Розділ 9 Не по сценарію

Ми допивали черговий кухоль пива. В горлі пекло, навколо смерділо, а від одного вигляду столу хотілося блювати. Проте п’яною я себе не відчувала. Як Марі, так і Каро затихли відразу при вході сюди, проте хлопці почувалися вільніше, а Анхела взагалі кудись зникла. Один Ірвін отримував від цього не бачене задоволення. Він пив, горланив пісень, розповідав численні анекдоти, лише потім згадуючи про мою присутність і вибачаючись за словечка. Потім він ходив за добавкою. Ні,  ні, він не чекав офіціантку котра була б рада йому догодити, а іменно ходив. Підсідав за чужі столики і робив все, щоб помічали тут тільки його. 
-    Даремно ми сюди сьогодні прийшли, - поділилась я з дівчатами своєю думкою, проте Марі все так же не відриваючи очей спостерігала за Ірвіном. – Ти часом не закохалась? – блиснула я раптовою догадкою і подруга несподівано поперхнулась пивом, а тоді злякано зблиснули налякані очі.
-    От тобі і маєш,- уперше за останній час повеселішала Каро. – Ти ж пам’ятаєш, що він в Іду закоханий?
-    Ви все не так зрозуміли, - ховала очі Марі. 
-    Якщо не Ірвін, тоді … може Хейз, - припустила я і ми з Каро перезирнулись, коли Марі нервово зареготала, а потім так же різко перестала. 
-    Це  безнадійно, адже так? – зовсім похнюпила вона носа, так що я подумки вирішила при першій же нагоді розізнати по більше про магічних істот.
-    Так, народ, - бухнувся на стілець уже не врівноважений герцог, котрий мав би, ніби-то, бути моїм нареченим, - пропоную продовжити гулянку. Завжди хотів спробувати  Мантри. 
-    Це гра така, - шепнула мені Марі. – але навряд чи це така хороша ідея враховуючи стан нашого сп’яніння. 
-    Не така ти вже і п’яна, - захіхікала Анхела. 
-    Вирішено – Мантри, - підбив підсумки Поль, який уже ледве тримався на ногах. 
-    Здається йому потрібно взяти пару уроків п’янства у твого Ірвіна, - зауважила Каро, але проти більше ніхто нічого не казав. 
Вулиця дихнула на нас холодним повітрям. Я ледве трималась за Марі, ноги путались і весь час перекручували будь-яку команду. Анхела уже кружляла під зоряним небом, Каро нудило, Томмі з щенячим трепетом не відходив від неї ні на крок, а решта хлопців щось між собою обговорювали. Я вже навіть не хотіла чути про що вони говорять, адже з найвищою точністю провидця могла сказати, що нічого хорошого ця гра нам не обіцяла. За останній час я зрозуміла одну просту істину: якщо Хейзел проти чогось – значить краще його послухати.  Вулиці мінялися з незавидною швидкістю. Дослівно кажучи ми плелись. Йти прямо було не можливим завданням, проте тут це не було дивним. Так тут поводилися всі. Спянілі вчорашні студенти, обмазані кров’ю і землею вони горланили пісень і чіплялись до офіціанток. Якщо на вулиці і появлялась якась медсестра її тут шанобливо пропускали. І от, коли я вже думала, що Ірвін таки точно по п’яні щось наплутав з вулицями, ми нирнули між арками, старенька фірточка неприємно рипнула пропускаючи нас всередину. За кам’яним муром знаходився доглянутий сад. Старі фруктові дерева, рівненька стежечка і цілі пригорщі квітів уздовж нашого шляху. Дівчата мліли від різноманіття і нашим кавалерам вже прийшлось самостійно тягнути нас по одній в невеличкий двоповерховий дім. З усіх вікон світилося тут тільки одне на першому поверсі, яке м’яко переростало у скляні двері, котрі зараз були повністю відчинені запрошуючи всіх бажаючих до середини. Жодних вивісок чи п’яничок. Ми тут були одні такі. Ми зайшли всередину і, навіть не роззуваючись, поспішили невеличким коридорчиком у глиб дому. Привична, вичурна для більшості сімей обстановка, змінилася різноманіттям кольорів, голосів і криків. Тут не можливо було почути хоч щось. Ірвін уже з кимось домовлявся, коли сильний удар збив його з ніг. Мілфорд п’яно похитуючись аж присвиснув, проте притаманної йому реакції я не побачила, що вже говорити про інших. Обтрусивши вимазані руки і, навіть, не пробуючи встати Ірвін весело підморгнув нападнику:
-    Міг би просто сказати, що і Мантри ти не любиш. Я ж не знав.
-    Усе ти прекрасно знаєш, - почула я голос Хейза із-за темного плаща в котрого він був загорнений і схопивши герцога за шкірку вуж потягнув того на двір. Знизивши плечима компанія вирішила не відставати від свого лідера за що я була дуже сильно їм вдячна, адже сама не ризикнула б знаходитись зараз з ними на одинці. Освітлені кімнати змінились на чорні тіні височезних, мабуть, уже столітніх дерев, котрі несподівано перетворили доглянутий сад в недоторкану хащу. Хвилю провагавшись я таки повернула ліворуч і частково обійшовши дім, нирнувши під природньою аркою із плющу, відібравши краї своєї ж сукні в здичавілих троянд вийшла разом з іншими товаришами на невеличку округлу галявину посередині котрої колись мав бути порослий нині чагарником фонтан. Хейз кинув Ірвіна біля бордюру цього ж фонтану. 
-    Може ти передумаєш, коли я розповім тобі правила гри в Мантри? – якось аж занадто радісно зблиснули очі Ірвіна і я чуть не поперхнулася власною слиною не очікуючи знову побачити в них притаманні їм срібні спалахи магії. 
-    А може краще ти зіграєш в мою гру? – зблиснули ідеально гострі білі ікла на смаглявій шкірі Хейза. Мілфорд аж не втримався, щоб присвиснути, Поль сім прямо там, де ще хвилю тому назад намагався стояти. Навіть неврівноважена Анхела воліла помовчати. Я присіла на широкі, напіврозвалені кам’яні поруччя сходів. 
-    Так, що зіграємо? – знову перепитав його Хейз, зовсім уже забувши про нас. «Залюбки», - підморгнув йому Ірвін, котрий, судячи по його реакції, тільки цього і чекав. Секунда, і герцог перекрутився через праве плече, але не втримавши рівноваги падає, а колись білі краї фонтану розлітаються дрібними шматками під хвостом Хейза. Натрапивши руками на холодний камінь Ірвін швидко підводиться, робить кувирок назад, щоб дозволи хвосту свого друга продовжити руйнування, та відступає ще на два кроки. Секунда затримки, вони не відводять очей, а тоді мій зовсім втрачає голову, він робить поворот, вистрибує з фонтану опиняючись позаду суперника. Хейз без жодних різких рухів прокручується навколо своєї осі, проте хвіст йому приходиться сховати. Ірвін схоплює його за шию, але молодий змій вивертається. Кожний удар одного зустрічає перешкоду в образі іншого. А тоді Хейз знову перетворюється на вужа. Останнє, що  я побачила перед тим як неймовірно сильний спалах осліпив мене був величезний змій, котрий за секунду подолав відстань, що нас розділяла і збив мене з ніг. Дальше мої очі запекли від світла, а з грудей витіснили все повітря. Лискучо-холодна слизька чешуя вужа придавила мене на мить, а тоді все закінчилося так же швидко, як і почалося. 
-    Ти здурів, Хейзе, чи що? Те, що Ірвін опозорив тебе перед всією Академією ще не означає, що ти маєш право… - заткнувся Мілфорд. Він легко торкнувся до розбитої губи пробуючи на ощуп власну кров, а тоді з нерозумінням розвернувся до з надривом ридаючої Каро. Нервно скривився у посмішці і сам того не помічаючи відступив на два кроки назад. 
-    Нема за що, - немов в насмішку відповів йому Хейз усе ще не зводячи погляду з неприродно викривленого в страшній гримасі болю обличчя Томмі. Його сорочка була геть начисто вимазана кров’ю. І кров та була, очевидно не тільки його, але і Каро. 
-    Це, що за… - так само, як і я здається не розумів, що відбувається Дайті. 
-    Їх тут не повинно було бути, - не то оправдовується не то пояснює Поль.
-    На нас напали? – перепитую я тільки тепер помітивши величезне багаття із-за дерев. 
-    Так, нема на що дивитися – це вам не цирк. Нам пора назад в Академію, - нарешті скомандував Ірвін. 
-    Запізно, - хрипло відізвався Хейз. – Я би не ризикнув іти, коли там почались гарячі дії. Принаймні в найближчий час.
-    І не дивись так, - гаркнув на хлопців герцог, - звідки мені було знати, що Білі Химери зволять тероризувати мирне поселення. 
-    Ніби ми не в стані війни, - уже мало не бився з моїм нареченим на цей раз Мілфорд. Цей стерпіти не міг. 
-    Я нікого не примушую, але Мел піде зі мною, - як тільки Ірвін це сказав, Хейз схопив мене за руку і вже за мить ми були позаду герцога. Програти Ірвіну чи перемогти його він так і не встиг, але зараз без зайвих слів стояв позаду нього. 
-    Я піду з Ідою, - тихо промимрила Марі.
-    Томмі, йому необхідна допомога, - заламувала руки Каро. 
-    Я заберу його, - принизливо зміряв мене Мілфорд. 
-    Я мушу вернутися, - привітно посміхнувся нам Поль. – Каро, будь подругою приглянь за ними, а то Анхела вже знову кудись ділась, - попросив мою подругу він і я тільки тепер помітила, що Дайті, навіть, нічого не сказавши прийнявся помагати Мілфорду з пораненим товаришем.
-    Ходімо, дівчата, - підморгнув нам Ірвін і потягнув в протилежну від світла сторону. 
-    З Томмі все буде гаразд, - заспокоювала я Каро на ходу помагаючи перев’язати не надто глибокі рани подруги шматками власного плаття. 
-    Одній мені здається, що Анхела поводить себе надто дивно? – приєдналася до нашої розмови Марі. Проте свій погляд вона не зводила з Хейза, котрий на пару з моїм нареченим ішли зараз два кроки попереду і про щось тихо перешіптуватись. 
-    Погодься, він просто неймовірний. За долю секунди встиг збити нас на землю захищаючи від наслідків вибуху дому? – запиталася я її, очима просячи Каро не сміятися.
-    Ти помітила, так. Він був такий крутий, а ще … - тут же защебетала Марі, але зустрівшись з нами поглядом – замовкла, - Дівчата, що мені робити, а? – переключилася Марі на те, що як виявляється турбувало її вже не перший день. – Він зовсім мене не помічає. І не треба говорити, що ми ще толком і познайомитись не встигли, перший курс, поступлення в Академію і все таке. З Ірвіном і Хейзом ми знайомі давно, але він завжди такий холодний і далекий коло мене. Ідо, - вона схопила мене за руку, - поможи, а. З тобою Хейз веде себе зовсім інакше. І не заперечуй, я бачила.
-    А я й не буду заперечувати. Але знаєш, що: я наречена герцога. Навряд чи він може вести себе інакше, це по перше.  А по друге,  Ірвін просив його захищати мене… - доказати я не встигла, адже Каро фиркнула мені в лице:
-    Аякже, попросив він. Наказав не інакше. І пора тобі Марі змиритись. Хейз водитися буде тільки з тою, кого обере для нього Ірвін. І зробити тут він нічого не зможе. ВІН – РАБ. У нього немає права вибору. У нього взагалі немає ніякого права. 
Запанувала тишина. Ми навіть на мить, здається, зупинилися. Я дивилася на Каро, вона на нас, Марі ж навпаки розглядала лиш свої руки.
-    Я йому не подобаюся, твоєму Ірвінові. Він не дозволяє мені з ним навіть поговорити. Я так більше не можу. Поговори, прошу, Ідочко, моя мила, будь-ласка допоможи, -  в Марі вже здається починалася істерика. Завжди спокійна дівчина з широкими поглядами на життя, зараз вона боляче впивала нігті в мою руку, мало не клячучи. Очі блистіли, волосся стирчало у різні сторони, на щоці виднівся ледь помітний слід крові, а руки вимазані землею. 
-    Ні з ким говорити вона не буде, - гаркнув над вухом Ірвін…
Стежка закінчилася перед скелею. Тут було зовсім темно. Десь далеко горіла Амітагава. Ірвін простягнув руку і вона зникла в плющі, що вився по скелястій поверхні трішки правіше від нас.  Не довго думаючи він потягнув нас в середину. Тут було сухо, тихо і ще темніше, ніж назовні, хоча здавалося б куди більше. 
-    Я не маю нічого проти тебе, Марі, - повів нас Ірвін вперед, - проте в магічних істот є свої правила і традиції. І я не розумію звідки ти взяла, що ти підходиш їм. 
-    Ти хочеш сказати, що я герцогиня Корсунська не пара якомусь змієві? 
-    Ага!
Я навіть в цій абсолютній темряві могла б присягнутися, що Ірвін задоволено посміхнувся. Я вже давно загубилась в його іграх. Давно змирилася з тим, що говорить він одне, а робить зовсім інше. Хоча результати його інтриг схоже Ірвіна цілком задовольняють. 
-    Марі далека родичка Його Високості, - пояснила мені Каро.
-    Не така вже і далека, - пирхнула подруга, проте віддалятись від нас в темній печері, де єдиним провідником був мій наречений – не стала. Низька склепінчаста стеля опустилася ще нижче і ми мало вже не навкарачки полізли вперед, коли простір несподівано збільшився в десятки раз. Ми знаходилися в величезній печері посередині якої була пропасть, а з протилежної сторони три виходи. За пів кроку від прірви стояв Хейз, а з середини дихало гаряччю  і відбивалось червоним світлом на його обличчі прірва. 
-    Що це за печера? – боязко пропищала Марі, щось уже підозрюючи. 
-    Нічого такого, - поспішно відповів Ірвін.
-    Тут чекає тебе твоя смерть, - не відриваючи свого погляду від прірви відповів Хейз, а тоді помітивши як ми застигли додав, - так написано в стародавніх текстах мого народу. Згідно з легендами тут живе вогнедишущий…
-    Змій, так? – перепитала його Марі.
-    Колись він мабуть і був змієм, - задумався Хейз. – Колись, але не зараз.
-    Проте тут все-одно небезпечно. Давай повернемось, - Каро виявилася ще більшою боягузкою ніж я думала і ніякі «тобі ж підвладний вогонь» не допомогли. 
-    Сюди, тут дорога веде угору, - зраділа Марі, проте першим шляхом ми не пішли. Оглянувши шляхи Хейз прийшов до висновку, що краще іти другою печерою, котра опускалась до низу. Якщо Марі знехотя, але змирилась з рішенням хлопця, котрий їй подобався, то Каро була категорична. Проте вибору ми їй не залишили. Прохід був вузький, та на відміну від пройденого тут по всюди по скелях ріс флюорисцентний мох. Він віддавав легким синюватим світлом освітлюючи печеру. Ми опускалися все нижче і нижче. Першим йшов змій. Час від часу він просто зупинявся і до чогось  прислуховувався. В такі миті Ірвін затикав нас і наказував завмирати статуями без жодного зайвого руху чи шуму. 
-    Що тут живе? – нарешті видихнула я йому на вухо. 
-    Ох, Мел, нічого не бійся, я тебе захищу, - в його очах спалахнуло бажання. «Невже справді закоханий?», – майнула догадка, проте я все ще не вірила в кохання з першого погляду. Щось інше заставило його тоді скласти і підписати той документ. 
-    Ходімо голубки, - посміхнулася Каро. Ехо її голосу торкнулося кам’яної стелі і розбилося сотнями осколків в темряві. Ірвін ще міцніше притис мене до твердих скал позаду, його закушену губу, мабуть, прийдеться потім обробити маззю.
-    Ти не пройдеш, молодий Нарієць-с-с, - прошипіли десь попереду.