Розділ 12 Майбутній Король

-    Чому ми так поспішаємо? – дивувались дівчата, а я розуміла, що може бути уже запізно. Чорна карета метеором ввірвалася на територію Академії. Я навіть і не помітила, коли ми приїхали, просто вбігла по білосніжних сходах, на ходу придумуючи як буду шукати професора Йоттінгера.  «Кажуть в королівської сім’ї є родимка на правій руці між вказівним і великим пальцем.», - долинає до мене голос Каро годинної давності. Ще як тільки вони сказали про принца я відразу припустила, що хто-хто, а змусити норовливу Анхелу прихилити голову міг тільки сам принц. Коли ж дівчата згадали про родимку: я вжахнулася. Я бачила її в як мінімум двох осіб і одним з них був зниклий безвісті Хейзл. 
Сходи закінчилися занадто швидко і я, дякуючи якомусь чуду, налетіла на самого Йоттінгера:
-    За тобою хтось гониться, - підморгнув він мені.
-    Я знаю хто це, - не в силі віднайти своє дихання промимрила я. Професор відразу ж посерйознішав:
-    Це уже немає ніякого значення, Ідо…
… Він стояв посередині, а навколо були всі крім хіба, що професорського складу і охоронців порядку. 
-    Ми майбутнє Королівства – це по перше. А по друге, їм і без нас проблем вистарчає, - була засмучена Каро, котра з Марі тільки що до нас з професор приєдналися. 
-    Невже це лише мені видно, що це переодіті білі химери? – не розуміла я. Це було вище моїх сил. За декілька днів Ірвіна перетворили в такого монстра, що зараз всі стояли і байдуже спостерігали, як переодіті в чорні плащі вороги окружили мого нареченого. Навіть колишні друзі, зараз вороже спостерігали за цією картиною. Тільки дівчата були досить розгублені. Ні Каро, ні Марі не знали як на це реагувати. Що хвилі вони позирали в мою сторону намагаючись розкусити як я до цього ставлюсь. 
-    Тобі кінець і єдиного, хто зараз би за тебе вступився ти убив своїми ж руками, - задоволено посміхнувся наш вчорашній знайомий, котрого я про себе нарекла Загарбником. В ньому я відразу ж впізнала того, з ким ще не так  давно в стінах Академії зіткнувся в двобої Хейзл. Ірвін ніяк не реагував. Здавалося, навіть це не могло похитнути його байдужості. Проте чекати ніхто не збирався. Вони як мухи кинулися на нього з усіх сторін і лише тоді я помітила, що ліва рука герцога перев’язана. Нею він намагався зовсім не битися. Вогняна блискавка злетіла з правої заставляючи відступити одних і дозволяючи  зіткнутися з іншими. 
-    Чому химери не застосовують зброї? – не розуміла Марі, в той час як я цього навіть і не помітила. 
-    Вони тут інкогніто. Не знаю хто їх запросив, але своєї зброї їм краще не застосовувати. Крім того Ірвін добряче блокує їх. Він талановитий маг, але з кількістю навіть він нічого не вдіє, - відповів Йоттінгер і в ту ж мить Ірвін зашипів пораненим звіром. Один з суперників зірвав з його руки пов’язку і з словами «бийся обома руками» головнокомандувач збройних сил химер завмер. Ліва рука Ірвіна не була поранена. 
-    Єдиний кому б нічого не сказали за таке самоуправство – це принц, - поділилася я своїми роздумами з друзями. – Наскільки я знаю Анхелу, вона б нізащо б не стала підкорятись чиїмось бажанням. Єдиний кого вона б послухала – це, за вашими ж, дівчата, словами, принц Томас. 
От тільки, я не могла згадати хто ще крім змія носив родимку. Хоча й роль нарійця в усій цій історії, я  також не могла пояснити. 
-    Краще б ви того не робили, - крізь зуби прогарчав Ірвін і я ще раз глянула на руку, котру він зараз пригортав до себе відступаючи. 
-    Краще б тебе тут не було, - дуже спокійно відповів Поль, котрий разом з Мілфордом і Дайті стояв за кілька кроків від Загарбника. 
-    Останнє бажання перед смертю, - усміхнувся командир витягаючи свій меч і виступаючи на перед. 
-    ЗДОХНИ, - прошипіло повітря, а тоді ще раз здригнулося і ми нарешті помітили, як на руці Ірвіна щось зашевелилося.
-    Ну, я ж попереджав, - розчаровано зітхнув мій наречений. Його голос, як і завжди при спілкуванні зі мною, пахнув сонцем і добром. – І взагалі ми на лікарняному. Двобій з Міллом – це вам не жарти, - старався якомога безтурботніше посміхнутися він. Проте рука здригнулася і знайомий червоний туман віддзеркалився в срібних переливах в очах мого герцога. Шипіння посилилося і за мить руку оповив змій. Його розміри все збільшувались і збільшувались. Хвіст оповив шию, а потім плавно перевів вужа на землю заступаючи собою Ірвіна.
-    І чому це я його не захищу, - прошипів Хейз. Його очі були повністю червоними. 
-    Хейз! – упала на коліна Марі підсвідомо торкаючись своєї обручки. 
-    Ти живий? - якось так загадково і недовірливо посміхнувся Поль.
-    Взагалі-то вам краще зникнути, - досить миролюбно попросив Ірвін, чим тільки викликав загальні посмішки. 
-    Помри, - кинулись в наступ білі химери і за крок приголомшені завмерли. У Хейза появилася зброя. Руки покрилися погрозливими і замислуватими татуюваннями, руки і груди закрилися щитами.
-    Немає кращих воїнів, ніж нарійці. В догоду Іфанській богині ми століттями намагаємося бути достойними її жерцями. Не вмішуватись і не воювати. Проте, як на мене, даремно. Це ж так просто і легко піддатися власній природі, - хитро примружив очі Хейз, зовсім не скриваючи червоного туманного вогню, що повністю опанував його. – Як ти дивишся, на те, щоб просто розслабитись і розважитись, - раптово розвернувся він до герцога і деякі з химер відступили  на крок. Червоний туман, якимось дивним чином перекодувався на Ірвіна опановуючи його.
-    Краще допоможи нам його вбити. Природа магів – людина. Захищатись він не буде, а ти станеш вільним. Будеш робити, що захочеш, - вловив настій командир білих химер намагаючись позбутись неочікуваного суперника. 
-    А звідки ти взяв, що його природа – беззахисна людина, - задумливо і якось аж занадто спокійно затягнув змій, а по обличчі герцога Грінфілдського пробігся вогонь.
-    Під дією сили легендарного Мілла, магія в магах гасне, - немов би заклинання повторила про себе Каро.
-    Більше трьох років нарійці в неволі не живуть, - не здавалися вороги.
-    Невже ти думаєш, що за десять років дружби я б не знайшов спосіб позбутися цього нашийника, якби хотів, - показово поправив Хейз признак рабських стосунків мага і нагійця, на своїй шиї. 
-    Упс, - раптом дуже хитро посміхнувся він. – Це наш з Ірвін секрет. Знаєш у мого народу можуть бути проблеми, якщо всі дізнаються, що «закон» смерті після трьох років можна обійти.
Його замах був легким, але вже за мить всі химери полетіли додолу чорним попелом. Відтяті голови на ходу перетворювались на пил, а попри змія десяткою ниточок від Ірвіна звивалися вогняні доріжки. 
-    Додому, - тихо промовив він і вже оповитий червоним туман змій звивався на руці герцога. 
-    Для всіх хто хоче жити пропоную вихід, - продовжив він, але вогонь в перемішку з туманом Мілла нікуди не зник, і так і норовив вийти на зовні, раз за разом появляючись на шкірі герцога та в його очах. – Секрет звісно повинен залишитися секретом, проте своїх я рухати не буду. 
-    У тебе немає права на престол… - почав Поль, але Ірвін його перебив. 
-    Я й забув вас познайомити. Ви ж усі пам’ятаєте, що останній раз в нашому королівстві панував мир і спокій коли на престолі сиділи Король з Королевою, нарієць і маг, так?
Усе ще боячись, але ледь киваючи в знак згоди студенти Академії з цікавістю спостерігали, як за мить червоний туман знову розвіяв і перед нами, на диво досить вороже настроєним, появився Хейзел:
-    Знайомтесь його високість спадкоємець крові Ісілдура головний жрець Іфанського стилю і останній представник роду Наріїв крон-принц Хейзел Вінстон фон Рівентроп. І не дивися так на мене. Наш король виявився ще тим казановою. За молодості він взяв шлюб з нарійською принцесою. В зв’язку з війною, він звісно потім її покинув так і не захистивши її народ. Повна злості вона так і не повідомила коханому про народження сина, принца Юстініана, який згідно з правилами нарійського народу, при втраті магічних сил відрікся від престолу, на користь свого єдиного сина, Хейза. 
-    Ти…
-    Не маю  права? До твого відомо я можу все, що захочу. Захочу, поможу стати королем. Не захочу – сам ним стану, - злість Ірвіна набувала вигляду вогню і могла налякати будь-кого. – Невже ти думав, що твій батько просто так даватиме комусь титул і дбатиме про нього немов про власного. До твого відома лише завдяки моєму народу ви все ще живі. Тому якщо на це буде моя воля, королем буду я. А якщо ні, - вогонь заполонював його єство. Довше противитись червоному туману Мілла він більше не міг, - його займе той кому трон належить по праву. Так що скажете панове? 
Голос перетворювався в рев.
-    Його природа – це телепатія, - задоволено підмітив змій.  
Довше чекати я не могла. Туман майже зовсім здолав його. 
-    В них повинен бути досить сильний зв'язок, якщо Хейзел в стані заразити його туман Мілла, - припустив десь там позаду професор Йоттінгер, а я вже кинулася в обійми герцогу в подумках уявляючи як забираю собі його силу. Вогонь в його очах похитнувся немов наткнувся на вітер, а потім почав поволі гаснути зникаючи в почервонілій як сам вогонь руні десь на шиї під нещасним, ледь теплим, уже ніяким шаликом.
-    Пробач, я завжди була на твоїй стороні. Просто по дурному вийшло, а потім хтось пустив ті безпідставні слухи, - намагалася вхопитися я за рятівну соломинку. 
-    Усе гаразд, Мел, - обійняв він мене, ховаючи  свою голову в моєму волоссі. – Треба ще про Хейза подбати, а то дурниць натворить, мене втягне, а потім же голову мені ж продовбає своїми нотаціями, чого не зупинив, - стомлено посміхнувся він. 
-    Останнє питання. Це ж Поль за всім цим стояв?
-    Так. Його високість Поль Александер Томас фон Рівентроп.
-    Дракон!!! Невже, справжній дракон? - десь позаду гула студентська юрба. А мені було зовсім байдуже. Його внутрішній вогонь ластився до мене маленьким кошеням заігруючи, просячись на руки.