Розділ 25

Каявіна підскочила з ліжка з самого ранку через грюкіт біля дверей. В напівтемряві й з незвички, вона так і не змогла нічого роздивитися. Але це їй абсолютно не завадило зарядити сяючим заклинанням прямісінько в рухому купу.

— Ох, не чекав, не чекав, — прокретала купа голосом Вазунчика. — Я для неї спозаранку вже на ногах, а вона мене за це ще й спалити хоче!

— Тільки трішки підігріти, — зіскочила з ліжка й кинулася до купи, допомагаючи другу виплутатися з-під неї.

— Це нічого не змінює! — лепрекон схрестив руки на грудях й поглянувши з погордою — відвернувся геть.

— Ну звісно, — вже задивившись в купу одягу, що притяг Вазунчик, промовила Каявіна. А сама діставала з неї виражено-бордову сукню з унікальним подолом та швидко сховавшись за ширмою, приміряла її. — Ох, яка ж краса!

— Моя робота, — промовив Ваз, одразу ж забувши про образу. Ще б пак, щоб він та й не похвалився.

А було що. Ліф, прикрашений чорним пір'ям, щільно облягав фігуру, підкреслюючи тонку талію. Довга спідниця ж, навпаки, вільно спадала донизу, створюючи ефект легкості та невагомості. Особливу увагу привертав поділ – він був асиметричним, з довгими, гострими зубцями, що звисали майже до підлоги. Кожен зубець був розшитий дрібними блискітками, які мерехтіли та переливалися при кожному русі.  Сукня виглядала розкішно та водночас трохи зухвало.

— Вона неймовірна! — вигукнула Каявіна, крутячись перед дзеркалом. — Я просто у захваті! Ти справжній геній, Вазе!

Той лиш задоволено посміхнувся, безтурботно крутячись на місці.

— Отже, привласнюєш всі лаври собі? — посміхнувся Санел, тупцюючи на порозі.

Він вже також був при повному параді, готовий вирушати до королівського замку. Чорний сюртук з атласними вставками та золотою вишивкою його роду був трішки не в пару до сукні дівчини, тому він припасував собі в карманчик ще бордову хустину.

— Ну добре, ти також був причетним. Годиться? — пирхнув Ваз, тупцюючи в незмінно зеленому костюмі. Тільки цього разу на нагрудній кишеньці того був вишитий нарцис.

— Вже краще, — Санел сховав зітхання за посмішкою. — Але як я тоді зможу на тебе залишити компанію, якщо ти не хочеш бути командним гравцем? Бач, тепер мушу шукати заміну…

Ваз з недовірою зиркнув на дракона, ніби перевіряючи, говорить той правду чи ні. А Санел, як годиться істинному керівнику, скорчив незворушну маску на своєму обличчі й спробуй тут зрозумій, що в самого на думці. Лепрекон все поглядував на нього й поглядував, а тоді таки не втримався.

— То й роби цього свого друга керівником. Все по блату! Все у вас тут по блату! Ні на подіум вийти, ні в люди — тільки Аркадс для цього годиться, він увесь такий славний. Всі люблять нашого доктора Уірмо…

— А що, ні? — посміхнувся білозубою посмішкою Аркадс, марно намагаючись пригладити вихрик на своєму короткому світлому волоссі.

— Точно не всі, — буркнув Ваз, явно вказуючи на себе.

— Та ну тебе, — махнув рукою Аркадс. — На кухні посеред ночі ти такого не говорив! А такі трелі виспівував…

— Бо смачно було, — надувся Ваз й всі в кімнаті дружно потягнулися поправити волосся, прикриваючи посмішки на обличчях від лепрекона. — Але все ж — хто залишається за головного, поки ви з Каявіною будете там витанцьовувати?

Всі дружно повернули голови до Санела, що мав розтавити всі крапки над «і», сказавши врешті все прямо тут і зараз. А той також озирнувся по кімнаті, проте йому вже було шукати нічого. Тому довелося таки відповідати.

— Я, — посміхнувся дракон. — Одразу попереджую, на зв’язку буду не на постійній основі й певні колеги стануть відповідальними в різних відділах. Те, що буде суперечним — доноситиметься мені. А так все на розсуд працівників, що вже багато років працюють над розвитком нашої компанії.

Нудно…

— Чого всі такі кислі? — Санел здивовано обвів всіх поглядами.

— Чекали чогось цікавішого, — щиро промовив Аркадс, посміхнувшись. — Але ти знову вирішив вчинити розсудливо.

— Ну вже як є, — розвів руками Санел, а потім підійшов ближче до Каявіни, несподівано для всіх, злегка обіймаючи її за талію. — А нашому, як виявилося, молодому майбутньому подружжю — вже час до палацу. Тож будемо на зв’язку.

Я ніяково посміхнулася й помахавши рукою, ступила в портал, створений спеціальним артефактом, надісланим самою королевою. А звичайні б у замку не подіяли. Наскільки ж вона сильна… Та й взагалі, яка вона, королева Рісанда?