Розділ 23

Всі вчотирьох вони чомусь виструнчилися в ряд. Чи то так діяла королівська магія, чи то вони дійсно не чекали подібного, але розклякати вони збиралися не скоро. Та й навіщо? Лист і сам почав промовляти те, що в ньому було написано.

«Доброго дня, шановні Санеле Астра-Кельте та Каявіно Криштофчук. Можливо, ми зовсім незнайомі, але повірте — новина про ваші заручини приємно вразила всіх нас. Ми вже давно очікували на щось грандіозне й що може бути кращим за візит всіма шанованої пари на королівський бал? Даруйте, що скористаюся своїм становищем, але відмови не приймаються. Чекатимемо вас вже в цю середу.

Щиро ваша,

Королева Рісанда»

Каявіна поволі підняла очі й провела їх по кабінету. Значно просторіший без стола, він прекрасно вміщував всіх їх чотирьох, не створюючи нікому незручності. Про них вже успішно подбала сама «працівниця року», що вибачливим поглядом великих щенячих очей позиркувала на Санела. Ну буває ж…

— Це ж післязавтра, — тихо пробурмотів Санел.

— Пробач, — Каявіна потупила погляд, розглядаючи шнурки своїх білих кросівок. Які ж красиві...

— Та запізно вже вибачатися, — здається дракон вже прийняв ситуацію, що склалася й планував свої подальші дії. — Королева Рісанда надіслала запрошення й проігнорувати його було б безглуздо. Я й так хотів якось прилаштуватися в королівському палаці, а так буде навіть краще.

— А як же…

— Робота? Ми й там прекрасно з усім впораємося. Найважливіші процеси будуть в замку, що перенесеться на околиці столиці, а ми творитимемо та допомагатимемо вже на місці.

— Я мала на увазі нас, — щічки дівчини охопило полум’я й вона почала переминати руками поділ свого білого піджака.

Санел не відповів. Лиш задумливо вивчав Каявіну поглядом, не зважаючи на зайвих спостерігачів. Звісно, потрібно було їх послати подалі, але розмова могла б вийти зовсім не такою. Він або зірвався б, або нарешті виказав те, що відчував ще з першої їхньої зустрічі, з першого невдалого падіння Каявіни.

Дівчина, що тривожно поглядувала собі під ноги, насправді з першої миті їхньої зустрічі була вже не просто помічницею. Як би професійно він не поводився, в думах дракона пропливали то миті, коли він пригортав дівчину до себе, несучи до кав’ярні. То миті їх несподіваного поцілунку, якого таким навіть важко було назвати. Він вперше відчував все те, про що так часто шушукалися його клієнтки між собою в перервах на ділових зустрічах. Невже це воно, кохання? То може варто дати йому шанс? Особливо тоді, коли Каявіна сама так несподівано його підкинула.

— Ми зіграємо, — врешті промовив Санел, здавалося б, всього лише два слова, які й так далися йому нелегко.

Каявіна поволі підвела свій погляд і зіштовхнулася з зеленкуватістю очей дракона. В них була така рішучість і несподіваний спокій, що дівчина й сама поволі відпускала ситуацію, забуваючись у його палахкотливих зінницях. Блукаючи поглядом по його легких кучериках, що виднілися з-під незмінного капелюха, по легкій щетині, що чітко окреслювала риси обличчя. По посмішці, що чомусь все більше розпливалася по його вустах. Так, ніби він дійсно щойно зробив Каявіні пропозицію, а вона погодилася.

— Я їду з вами! — раптово викрикнув Аркадс, через що всі аж підскочили на своїх місцях.

— Та навіщо так кричати? — Санел мало не дав запотиличника другові, але той вчасно відскочив. — Так і оглухнути можна.

— Та я теє. Ну, не втримався. Хотів сказати, що підстрахую вас, а ви так на одне одного зиркаєте, ніби з’їсти готові. От щось нерви й розхитало, — почув потилицю Лікар з такою пичкою, ніби йому таки прилетіло від давнього друга.

— Ох ці дракони зі своїми слабкими нервовими системами... — не втримався від своєї вставочки Ваз й дещо презирливо покосився на білявого лікаря.

— Тоді вирішено — їдемо втрьох. Але друже, давай тільки без таких криків. Нам і свого добра вистачає, щоб понервувати, — Санел чітко покосився на Каявіну.

— Це випадковість, — дівчина одразу ж поспішила розвести руками в боки. — Скільки ще можна вибачатися?