення до нижчих рівнів зверху по епідеміологічній ситуації інструкцій актуальних.

– Я бачив застереження. Просто майже ніч вже на дворі. Боюся не встигнути повернутись у Тридев'яте царство.

– Добре, – проскрипіла зубами тітонька. – Заходьте вже.

Дракон обережно прошмигнув в кімнату.

– Е-е! – гаркнула інспектор. – По одній особі. Куди всім кагалом?

– Я один, – озирнувся дракон навколо.

– Один він, – переказала інспектор візирю. – Сім морд перед моїми очима, а він, бач, один. Ні! На таких відвідувачів ніякої професійної витримки не вистачить: той з трьома дітьми лізе, цей – з сімома пиками.

– Морд сім, а хвіст один, – запротестував знайомий з арифметикою трьохсотлітній візитер. – Тому можна рахувати, що і відвідувач один.

– Тут навіть і не знаю, яка надбавка за шкідливість має бути, – зітхнула інспектор. – Сказано: по одному! Один відвідувач – одна голова. Іншої опції не передбачено. Згідно посадової інструкції інспектор не мусить запам'ятовувати сім облич. Через мене, знаєте, скільки людей за день проходить? А якщо кожен буде з сімома головами?

– Я не можу увійти з однією головою, – збентежився дракон. – Всі сім голів мої. Тримаються на шиях міцно.

– Нічого не знаю, – заперечила інспектор. – Я весь день на робочому місці, вже з ніг збилася на стільці сидіти. Вже втомилася слухати, як кожен, хто прийшов, розповідає мені різні казки: голова одна й та обертом іде.

– Я не розповідаю казки, – обурився дракон. – Я живу у казці. Тут лише по нагальних справах… на виклик з'явився.

– По інструкції на одного інспектора приходиться один відвідувач, – терпляче пояснила жінка. Прониклася відповідальністю та довжиною шляху. Відтаяла. – Іншими словами кажучи – одне обличчя. Це, між іншим, на дверях написано. А на дверях держустанови аби що калякати не будуть.

– Навіть якщо я відсіку собі голову, щоб потрапити на прийом, вона в той же час знову відросте. Не встигнемо завершити прийом. Це вже перевірено... Увійдіть в становище.

– Кожному треба ввести в своє становище, – фиркнула тітонька. – Коли вже хто-небудь ввійде у моє? Ніяких сил не вистачить… Добре, проходьте, – змилостивилася зненацька.

Дракон акуратно присів на стул біля стола інспектора.

– Прізвище? – строго запитала тітонька. Ніби не вона його викликала й ніби у неї кожен день у відвідувачах справжнісінький дракон. Але мудрий ящур розумів: формальності одні для всіх.

– Горинич, – назвався він.

– Це прізвище чи по-батькові? – нахмурилася тітка.

– І те, і те, – просторово відповів дракон. – Як у арабів, – присік можливі непорозуміння.

– Ім'я? – погодилася з доводами держслужбовиця.

– Змій.

– Ну хоча б тут все слава богу, – задовольнилась тітка. – По якому питанню до мене?

– Я не знаю, – розвів лапами дракон. – Ви ж самі мене викликали. Ось, – протягнув офіційне запрошення.

Тітонька уважно втупилась в рядки. Не оминула жодної літери та коми. Так нібито не вона його складала.

– Ну звісно, – промовила в решті решт. – Ви подавали електронну заяву на субсидію?

– Подавав, – не став відпиратися дракон. – На то вона й електронічна. Навіщо викликати?