Частина 9

Настав судний день… Тобто день повернення додому. Вся четвірка завмерла біля хвіртки. Аж ось Ірка зібралася з духом і хоробро попрямувала до будинку.

 Відчинивши вхідні двері, вона майже матеріально відчула густу тишу домівки. Не бажаючи порушувати її урочистості, вона тихенько роззулася і почала рухатися до бабусиної кімнати. Майже відразу вона відчула її присутність, розуміючи, що бабця так само відчуває її.

 Прочинивши двері, вона майже завила: бабця сиділа на ліжку, зсутуливши плечі та опустивши голову, раніше чорне волосся стало майже білим. Ірка ледве впізнала її жваву бабцю і мало не заридала, розуміючи, що це по її вині Єлизавета Григорівна зараз в такому стані. Схлипнувши, Ірка кинулася до неї і міцно обійняла.

-Пробач мене, пробач, бабусю…

-Яринко…-стареча рука ніжно гладила її по спині.

Зараз Ірка була щаслива, хоча серце водночас стискалося від болю. Та вона усвідомлювала, що зараз настав вирішальний момент.

-Бабусю…-тихенько погукала дівчина.

-Що?

Напівбогиня накрила рукою зап’ясток, пробурмотіла кілька незрозумілих слів і прибрала руку. На шкірі тонким чорно-зеленим контуром проступив добре знайомий обом відьмам символ. Єлизавета Григорівна охнула, схопила руку внучки і піднесла до очей, так втупившись поглядом в клеймо, наче сподівалася, що воно втече.

-Ірино, це те що я думаю?

-Так…

-Що ж ви, діти, наробили,-тихо сказала вона, а потім голосніше-ви хіба не розуміли, що клятва скріплюється на все ваше життя?

-Саме через це ми і обрали цей спосіб.

Колишня відьма-хазяйка пробурмотіла кілька вкрай непристойних виразів, від чого в її внучки очі подалися на лоба, адже її бабця ніколи не лаялася подібними словами.

-Що ж, як клятву скріпили, так і відміните її,-рішуче відказала бабця.

Здавалося, що Ірчиним очам вже нікуди лізти, але, як то кажуть: безкінечність не межа.

-Але ж це неможливо!

-Можливо, просто про цей спосіб ще не перевірений,-подумавши, вона продовжила- коротше, я попрошу в Табіті представника Ірію, а доти ви не зможете переступити межу захисту, після того, як переступите її перший раз.

Спочатку Ірка злякалася, а потім згадала, що Айт не заходив у двір. Здогадавшись, про що думає внучка, Єлизавета Григорівна додала:

-Айтвараса ніхто за воротами не приклеїв, він разом з Танею і Богданом,-згадавши про їхню роль в цій історії, вона скривилася-зараз уже біля порогу будинку, чекають.

⃰  ⃰  ⃰

 Єлизавета Григорівна переможно посміхалася, Айт, Богдан, Ірка і Тетянка похмуро переглядалися, щойно прибулий посланець Табіті незворушно розглядав присутніх.

-Що ж, якщо все готово, починаємо!-видно вириці (Вириця-стара відьма, яритниця-молода) вже не терпиться розірвати клятву.

 Представник кивнув. Ірка з Айтом підійшли один до одного і знову поєднали зап’ястки. Колишня відьма-хазяйка взяла до рук розписану вензелями стару книгу, урочисто відкрила і почала читати замовляння.

 Пройшло пів хвилини, нічого не відбувалося. Тепер настав час Ірки переможно посміхнутись, хоча відьма старанно приховувала усміх. Єлизавета Григорівна розчаровано переводила погляд з книги на руку внучки. Досі безмовний представник подав голос:

-Оскільки за допомогою цього способу не вдалося розірвати клятву, я, за вказівкою Матері-Володарки, хай буде її крило над нами вічно, наполягаю на негайному домашньому арешті для Великого Водного та відьми-хазяйки.

Єлизавета Григорівна опанувала себе і рівним голосом відповіла:

-Так, звичайно.

Айт зреагував миттєво: схопивши Ірку та на ходу обертаючись він кинувся до виходу, але з усієї сили ударився об поставлену вирицею магічну стіну.

-Все-таки, ти мене недооцінюєш, Айтварасе Жалтисе,-процідила Єлизавета Григорівна.

 Представник Ірію створив портал, поклонився відьмам і запрошуючи вказав Айту рукою на портал. Ірка не помітила, що бабця непомітно підійшла до неї. Єлизавета звернулася до внучки на ім’я, а коли дівчина повернулася, дмухнула їй в лице магічний пилок, від якого Ірка знепритомніла.

 Айт знав, що з іншого боку порталу їх чекають… хоча шанс втекти був тому дракон знову схопив відьму і пірнув у портал.

 Їх справді чекали… Айт щосили працював крилами, але все одно його наздоганяли. Він перекинувся на людину і пірнув у лісові хащі з непритомною відьмою на руках. І…як на зло потрапив на галявину з полохливими птахами, які здійняли шум. Його оточили-виходу не було, крім як зараз здатися, щоб діяти коли все вляжеться.

⃰  ⃰  ⃰

-От же вперті ці змії! А Великі так взагалі! Хоча нас це не сильно зачіпатиме, адже тепер між нашими світами будуть лише суто ділові відносини, і ваша клятва і на що не впливає!-раділа Єлизавета Григорівна. Помітивши стан внучки, вона схаменулася,-Ірочко, ти не хвилюйся, ще будеш щаслива, хоча я в свій час думала, що життя скінчене,-сумно посміхнулася відьма.

-У свій час?-без зацікавлення перепитала Ірка.

-Адже я пережила те ж, що й ти, хоча мій змій не був таким наполегливим.

-Твій змій?-яритниця була в шоці.

-Так, мій змій. Коли я була в твоєму віці, то зустріла його в Змієвих Печерах. Вже не пам’ятаю, по що я прибула туди, проте, байдуже.-Єлизавета Григорівна говорила повільно, немов виважуючи кожне слово.-Ми познайомилися, поговорили. На протязі того часу, що я там провела, він постійно був поруч. Я закохалася. Була впевнена що він також. Ми всерйоз планували наше спільне майбутнє… Але все зруйнувалося в одну мить… Він обманював мене весь цей час.-вириця сумно посміхнулася,- Тоді я зрозуміла, що він був таким самим як і всі інші, але продовжувала кохати, не зважаючи на те, що я вже розірвала з ним всі контакти. Потім я зустріла твого діда. А років десять тому дізналася, що він загинув під час битви з Прикованим. Зараз я вже усвідомила, що інакше і бути не могло.

 Якусь хвилину обидві відьми мовчали. Потім Ірка озвалася: