Частина 10

 Коли Єлизавета Григорівна в своїй кімнаті читала книгу перед сном, її дзеркало задзвеніло. Відьма здивувалася але все ж таки взяла дзеркало в руки і вдруге за день побачила там Табіті.

-Таббі? Що сталося?

-Лізко, у нас проблема! Я зібрала Раду Великих щоб вирішити питання мого сина і твоєї внучки, і знаєш, що вони сказали?

-Ну кажи вже, а то в мене серце не витримає!

-Що шлюб Айтвараса з Іриною буде вигідним для обох світів!

Єлизавета Григорівна відклала дзеркало, накрапала собі заспокійливого і одним махом випила його. Весь цей час Табіті стривожено спостерігала за нею.

-Таббі, ну ти ж все-таки Володарка, Айтварас твій син, то спробуй переконати Раду.

-Це і тоді було неможливо, а тепер поготів.-сумно похитала головою Змія.

-Потягни час.

 По лицю Табіті було видно, що це також неможливо. Відьма відчула роздратування: складається враження, що це не хазяйка Ірію з нею розмовляє, а сопливе дівчисько.

-Що ж, оскільки ти нічого не можеш зробити то хай буде так.

Побачивши розгублене лице Змії, відьма продовжила:

-Та не хвилюйся ти, потім ми їх тихенько розлучимо і нарешті закінчимо цю історію.

-Добре.

⃰  ⃰  ⃰

 Весь наступний місяць був зайнятий підготовкою до весілля, а точніше, до двох весіль.

 Так, після довгих роздумів і суперечок було вирішено одружити в один день дві пари: Тетянку з Богданом і Ірку з Айтом.

⃰  ⃰  ⃰

 Весілля було доволі стандартне-ресторан, білі сукні у наречен і чорні костюми у наречених і все таке інше. Незвичним його робили лише учасники: гості та, власне, майбутні сім’янини. За столами сиділи богатирі, вовкулаки, відьми: Оксана Тарасівна зі своїми робленими , змії: Табіті Змієнога, Сімаргл, Великі, Шен і Діна зі свитою, Баба Яга, Єлизавета Григорівна,  родичі Тетянки і Богдана та багато інших.

 Спочатку Табіті хотіла провести захід в Ірії, але решта була з цим незгодна.

⃰  ⃰  ⃰

  Сидячи за столом поруч з Володаркою Табіті, розслаблена Єлизавета Григорівна раптом сказала:

-Знаєш, Таббі, вони така гарна пара, може, не будемо їм заважати? Якщо вони і розстануться, то нехай хоча б за своєю волею, а не за нашою…

-Поки-що так і буде, а далі побачимо…

А Ірці і Айту було байдуже, що там думають старші, вони були просто щасливі…

Кінець?