Розділ 8 Помста Соломеї

Стіни здригнулися. Я крутила в руках чорне колечко і лежала в темній кімнаті під теплим одіялом. З голови все не йшли слова Марі. Соломеї вдалося помститись коханому і досить жорстоко – так, що його пра-пра-пра-правнуки ще й досі розгрібають це гавно. «Ірвін», - тихо занило серце і я уявила собі принца з цієї історії. Він був дуже схожим на мого «нареченого» ( родичі все-таки), але поведінка його не помінялася. Нічого дивного, що ми в такій халепі. 
Стіни задрижали. Нічого дивного, що ворог намагається проникнути в стіни Академії і знищити майбутнє Королівства. Нічого дивного, що сама Академія швидше нагадує ребус ніж звичайну будівлю – це все захист, його елементи. 
«Може ступор – це один з елементів прокляття», - підбивала я висновки своїх роздумів, коли до мене нарешті дійшло, що стіни ось уже хвилин з п’ять безупинно здригаються. Я зірвалася з місця і як є в одній нічній сорочці побігла будити дівчат. «Це землетрус так?», - сонно моргала Марі протираючи очі. Але досвідчена Каро веліла швидко накинути нам щось поверх і вже за мить вона відкривала портал. Знову чорнота, яка стискає все всередині тебе, а тоді ми опинилися у великому вестибюлі. Зараз він був посірілим від горя, мабуть. Ми з дівчатами стояли на сходах посеред сотні інших студентів. Всі вони, так же, як і ми, були вдіти хто в чому і, подекуди босяком, окупували все возвишення. Внизу була площадка і двері. Але зараз вони були відкриті і вздовж стіни стояли люди в темно-синіх шкіряних костюмах з масками на пів обличчя. Проте найстрашнішим була не маска, а біле татуювання, яке  ніби спеціально було збільшене і тягнулося по правій стороні їх обличчя. 
-    Білі Химери тут? – недовірливо запитався хтось збоку і лідер цієї групи вийшов вперед. Він шкірився всім довкола, прекрасно розуміючи, що протиставити нам немає чого.
-    Чому захисна система не діє? Хіба ми не повинні бути захищеними? – запиталася я в Каро надіючись, що зараз вона скаже щось обнадіююче. 
-    У нас є тільки магічний захист, але його здається зламали. 
-    А охорона?
-    Всі на війні. В нас немає стільки людей, щоб ще й тут їх поставити. 
-    Ну, що дітки, - в Загарбника був хриплий голос і величезний окривавлений меч в правій руці, - пограємось? Хто бажає, щоб його помилували, повинен опуститися перед нами на коліна і поклястися в вірності. Але майте на увазі, у разі, якщо вирішите змахлювати або зрадити нас, на вас обрушиться древнє прокляття Білих Химер. І так, хто хоче жити?
-    Решту вони виріжуть. Давно встановлена практика, - шепнула мені Марі, а в її руках водяна магія почала формувати якусь зброю. Важко було зрозуміти що це, але форми тримати воно явно не бажало.
-    А професори? Вони не допоможуть нам? 
-    Тут є кілька входів. Удари лунали з іншої сторони, тому ми і відправились сюди. Згідно з інструкцією, в разі нападу ми повинні піти до чорного входу, щоб втекти якщо все буде геть безнадійно. Проте, здається це була пастка. 
-    Три… два… один. Час вийшов – приготуйтесь до смерті, - очі Загарбника заблистіли і він підняв меч.
-    Захистити нас міг би лише дракон, - сказав хтось хто стояв попереду нас, але в гробовій тиші, яка мертво стояла навколо, це прозвучало занадто голосно.
-    Один дракон не змінить погоди, - навколо ворожого меча почало формуватись біле світло.
-    Щит. Всі хто здатен піднімайте щити.
-    Марно.
-    Нам не справитись з такою потужністю.
-    Надія помирає останньою.
Здається в нас починалася паніка, проте клястися ніхто не збирався. Світло все більшало і більшало і в момент коли воно повинно було обрушитись на наші голови я міцно-міцно заплющила очі. Дехто відкрив щит. Але вони миттєво випаровувались. Їм бракувало потужності. Про себе я порахувала до десяти, проте змін не відчула і розплющила очі. Одночасно зі мною скрикнула Марі: внизу, попереду нас, навпроти Загарбника стояв Хейз. Меч в руках ворожого лідера і дальше був піднятим над головою і світився, проте світло зупинялося за крок від вужа. 
-    Не вірю, - якось дуже хижо хмикнув Загарбник. 
-    Це і є наш міфічний дракон, - запитався хтось з нас і саме в цю хвилину коли йому збиралися відповісти щось про те, що Хейз талановитий і його щит потужніший, Загарбник замахнувся і світло меча змінилося на червонувате. Перші кілька ударів Хейз відбив. Проте його меч не наповнювався магією і дуже швидко зламався залишаючи нашого друга без захисту.
-    Годі, тобі нема що йому протиставити, - намагався зупинити безцільну війну Мілфорд, який тільки що появився за нашими спинами. Томмі, Дайті і Анхела були з ним. 
-    Що нам робити? 
-    Він же його уб’є, - не знали чим допомогти йому, а заодно і всім нам мої подруги, ледве вгамовуючи тремтіння рук. Запахло грозою. Загарбник заніс над Хейзом свій меч.
-    Давайте поговоримо, - звернувся Мілфорд до ворожого лідера. Те, як міцно він стиснув руки в кулаках і як закусував губу Дайті говорило наскільки кепські зараз справи у нашого друга. 
-    Ми не проживемо довше за нього, - швидше собі ніж нам шепнула Анхела.
Зі словами «Тобі нема чого нам запропонувати» меч Загарбника спалахнув і опустився на суперника. Мілфорд і Дайті кинулись вниз розпихаючи людей, проте коли світло трохи потьмяніло будь-які слова застряли в горлі. Меч так і не торкнувся Хейза. Щось йому заважало, а очі нашого друга світились магічним жовтим світлом, зіниці набули подовгастої форми. Рука Загарбника здригнулась, він зробив крок назад і знову замахнувся, проте було уже пізно. Магічне жовте світло торкнулося усіх частин тіла Хейза і перетворило його в величезного чорного вужа, котрому вистарчило всього кілька секунд, щоб досягнути противника, обвити його ноги, а тоді знову перетворитись для того, щоб схопити меч, вчасно кинений йому з зали. Це все відбулося настільки швидко, що за мить уже перед нами стояла зовсім інша картина: магічне  світло Білих Химер поглиналося тьмяним жовтим спалахом  очей Хейза. 
-    Упс, здається крім дракона, Білих Химер перемогти можуть хіба, що магічні істоти. З їхнім то доступом до магічний резервів природи нічого дивного, але ж ти знаєш цих пацифістів, - десь ні звідки появився Ірвін. – Так, що ви самі підете чи будемо домовлятися? 
Загарбник мовчки зі злістю зміряв мого «нареченого», а тоді прохрипів, щоб він забрав свого пса. Ірвін мовчки поманив Хейза до себе і очі вужа на секунду зблиснувши жовтим світінням дозволивши йому подолати відстань, що їх розділяла і вже за кілька секунд стати позаду Ірвіна. Загарбник тут же кинувся до дверей, тікаючи немов від прокаженого. Химери поволі відходили закриваючи за собою двері.  
-    Тепер можна і випити, - знову сміявся Ірвін, тоді коли решта розгублено озиралися, куталися в плащі і зникали в портах в свої кімнати. Мілфорд сердито свердлив герцога поглядом, а Марі уже обезсилено сиділа на сходах.
-    Пропоную зіграти в гру «Хто знайде Хейза», - продовжив Ірвін і я помітила, що вуж знову зник. 
-    Годі, - підійшов до нього Поль, якого раніше я чомусь не помітила. – Припини цей цирк.
-    Ти чого – це ж весело. До того ж Хейз любить ховатися. Міл, Томмі, Дай, Поль, Марі і Каро, шукаємо маленького чорного вужа. Мел вже знає. Той хто знайде  -  виграє.
-    Годі, - підскочив до нього Мілфорд, - Хейз і справді магічна істота?
Ірвін лише кивнув. В темному залі залишилася лише наша компанія. 
-    Навіщо ти зробив його подібним на людину і притягнув сюди? Магічні істоти не мають права тут навчатися?
Ірвін відірвав його від своєї сорочки, зміряв поглядом, а тоді відповів дуже тихо і цілком серйозно:
-    А я й не робив. Те, як він виглядає залежить тільки від нього. Сюди він поступив на загальних умовах здавши всі екзамени і пройшовши по рейтингу. В навчанні він кращий за більшість наших студентів. Тому якщо маєш щось проти того ким він являється -  це твої проблеми.
-    Магічним істотам справді не можна тут навчатися, - констатував Поль.
-    Тобто ви хочете настукати на Хейза за те, що він вас врятував. Та ви хоч в курсі, які ці магічні істоти затяті пацифісти. Треба було, щоб тут світ верх ногами встав і то він би ще думав чи втручатися чи ні. І взагалі, давайте зараз зіграємо в цю дебільну гру, бо сам я його шукати не буду.
-    Він твій раб – просто накажи, - не здавався Мілфорд, хоча, здається, уже сумнівався.
-    А я ніколи не казав, що Хейз обмежений, згадай. Це ви самі придумали, - тихо гаркнув Ірвін, а тоді зовсім іншим ласкавим головом продовжив, - Хейз, сонечко, ти де ховаєшся? Киць, киць, киць.
-    Та він знущається, - скривився Дайті.
-    Сумніваюсь, що Хейз хоче зараз когось з нас бачити, особливо Ірвіна. Це ж він його перед всіма нами опозорив, - все ще вагався Поль.
-    При зустрічі Ірвін говорив, здається, що це його друг, - невпевнено пробурмотіла Марі. 
-    Навіть якщо він тобі і подобається, Ірвін Хейза не продасть ні тобі, ні ще комусь, - пирхнула Анхела, і ми таки відправились грати в цю гру за безнадійно тупими правилами. 
-    Каро, - запиталась я, коли ми відстали, - а хіба Дайті не магічна істота – він ж кошак?
-    Ні, - похитала вона головою, - він лише має сили і символ його роду дикий кіт, але перетворюватися він не може. Якщо простіше, то джерело його магії його власні сили, а Хейз бере магію з оточення. Саме тому магічних істот і намагаються зловити і полонити. Вони можуть бути нескінченним джерелом сили. Проте Ірвін і так сильний. На даний момент Хейз йому не потрібний. Та й сумніваюсь я, що наречений твій захоче світ підкорити. Тому, з цієї точки зору, Хейз для нього не повинен нічого означати.
-    А що на рахунок того, що він бере енергію в Ірвіна?
-    Ну є два типи магічних істот: слабкі і сильні. Слабкі використовують енергію власника і являються чудовими магічними домашніми тваринками. А сильні черпають магію з навколишнього середовища, а в неволі можуть прожити лише три роки. Навіть якщо його сил і вистарчить, щоб перетворитися на людину в нього забракне часу, - сумно посміхнулася вона.