Частина 6

 В Кам’янці весь квартет гостював ще тиждень.

 Одного вечора Ірка з Айтом стояли на одній з веж замку.

Айт скоса дивився на відьмин профіль і думав.

 Великий Дракон Вод боявся. Так, боявся. Дивно, він не злякався, навіть переймаючи Силу, навіть дивлячись у вогненну пащеку Великого Хорта, але він боявся за свою відьму. Навіть більше, ніж за Ірій… Але тепер страх був іншим. Айт уже давно все приготував, але його тривожив варіант що Ірка йому відмовить, хоч мозок і логіка уперто доводили протилежне. Але треба поспішати, бо Богдан вже зробив Тані пропозицію, ще подумають, що дракон просто наслідує його приклад, і якби не це, то так би і не вручив шкуру своїй відьмі. Залишилось лише впіймати підходящий момент.

⃰  ⃰  ⃰

 Після повернення з Кам’янця все повернулося в звичне русло. Ну, майже в звичне-тепер Танька з Богданом поглинуті плануванням майбутнього весілля, а Ірка старанно обдумує варіанти подарунка.

 Але дещо залишилося тим самим: Ірка знову ходила на роботу, а Айт складав їй компанію.

 Робочий день закінчився, тож дракон і відьма повернулися додому.

 П’ятниця, всі робочі завдання виконані і можна присвятити час собі.

 Пара захотіла прогулятися в парку.

-Ірко…

-Що?

-Пам’ятаєш свій тринадцятий день народження?

-Так, забудеш таке,- Ірку вже заінтригували ці слова.

-А пам’ятаєш мій подарунок?

-Припустимо…- відьма вже здогадувалася, до чого йде, але не показувала цього.

Тим часом вони зупинилися біля фонтану.

-Тоді я був вимушений забрати його, але на цей раз цього не станеться,- він махнув рукою і струмені води утворили сяюче коло порталу з якого плавно виплив сріблястий згорток. Айт підхопив його, розгорнув і акуратно вкрив плечі дівчини плащем із мерехтливої сріблясто- сталевої шкури.

 Хвилину Ірка просто стояла, а потім отямилася і мовчки обійняла свого нареченого.

-Ти правда згодна?- уточнив Айт, трохи відсторонившись.

Зараз Ірка могла лише кивнути, але дракону цього було достатньо. Достатньо для поцілунку.

⃰  ⃰  ⃰

-У бабусі буде шок.

-А ти уяви реакцію моєї мами!

-Вона мене з’їсть, не зважаючи на свою дієту.

Айта ця фраза повеселила.

-Я тебе не віддам нікому! Поселю в своїй скарбниці, бо моєму найціннішому скарбу місце лише там!

Тепер настав час Ірки веселитись.

-Я цю фразу запам’ятала,- лукаво підморгнула вона.

-Я також,- в тому ж тоні відповів він.

⃰  ⃰  ⃰

-Єлизавето Григорівно, нам з Іркою потрібно дещо вам сказати,- Айт упевнено поклав руку на плече дівчини.

-Так, але краще присядь.

Стара відьма зміряла пару підозріливим поглядом, але опустилася на диван і чинно склала руки на колінах.

-Вже страшно подумати, що ж ви вже наробили,- іронічно вигнула брову Єлизавета.

-Я поросив руку Іри…- почав Айт.

-І я погодилась.- твердо закінчила Ірка.

Стара відьма в шоці поглянула на них і… втратила свідомість. Її внучка вже поклала в кишені різні ліки якраз на такий випадок.

 Через пару хвилин Єлизавета Григорівна вже прийшла до тями.

-Ви обидва з глузду з’їхали! Хіба не зрозуміло що ви не можете бути разом! Табіті вас обох на килимки пустить, коли почує! Не кажучи вже про мене! Все! Я з тобою в Ірій свою внучку не відпущу! І крапка!- стара відьма бушувала вже десять хвилин без перестанку, Ірка з Айтом вирішили ще пожити і просто мовчки сиділи.

-Ірино, іди до себе в кімнату. А ось щодо тебе, знай я цього не дозволю!- рішуче закінчила свою промову Єлизавета Григорівна.

 Ірка нерішуче глянула на Айта і прочитала в його очах прохання виконати наказ бабусі, мовляв, він розбереться. Дівчина легенько кивнула, підвелася і вийшла.

-Єлизавето Григорівно, якраз таки зі мною ваша внучка буде в повній безпеці, я зумію її захистити.

-Я це розумію. Але в нас з Табіті є достатньо причин вам завадити. І зараз я все поясню. По- перше, вона хортицька відьма, а ти Великий Дракон Вод. Самі лиш ваші обов’язки заважають вам! Вона мусить жити тут, а ти в Ірії, це зрозуміло. Що ж це за сім’я така? По- друге, просто подумай, які в мене будуть правнуки? Через надлишок магічної енергії вони будуть інвалідами, поміссю собаки і змії, якщо виживуть, звичайно. По-третє, вона житиме довго, так, але не так довго, як ти. Та й подумай, хто виходить заміж за хлопця, в якого закохалася у 12 років? Я розумію, це важко, але ви повинні відпустити один одного зараз, інакше ваш шлюб принесе набагато більше болю, ніж розставання. Впевнена, що достатньо лише тих причин, які я назвала.- сумно закінчила монолог Ірчина бабуся.

 Айт не став відповідати, просто встав і вийшов з будинку. Єлизавета сіла на диван і гірко заплакала. Вперше за стільки років. Плакала від того, що руйнує їхні з внучкою відносини, знала, що та зрозуміє її ще не скоро, але зрозуміє. Правда, вона, Ліза, цього вже не застане…

⃰  ⃰  ⃰

 Ірка сиділа на своєму ліжку і сльози котилися її обличчям, але вона їх не помічала. Вона зрозуміла, що бабуся права, права до болю. Вона все-таки втратить свого дракона. Все життя буде правильною відьмою. Вийде заміж, адже їй потрібна спадкоємиця. Вони з Айтом ще зустрінуться, коли вона прибуде в Ірій з нагальною потребою. Зіткнуться поглядами і прочитають там усе, але зроблять вигляд, що нічого не було.

 Вона отямилася лише тоді, коли відчула, що її міцно обійняли.

-Ірко, ми обов’язково що-небуть придумаємо!

-Знаєш, що саме жахливе і болісне? Те, що вони праві!

-Ірко…

-Перший раз в житті в мене немає навіть найменшого уявлення що робити.

-Ірочко, ми втечемо і…

-Втекти то ми можемо, але навряд-чи це щось змінить…

Вона не стрималася і схлипнула.

-Я зроблю все, щоб ти була щасливою і мені навіть Мати-Володарка не завадить!