Розділ 20

Санел тихенько сидів і потирав руки. Дракон і сам не знав, чому взагалі ця ситуація не просто його забавляла, а й взагалі цікавила. Коли ж бо меблі замовляла Джімілінка — навіть не пискнув й тільки чудом дізнався, як вона у всьому королівстві зіпсувала репутацію їх компанії перед чи не усіма майстрами королівства. А тут готовий був мало не в кабінеті Каявіни оселитися, аби лишень чути все.

Не розумів всіма шанований дракон і того, чому він ніби малий підступний бешкетник чекав на вибух істерики з боку Каявіни. Думав, дізнається про діяння попередниці й полютує добряче, побіситься. Її довге чорняве волосся розтріпається по білосніжному піджаку, а все ще прекрасні вуста не зможе попсувати жодна гримаса. А тоді вона прийде до нього й розкаже та покаже йому, де раки зимують. І  він буде тільки радий цьому. Радий вдихати її неперевершений солодкавий аромат персика та орхідеї й слухати істерики, що будуть для його вух ніби співи солов’я…
— Зберися, Санеле! В тебе сьогодні три важливі зустрічі, а ти ще взагалі не готовий! Та й що це в тебе за думки такі?! — промовив сам до себе, аж до хрускоту вирівнюючи спину.

Дракон відвів погляд до стіни й буквально на секундочку як зирк на Каявіну. А вона посміхається. Та ще й так тріумфально, ніби не просто побачила те, що він розмовляє сам із собою, а й чує його. Ну і звісно, що ніби до неї прямо зараз їде новий стіл. А дати підтвердження цих думок він нізащо не хотів. Не дочекається. Не стола, звісно, а його примиреності так точно.

Ніби ні в чому не бувало тишком під столом розрізав замковий простір й зробив гарненький такий портальчик по той край кабінету, що був закритий дверима. Створив картинку, ніби в ньому ось щойно зник його співрозмовник та ще й підвівся зі свого місця та помахав портальчику наостанок. Щоб напевне було.

Ох, гарно вийшло. Яскравий видався портал. Санел завжди пишався своєю магією, особливо коли хотів майстерно щось зобразити. Навіть іграшкові портали з-під його рук здавалися вкрай реалістичним – яскравий спалах, ледь помітний вихор повітря, і ось вже здається, що хтось справді щойно зник в ледь помітному тумані.

Дракон повернувся до Каявіни, намагаючись зберегти незворушний вираз обличчя. Її посмішка нікуди не зникла, а в очах, здавалося, танцювали маленькі бісенята. Санел відчув, як його щоки починають червоніти, і відвернувся до столу, вдаючи, що уважно розглядає папери. Але легкий стукіт у двері й ледь чутний шурхіт матерії одразу виказали, що він в кабінеті більше не сам.

— Отже, — промовив Санел, намагаючись надати своєму голосу якомога більш ділового тону. Головне йому було висловитися першим, збити людесу з пантелику, щоб вона знову не почала сипати підозрами. — Перша зустріч у нас з представниками «Майстебріна». Вони хочуть обговорити…

Санел замовк, відчуваючи, як Каявіна підходить ближче та важко ковтнув клубок, що ніби застиг в його горлі. Її легкий аромат заповнив простір навколо нього, і Санел на мить заплющив очі, насолоджуючись цим знайомим та водночас таким збудливим запахом.

— Санеле, — тихо промовила Каявіна, її голос звучав майже пошепки, — ти якийсь сьогодні дивний. В тебе все добре?

Санел різко відкрив очі та повернувся до неї. Її обличчя було зовсім близько, і він міг бачити кожну дрібну деталь – ледь помітні зморшки від усмішки біля очей, тонкі лінії губ, легкий рум’янець на щоках.

— Дивний? — перепитав він, намагаючись приховати своє збентеження.

— Так, — кивнула Каявіна, не відводячи погляду. Це вперше вона знову перейшла на «ти» і кому й потрібно було дивуватися, то це йому через нього ж самого. Наскільки погано він виглядає, що навіть людеса забула про своє «правило»? — Мені здалося, чи ти щойно розмовляв сам з собою, потім попрощався з пустотою й відправив у портал повітря?

— Я? Та бути такого не може, — підхопився зі свого місця Санел. — І взагалі — щось в тебе надто багато часу. Стола замовила?

— Так, буде з хвилини на хвилину.

— От бачиш, іди і… — промовив було Санел з переможною посмішкою і лиш потім усвідомив, що насправді сказала Каявіна. — Як?! Ми ж… Не розумію.

— Знаєш, Санеле — а й не потрібно розуміти все навколо. Просто насолоджуйся тим, що підкидає життя, не запитуючи «навіщо».

— Загальні фразочки не повинні бути частинкою твого життя.

— А ти не маєш доколупуватися до всього, — парирувала Каявіна. — Може, для мене знайдеться нарешті якесь нормальне завдання?

— Ну раз запитуєш… — Санел явно не хотів говорити того, що мав, але все ж не став тримати язик за зубами. — Мене запросили на бал і я не мав ані найменшого бажання бути там присутнім. Але в тебе є всі шанси переконати мене приєднатися до найграндіознішого дійства десятиліття. То що, ти згодна?