Розділ 1 Контракт з багатьма невідомими

Його тонкі, як у піаніста, пальці вправно жонглювали срібною монеткою, хоча  я була впевненою, що ніякого музичного інструменту він в житті не тримав. Та відвести погляду не могла зовсім по іншій причини – тату. Ліве зап’ястя юнака оповивав хвіст невеличкого чорного вужа, який потім опускався до пальців, звиваючи поміж ними свою маленьку голівку з роздвоєним язичком.  Коли Ірвін рухав ними, здавалося, тату оживало і зблискувало повними мороку очима. 
-    Розслабся, Мелоді, - посміхнувся він мені та підняв руку кличучи власника напів темної пивнушки, за столиком котрої ми зараз і сиділи. 
-    Пригощаю, -  підсунув він мені кружку темного напою, як тільки масивні руки власника опустили її на наш стіл, та сміх юнака не давав мені цього зробити. Він діяв на мене з цілком протилежним ефектом, роблячи подібним свого власника на хижака. Білосніжна посмішка – юнак часто сміявся, за найменшої на те нагоди. Такі спокусливі ямки на щоках, ніс з горбинкою, який попри  всі міфи робив його профіль більш благороднішим, ніж нахвалені рівнесенькі, та очі. Ох, ті чорні, як сама ніч, з якимись срібними спалахами. Ірвін нагадував мені якусь рись або, навіть, чорну пантеру перед стрибком. 
«Мамочки, і чого мене потягнуло обрати іменно його?» - раз за разом питалася я себе, але відповідь була все та ж. Тепер жодні мої вагомі ще п’ять хвилин тому причини, не здавалися мені достатніми. Особливо в ту хвилину, коли Ірвін не зводив з мене погляду. Він знову сміється, а я тільки сильніше втискаюсь у власне старе, ледве тепле, колись зелене крісло, яке давним-давно уже просякло димом та спиртним. Навколо стає занадто холодно. Ірвін  розслаблено спираєтьcя на крісло і я звертаю увагу, що з під невеличкого фірмового шалика, який він завжди пов’язує під комір сорочки визирає край ще одного тату. Воно чимось нагадує руни, але толком його не видно. «Мабуть ще одні захисні», - припускаю я, адже довге волосся мого супутника кольору воронячого крила підв’язане чорною стрічкою саме з такими крихітними захисними рунами. 
Двері знову відчиняються і я встигаю помітити, що на дворі уже смеркається. Сонце давним-давно сховалось за горизонт і світ став темно синім, але ще не зовсім поглинутим темрявою. Найкращий час, щоб піти, проте я вкотре залишаюсь наступаючи собі на горло. 
-    А ти швидко, - знову сміється Ірвін навіть не чекаючи поки той, хто впустив трохи свіжого вечірнього повітря у це душне приміщення, та, заодно, той, кого ми тут чекаємо, підійде ближче, - ми ще не все тут випили. 
-    Ну пробач, коли зміг, - незнайомець в білому плащі і з великою сумкою для документів взяв стілець з сусіднього столу і сів по праву сторону від мене. – Отже, давайте розпочнемо, - він надів окуляри і витягнув папери. Ірвін раптово посерйознішав і всюдисуща посмішка зникла з його обличчя, немов би її там ніколи і не було. 
-    Ти все підготовив?
-    Ображаєте, пане, - з повагою відповів незнайомець. Він ще раз переглянув витягнені документи, а вже тоді заходився показувати і пояснювати кожну кому Ірвінові. На мене ж, не звернув жодної уваги. Я була для нього пустим місцем, в принципі, як і для кожного. І тут не було нічого не звичного. Мій рід був древнім і ніколи не бідував, але й визначним не був. Про таких говорять ні риба, ні м'ясо. Ми виділялися з натовпу і ні мій батько, ні мій дід ніколи не дозволили б собі опуститися до рівня слуг, але й такі великі роди, до прикладу того, з якого походив Ірвін –  не помічали нас. Я б мала пишатися зараз, що юнак пішов мені на зустріч, що сидить зараз тут, запросив нотаріуса, щоб підготувати всі документи. Я б мала пищати від радості, а мені хотілось плакати. Складалось враження, що я продаю себе, свою мрію, своє я, хоча насправді це був лише початок. Мій вибір і моє майбутнє.
-    Віддай, - нервово шарпнув документи Ірвін і нотаріус розгублено відпустив папери. Навіть для цього нотаріуса я  була ніким. Ні грошей, ні цінних речей, ні видатних особистостей – у мого роду не було нічого з цього. Мої діди – прадіди були купцями. В деякий період ми навіть мали чимало земель, але після Тієї ночі мало не дві сотні років тому усе змінилося. На остатки грошей мій прадід купив землю у невеличкому місті Ніярі і поселився тут. Що сталося з усім багатством і його зв’язками я не знаю, але це було мудре рішення як показав час, бо більшість з його конкурентів розорилися повністю і не мали навіть дому. Це був важкий час. Ми достеменно не знаємо, що сталося Тієї ночі дві сотні років тому, і, навіть, сама Ніч стала легендою і казкою та обросла небилицями і ми б забули про неї, та наслідки залишилися з нами і по сьогодні. 
-    Я все оформив як ви і просили, перевірив і …
-    А тебе хтось просив? - визвірився Ірвін на нотаріуса і той ще більше втиснувся в свій стілець. – Здається, Мел, він так і не зрозумів, що я від нього хотів, - посміхнувся він мені.
-    Я не Мелоді, і тим більше не Мел, мене звати … - не витримала я, але відразу заткнулась зустрівшись з ним поглядом. – Не забудь в документах все вірно вказати, інакше вони не будуть дійсні.
Можливо, мені не слід було у це встрявати, але відступати було вже пізно.
-    Не парся, Мел, усе буде вищий клас…
Він ще щось говорив, але я не була певна, чи призначалось це мені, чи для вух нотаріуса. «Він просто мій шанс», - повторяла я подумки як мантру уже завчені слова. «шанс отримати бажане, і все».
-    Усе добре? – боязко запитався нотаріус і тут же додав, - Якщо хочете я перепишу, внесу поправки, зміни.
-    Не треба, - раптом подобрішав Ірвін. Його настрій нагадував водяні гірки, що організовували для дітей королівські маги на честь дня народження Його високості Короля – він то піднімався, то тут же падав нижче рівня води. 
-    Будемо підписувати, Мел. 
-    Іда, - тихо поправила я його, але він немов би і не почув.
Мені підсунули папір. Нотаріус вказав місце і подав перо. Я хотіла сама переглянути, що там написано, але Ірвін відразу запевнив мене, що сам вже все перевірив. 
«Подумай хоч хвилинку – ти підписуєш не відомо що?» - запевняла мене моя ж совість. «Уже пізно відступати. Ти отримаєш те, що завжди хотіла», - запевнила я себе, взяла перо і швидким порухом руки розписалась. 
«Ти ж письменна. Могла б хоч глянути, що отримає він. Ти ж не повна дура – просто так ніхто нічого не дає. За все потрібно платити» - не вгавало внутрішнє я, але я прикусила язик, щоб не бовкнути чогось і віддала перо Ірвінові. Він не вагався і також підписав. Нотаріс затвердив документи, ще щось говорив, але я вже не чула. Мене починало нудити – нормальна реакція враховуючи обставини. Я просто перехвилювалася.
-    Уже все? Я можу йти? – встала я не чекаючи на відповідь. Десь на задньому плані я почула як нотаріус буркнув собі під носа, якою я відразу стала не вихованою, але Ірвін тільки посміхався. Він не кричав, як поступив би мій батько, не осуджував, як поступив би його батько. Він був самою люб’язністю.
-    Ти про дещо забула, МЕЛ… - тихо поправив він мене і світ навколо поплив, я уже не могла тримати себе в руках. Стало страшно і дуже холодно. Він торкнувся моєї руки вгамовуючи мої емоції. Спокій опанував мене.
-    Це зовсім не боляче…