Сірий

Коли не любиш білі ночі, проти волі починаєш радіти похмурій погоді. Сірий знав, що ще тиждень-другий – і навіть найкосматіші й страшні хмари не зможуть повністю вгамувати настирливе сонячне світло. Але зараз, поки білі ночі не набули чинності, гроза, що підповзала до Петрозаводського, занурила місто в щільну темряву, яка з кожною хвилиною стає темнішою і темнішою. Батьків будинку не було – мама засиділася з подружками, а тато працював у нічну зміну, але Сірий не почував себе незатишно. Один будинки він почував себе повновладним господарем, правителем трикімнатного королівства. Міг увімкнути музику на повну гучність або дивитися фільми жахів, лежачи в ліжку в обіймі з мискою попкорну. Міг харчуватися одними бутербродами, і ніхто не дорікав йому, що він давиться сухом'яткою. Міг навіть - о жах! - Пити молоко прямо з пакета! Дізнайся про таке мама – і не уникнути неприємної розмови. Так що - так, Сірий любив залишатися вдома один.

З балкона відкривався приємний краєвид на парк, найгустішу і зарослу його частину. Кутаючись у спортивну куртку, ліниво дивлячись, як вітер перекочує зелені хвилі листя, Сірий через трубочку тяг холодний молочний коктейль і думав, яка ж, по суті, чудова річ канікули! Попереду чекала ціла прорва часу, яку слід витратити на морозиво, походи до парку атракціонів та велосипедні прогулянки. Розумом Сірий розумів, що дев'яносто днів – це не так багато: пролетять – і не помітиш. Але від молочного коктейлю думки покривалися кіркою льоду, а серце, окрилене вітром з ароматом бузку, дзвінко співало і пророкувало нескінченні веселощі

Коли на вулиці стало зовсім мерзлякувато, а трубочка в склянці захлюпала залишками, Сірий вирішив перебратися в тепло. Ідучи, кинув прощальний погляд на парк і побачив Хана. Знайома вовча постать повільно трусила асфальтовою доріжкою, витягнутою вздовж парку. Ліве вухо роздерте на шматки в давно забутій бійці, праве переможно стирчить, могутній голчастий загривок покритий попелястою шерстю. Сильні криві лапи з потужними, стіченими об асфальт кігтями – лапи справжнього кочівника, що не визнає осілого життя.

На вулиці Пушкіна Хан з'являвся п'ять-шість разів на сезон. Виснажений, схудлий, він вдячно від'їдався недоїдками, що дбайливо тягала йому не тільки дітлахи, а й дорослі, і знову тікав вештатися містом. У різний час його бачили на Ключовій та на Кукківці, у Сулажгорі та навіть на Птахофабрикі. Людей сторонніх вигляд здоровенної вівчарки викликав трепет, але місцеві Хана шкодували і опікувалися як могли. Господар його, який жив у сусідньому дворі, помер років зо три тому, а з родичами, добрими і добрими, але все ж таки чужими людьми, гордий пес ужитися не зумів. Так і блукав містом, дивом йдучи від облав і переживаючи зими.

Пес ішов смиканою ходою, підштовхуючи задню лапу, і щохвилини зупинявся, крутячи лобастою головою. Сірий одразу припустив гірше – скінчилась пісня удача, кудлатий уловив-таки отруєний дротик від собаколова! Якби Хан був меншим – лежати б йому зараз на узбіччі, пускаючи піну крізь зімкнуті ікла, але якщо йде, і, схоже, йде давно, значить, є шанс, що загартований бродячим життям організм переможе отруту. Головне - встигнути раніше собаколовів.

Останню думку Сірий додумував, уже вибігаючи з під'їзду. Як був, у потяганому спортивному костюмі та розтоптаних домашніх капцях – аби мама не побачила! Проїжджа частина порожня, лише вдалині повзли дві яскраві фари – чи не вони переслідують Хана? Перебігши дорогу, Сірий призовно засвистів, заплескав долонею по стегні.

-Хан! Хане, до мене, хлопче! До мене!

«Хлопчик» впевнено діставав Сірому до пояса, але, почувши знайомий голос, вивалив рожевий язик, усміхаючись широкою чорною пащею, і мляво завиляв реп'яховим хвостом. Пес пошкутильгав назустріч Сірому, ткнувся мокрим носом у простягнуту долоню, привітно лизнув. Сірий помітив глибокі червоні борозни на впалому боці. Три потворні смуги ліниво сочилися кров'ю. Сірий зазирнув з іншого боку – так і є! Дзеркально відбиті рани були тут. Від серця відлягло - значить, все ж таки не собаколови. А рани… ну а що рани? Заживуть, Хану не вперше. Хоча таку серйозну балаканину...

- Це хто ж тебе так, хлопче? З ведмедем побився, чи що?

Обережно торкаючись закривавлених боків пальцями, Сірий намагався уявити противника Хана. Виходило щось середнє між тигром та динозавром. Хан нервово посмикував шкірою, але стояв смирно. Довіряв. Лише насторожено стежив розумними очима за парком та ворушив вухами, прислухаючись.

Сірий теж напружив слух. А справді — раптом кривдник Хана все ще тут? невидимою лапою хруснула гілка. лапою, здатною розпороти дублену шкуру Хана», - поправив себе Сірий.

Стало незатишно. Шум затих, і Сірий зрозумів: скільки не вдивляйся – у парку не розгледіти нічого, крім зелені кущів, переплетеної із зеленню дерев. - Звичайно, в Петрозаводську сезон білих ночей, так улюблених туристами! - Під низькими кронами дерев розповзлися потворні тіні, схожі на павучі лапи

Низький утробний рик пролунав так несподівано і так близько, біля ніг, що Сірий злякано підстрибнув. Гарчав Хан. Встромивши передні лапи в асфальт, пес не миготливо дивився на рівну стіну кущів і з ненавистю клекотів горлом. Щось ворушилось там, у сирій зеленій темряві. Навмисне хрускотіло, шаруділо, шелестіло, тягнуло хижі тіні до хлопчика і собаки, що, на свою біду, опинилися на пізній вулиці одні. Зовсім одні.

Не відриваючи очей від заростей, Сірий ніяково відступив. Хан гарчав усе глуше, все шаленіша. Права нога зісковзнула з бордюру, і Сірий мало не випав на дорогу. В останній момент упіймав рівновагу і втримався на самому краю. Обдавши його змоклу спину вітром, повз, невдоволено сигналячи, промчала червона «Ауді». Давляча чужа присутність тут же зникла. Сірий постояв з хвилину, промацуючи поглядом знайомий з дитинства парк, який раптом став таким небезпечним. Нічого. Нікого. Руку підробила широколоба голова - Хан більше не гарчав, вимагав ласки та уваги. Сірий розсіяно почухав його за вухом: