Частина 2

 Пройшло кілька днів.

 Тепер на роботу Ірка ходила з Айтом, який завжди знаходив чим себе зайняти, доки відьма-хазяйка зустрічається на конференціях з чортами та іншими відьмами і ганяє офісом сама і не дає спокою іншим. Поверталися вони після обіду, але Ірка часу не гаяла і продовжувала навчання онлайн. Вчиться на фармацевта, як і хотіла. Яка ж працьовита йому трапилась дівчина, сам не вірить в своє щастя.

 Доки відьма зосереджено дивиться в екран, дракон сидить на ліжку і крадькома спостерігає за нею, раптом вона підіймає погляд і в зелених очах загораються золоті вогники. Айт обожнює бачити ці вогники і посмішку. Таку посмішку в неї викликає лише він, Айт перевіряв. І був упевнений, що якщо з’явиться ще хтось, то хай знає: дракон свій скарб йому не віддасть. А якщо хоче жити- то хай швидше зникне з їхнього життя.

 Аж ось відьма схопилася і знову втупилася в монітор. Айт вже ненавидить і її роботу і навчання, але не скаже цього, бо знає- для Ірки це важливо. Принаймні поки-що не скаже. А потім взагалі забере з собою в Ірій і буде дбати про неї все життя- посміхнувся він своєю фірмовою хитрою зміїною усмішкою.

-Ірка викликає Айта!

-Що?

-Ти так задумався, що і не чув мене. Цікаво, що ж за хитрі плани зріють в твоєму мозку?- єхидно поцікавилася відьма.

-Плани про те, як заберу тебе в Ірій, лише шкуру скину- чесно відповів Айт з самим невинним виразом обличчя.

Ірка зітхнула, закотивши очі і знову взялася до роботи. Дракон зітхнув не менш тяжко і продовжив роздумувати над своїм планом. І правда, як тільки він скине шкуру, то відразу подарує її своїй впертій, гордій, колючій, але такій коханій відьмі…

⃰  ⃰  ⃰

 Був спокійний ранок. Сонце освітлювало кухню, а заодно двох молодих людей і, звичайно, строкатого кота.

 Ірка постійно відчувала на собі погляд Айта, але чомусь їй не хотілося його перехоплювати, може вона боялася не відчути його після цього. Аж раптом схотілося. І вона це зробила. Айт очей не відвів, лише посміхнувся. Іронічно вигнувши брову, відьма сховала усмішку в чашці.

 В двері постукали. Сидячі переглянулися і Ірка пішла відчиняти. Бабка пішла до сусідки і скоро мала повернутися. Можливо, це якась її знайома?

 Айт спокійно пив чай, аж ось почув убитий голос Ірки:

-Мама…

-Привіт, Ірочко! Це мій чоловік- Віктор, знайомся. Ми приїхали на кілька днів погостити.

-Що ж, рада, проходьте,- Ірка була на диво спокійна, хоча Айт знав історію про матір Ірки і вітчима- чорта. А розказала йому Танька, Ірка ж «не хотіла вантажити свої проблеми на нього» на що дракон тоді лише втомлено зітхнув і обійняв свою нерозумну устрицю.

 Спочатку все було спокійно, вітчим виявився людиною- Айт із Іркою це відчували. Він також переїхав в Німеччину, але раніше і вже збагатився, коли вони з Ларисою познайомилися. Але раптом жінка звернула увагу на незворушно сидячого Айта.

-Ірино, дозволь спитати: хто це?- не дуже люб’язно спитала вона.

-Це Айт, мій хлопець.

-Що значить хлопець?!

Дівчина знизала плечима.

-А я тобі дозволяла?

-А я могла в тебе спитати?

-Та ти ж ще нерозумне дівчисько…

-В свої дев’ятнадцять років.

Лариса вже була червона як помідор, від люті. А от Ірка… Айт дивився на незворушну дівчину і думав «Дивовижна витримка! Унікальна для людей… Ну що скажеш: відьма-хазяйка і напівбогиня.».

Лариса продовжувала репетувати, але її вереск перервала своєю феєричною появою Єлизавета Григорівна.

-А шо тут робиться?- стара відьма миттєво повернулася до свого старого жаргону.

-О-о-о бабуся року заявилася! Де ти була, доки Ірина тут розпиває каву з якимось хлопцем?

Край клейонки, що вкривала стіл, почав закручуватись під розгніваним поглядом відьми-напівбогині.

-Це моя хата, моя внучка і одобрений мною її хлопець! Я роблю шо хочу! Яринка також, якщо Я- наголосила вона- не проти!

-Я її мати!

-Мати року?- поглузувала Єлизавета Григорівна.

-Вибачте, що перебиваю, але я все-таки скажу свою думку,- несподівано озвався новий Ірчин вітчим:

-Вельмишановна Єлизавета Григорівна права- оскільки тебе не було поруч, дозволити Ірині зустрічатися з хлопцем могла лише вона. До того-ж для дівчини в дев’ятнадцять років це абсолютно нормально.

В кухні запанувала тиша… Всі обернулися до мовця. Лариса зблідла і дивилася на свого чоловіка, як на зрадника. Єлизавета Григорівна і Мак схвально посміхалися. Айт мовчки спостерігав. А Ірка здивовано поглянула на вітчима.

Лариса знову почервоніла, потім знову зблідла і нарешті рівним голосом видала:

-Що ж, якщо я така жахлива мати то ми почекаємо дати перельоту в Німеччину в готелі,- вона з надією глянула на Ірку.

-Роби так як для тебе краще,- зітхнула вона, Айт взяв її за руку під прикриттям стола.

-Я хотіла побути з тобою, ми ж стільки не бачились,- з фальшивими сльозами в голосі сказала горе-мати.

-А хто винуватий в тому, що ви не бачились?- відразу ж скористалася нагодою Єлизавета Григорівна.

-Я так і знала! Ходімо, Вікторе, тут нам не раді!- з награним трагізмом скрикнула Лариса.

Раптом досі тиха Ірка підняла очі на матір.

-Що ж, не смію тебе затримувати в такому неприємному товаристві «бабусі року», «якогось хлопця»- перекривила вона материні слова- і… дочки-монстра,-вона знову опустила очі на багатостраждальний кінчик клейонки. На обличчі Лариси промайнуло здивування, потім розуміння і знову здивування. Цікаві метаморфози- нічого не скажеш.

 Ірка знову мовчала… Айт відчував її настрій, як і те, що вона ледве стримувала сльози. Сам дракон також ледве стримувався, але йому доводилося боротися з гнівом. Він ненавидів цю людинку! Триголову людинку, яка посміла причинити біль його відьмі!

-Ідіть- ідіть, чого час тратите і наші нерви псуєте,- встряла старша відьма- а нам з Айтом ще Яриночку заспокоїти треба. Ти ж мати безтолкова, рідній дочці нерви тріпаєш своїми істериками!