Розділ 4 Королівська магічна Академія

Академія зустріла мене темрявою ночі та холодним вітром з півночі. Чорний ліс несподівано закінчився і перед нами розкинулась галявина. Над нами яскраво світили зорі, а природа як ніколи відповідала назві: темні, темні дерева, чорна пречорна трава. Сірі лавки уздовж доріжок вели нас тільки вперед. Мілфорд виявився приємним співрозмовником. Що правда, він любив жартувати і я не завжди розуміла ці його жарти. Уперше – злякалася, але сповна насолодившись моєю реакцією він пояснив, що це суто моя і Ірвіна справа. Тягнути герцога в Академію він мені також допоміг. Спочатку була проти, але по правді, сама б я його туди не затягнула, а один він туди б і не зайшов. Його ноги заплітались як у справжнього п’яниці.
Ми пройшлись уздовж великої оранжереї, яка в світлі місяця наганяла на мене справжнісінький жах, і зупинилися на роздоріжжі.
-    І так, тут наші дороги розходяться, - посміхнувся мені Мілфорд.
-    І куди ж нам тепер йти, - поволі сантиметр за сантиметром мене наповнював непідробний страх. Посеред ночі, в незнайомому місці з раненим, вроді як, нареченим, що могла я зробити. 
-    Тобі, кицю?
Я фиркнула а він лише розреготався. 
-    Твого я доставлю в гуртожиток – най проспиться. А тобі туди, - кивнув він мені в сторону великої темної будівлі. Проте я не зрушила ні на крок. 
-    Я тебе проведу, - запропонував мені свою руку Хейзел так і не зводячи очей з Ірвіна.
-    Робіть як знаєте, - махнув на нас Мілфорд і потягнув мого нареченого в темряву ночі.
-    Ти б краще з ним залишився.
«Наречений? А хто казав, що це непорозуміння?» 
-    Та ну тебе, - легко штовхнула я Хейза і вдавано ображена попрямувала в указану сторону.

Ранок розпочався з гамору та запаху лаку. Мої сусідки готувалися до церемонії поступлення, в той час як я лише сонно позіхала. Майже зовсім не спала: перенервувалася, та й пів ночі залагоджувала всі формальності. Хейзел може і провів, але відразу ж розтанув в темряві і мені самій прийшлось все роз’яснювати сонному черговому.  
« Як він?» - подумки поставила я питання Хейзу, але відповіді не отримала. Це було не привично. 
-    У вас десять хвилин дорогі леді, - долинуло з коридору і я неохоче підвелась. Навпроти мене ефектна брюнетка закидувала речі в шкіряну сумку з тисненим малюнком по краях та гербом посередині. Не дешева річ – я знала це точно. Ми ж купці, як не як. Поправила волосся і на маленьких вушках блиснули смарагди, як раз в пару з зеленими, як найтемніший ліс, очима:
-    В гробу я бачила таке навчання, - скрикнула вона на свою, очевидно, подругу, котра намагалася розкласти її речі витягаючи їх назад, зашпилила сумку, зовсім не дбаючи про те, що уже встигли витягнути, і вилетіла з кімнати.
-    Таке кожного року буває, - відізвалась моя сусідка. З тендітними рисами обличчя, маленькими вустами та широко розпахненими очима, вона здавалася дитиною. Її волосся було повністю сховане під хусткою з сонячними малюнками, а на плечах ледь-ледь тримався шикарний білий костюм на запах, з довгими рукавами. Захисні руни чорними лініями поєднувалися в замислуватий малюнок під правим вухом, якого вона зовсім не соромилася і навіть не намагалася прикрити. Помітивши мій здивований погляд тепло посміхнулась:
-    Я – Марі, - простягнула вона мені свою руку і я помітила найчистішої проби аквамарин огранений білим золотом. – Не бери до уваги. Тут кожного року хтось тікає ще до офіційної частини. Ти ж не втечеш?
Я вже чуть не ляпнула, що єдина Марі, яку я знаю служанка і досить не стерпна особа, але як тільки відвела очі кімната відразу ж витіснила все зайве з моєї голови. Навіть для мене, це було занадто: десять ліжок в одній кімнаті, обдерті стіни, одна нещасна тьмяна лампочка на стелі. 
-    Залишайся, - легко торкнулася вона моєї руки. Мені здалося, що я почула страх в її голосі. 
-    Я занадто багато зусиль доклала, щоб просто так здатися, - більше собі ніж їй відповіла. 
-    От і чудесно. Якщо ти вже готова, давай зі мною.
Я вилетіла з тієї кімнати настільки швидко наскільки могла, подумки клянучи Ірвіна, хоча він мабуть тут ні при чому. Ми спустилися по сходах і академія видалась мені занадто похмурою, обідраною.
-    В них, що коштів не вистарчає? – фиркало поруч ще одне чудо природи. 
-    Якщо чесно, - зашепотіла Марі, - я сама не в захваті. Але, в одному з правил, говориться, що тут ми усі рівні і ніхто не говорив, що житимемо купаючись в розкошах, як привикли. Моя сім’я, як ти вже зрозуміла, не бідна, але якщо у мене не буде освіти я не існуватиму для них. Стану прислугою і отримаю статус обмеженої. Це мені мама ще в п’ятому класі пообіцяла, коли я вперше, замість того, щоб вчитись, вечірку для друзів влаштувала. З тих самих пір Академія – моє все. Я могла днями на двір не виходити і зубрити. Розумієш?
Я кивнула. Коридор завернув ліворуч і перед нами в черговий раз виникли такі брудні та обдерті двері що і колір розгледіти було неможливо. 
-    Здається нам сюди, - скривилася Марі. Мені також не хотілося до них торкатися. «Мабуть, коли почнеться навчання мені буде уже не до того», - подумки запевнила я себе і ми опинилися в круглій залі. Тут було чимало народу, але усі, так же, як і я розгублено роззиралися по сторонах. 
-    Рада вітати вас в єдиній Королівській магічній Академії, - посередині зали стояла жінка з гербом академії на білій сорочці. 
-    Це ж професор …
Я прослухала її ім’я, але судячи з шепоту навколо вона була відомою. 
-    Перш ніж переходити до більш серйозних речей ми проведемо церемонію Вступу, - продовжила професорка.
-    … Ви будете по одному підходити до мене і ми оприділимо вашу стихію, нахили та ймовірну силу. Але майте на увазі після того, як ви підійдете – уже нічого не можна буде повернути назад.
Ймовірні студенти зашепотілися і ряди трохи прорідилися.
-    Решта я так розумію все-таки залишається, - якось так підозріло прищурила вона очі оглядаючи нас і мені зробилося зовсім зле. По одному ми підходили до неї, всього мить панувала тишина, а тоді вона озвучувала нам вердикт: вода, земля,  повітря, вогонь, бойова магія, магія захисту, лікувальна магія, побутова магія – чого тільки не було. Проте я слідкувала не за тим, а за рівнем. Ніхто з тих, хто вже пройшов не мав магії слабшої за 5 рівень сили, а, подекуди, траплялись справжні перли. Перлами називалися ті, чий рівень сили був один з найвищих.
-    Студентська еліта, - шепнула мені Марі, - їхнє майбутнє розплановується по хвилинах, а серед студентів вони мають переваги. Я середнячок і дуже тому рада, адже мати таку велику силу – це неймовірна морока: потрібно постійно тримати себе під контролем, а то мало що.
Коли студентів вже майже не залишилося покликали Марі. Як я і думала, вона була схильна до води і мала 7 рівень сили. Звичайно, їй ще вчитись і вчитись, але вона мала силу. Її магія була магією захисту і на цьому слові Марі засіяла від щастя.  Бойова магія була не для неї, але більше я за нею не слідкувала. Назвали моє ім’я і ледве вгамувавши своє хвилювання я встала посередині зали. Професор посміхнулась мені. Її посмішка була по домашньому теплою і заспокійливою, а наступної миті навколо мене утворився і засіяв купол і гучний голос оголосив: «Бойова магія. Рівень сили 0». Я підвела очі, і зрозуміла, що зала змінилася. Тепер ми стояли на арені, посередині якої були намальовані ритуальні символи, а навколо, на численних трибунах стояли студенти – старшокурсники. На одній з таких трибун, яка мені більше нагадувала сірий балкон обвішаний символами факультету та символом вогню, стояв Ірвін. Він тримався за поручні і посміхався мені, а Хейзел, як завжди, стояв позаду, і не зводив погляду з свого хазяїна. Перед моїми очима пронеслась сьогоднішня ніч вигляд осколку в його тілі, так що я не відразу почула, як всі затихли. 
-    Щось не так? Я ж поступала, правильно? – не зрозуміла я.
-    Усе добре, у тебе бойова магія, але своїх сил у тебе немає. Вони рівні 0.
Я кивнула так нічого і не зрозумівши і пішла в сторону трибун куди мені вказали. 
-    Що зі мною не так?  - тихо запитала я Марі.
Вона несміливо посміхнулась:
-    Ти Маг-злодій. Для того, щоб чарувати тобі необхідно вкрасти в когось магію.
 На душі було паскудно. Ірвін зник відразу ж і я так і не встигла з ним поспілкуватися. Проте вистарчило мені тільки вийти, як про все забула. Ми опинилися біля природньої зеленої стіни, а перед нами розкинулась неймовірної краси академія оточена зеленими кипарисами, яких давно в нас вже ніхто не бачив, королівськими тюльпанами, одна цибулинка яких коштувала пів мільона лір, доріжками вистеленими  пісковиком, найближче родовище якого знаходилося за сотню тисяч миль звідси, та фонтанами, котрі парадоксально сильно були подібні на роботу античного майстра Піфуса. Сама ж Академія була з мармуру, білого каменю та, як би цього було мало, покрита білим золотом. Вона дуже сильно виділялася на фоні зелені уже самими кольорами. Але для дизайнера цього, мабуть, було замало. Усі вікна Академії звужувались догори і були оздоблені рослинним орнаментом. По краях Академії знаходились вежі, а оскільки сама Академія не була правильної форми то і веж було чимало, а на кожній з них флагшток. Я ніколи не була в столиці, а тому і порівняти її палацом Його високості – не можу, але кажуть: вона неймовірна. Я миттю озирнулась. Позаду мене знаходився високий двометровий паркан з плющу. 
-    Це … це … 
-    Неймовірно, правда, - випалила Марі і полетіла найближчою доріжкою до Академії. 
-    А там що? – вказала я на стіну з плющу, з якої ми вийшли, але біля мене уже більше нікого не було.