Розділ 18

Санел всівся в своєму кабінеті, навіть не уявляючи — лютувати йому чи сміятися. Звісно, втрата столу — не найприємніша річ, але може воно й на краще?

Минулі меблі для першого поверху замінила ще попередня його помічниця — Джімілінка і смак в неї був далеко не найкращий. Якщо з одягом ще було більш-менш й вона могла гідно представляти їх компанію, то з меблями була справжнісінька біда. Дракон досі шкодував, що якось поїхав на тиждень у відрядження й дозволив використати їх увесь бюджет на оновлення.

Якраз, до речі, нещодавно задумувався над цим питанням. Але через постійний брак часу все відкладав на потім. І тут Каявіна зі своїм ентузіазмом. Не здивувався б, якщо вона не просто переплутала заклинання, а навмисне позбавилася столу. Але в будь-якому випадку цього не можна просто так пробачати, тож…

— Я тут подумав… — Санел без стуку пройшов до кабінету Каявіни, бачачи що вона чекає на нього. Ніби відчувала — відвела очі від теки з власними обов’язками та чекала, що ж це там у нього з’явилася за ідея фікс. — Вам час вже починати адаптовуватися й немає нічого кращого за практику. Тож пропоную власноруч замовити такий стіл, як вам до вподоби.

Каявіна лише двічі кліпнула, не відводячи погляду від дракона.

— Відкрийте двадцять сьому сторінку, — Санел підійшов до Каявіни й легко вихопивши теку з її рук, швиденько знайшов вірну сторінку. — Ось сама компанія, з якою ми співпрацюємо. Можете замовити магічний каталог. Він вам спроектує картинки прямісінько в кабінет. Ось і зможете побачити, де він краще стоятиме, а не викидатимете все, що не сподобається у підпростір.

— Той стіл був досить непоганим, — визнала людеса, забираючи теку з рук дракона та мимоволі торкаючись його шкіри.

Санел ледь помітно здригнувся від дотику. Його немов вдарило струмом й облило кип’ятком водночас. Здавалося, звичайна буденність, але серце застукало в шаленому ритмі, а шкіра, як так луска — зазвичай холодна та тверда, на мить ніби потепліла під пальцями людеси. Та ще й погляд знову метнувся до тих самих коралових губ, що все манили й манили до себе. Він швидко відсторонився, ховаючи руки за спину, та відкашлявся, намагаючись приховати збентеження.

— Е-ем, так, стіл був… функціональним, — промовив він, уникаючи погляду Каявіни. — Але ж ви прагнете чогось більшого, чи не так? Щось, що ідеально працюватиме, що буде ідеальним доповненням для вашої к… вашого кабінету.

Він обвів поглядом просторий кабінет, де високі вікна відкривали вид на гущавину, що розкинулась внизу, мов мереживо зеленкавої краси. Стіни були оздоблені темним деревом, а в кутку стояв невеличкий камін, хоча зараз і не було холодно. Кабінет дихав владою та витонченістю, але чогось йому бракувало. Того самого акценту, що підкреслив би унікальність його власниці. Та хоч як би дивно це не звучало — простоту. Адже саме це в Каявіні підкупало найбільше.

Людеса підійшла до вікна, замислено дивлячись на сотні світлячків, що несподівано з’явилися в тіні дерев. Її силует, окреслений м’яким світлом, здавався Санелу неймовірно тендітним, хоча він знав, що за цією крихкістю ховається сталева воля, гострий розум і вміння втрапляти в таку шалену кількість халеп за день, що пальців на руці буде замало.

— Можливо, — тихо промовила вона, не повертаючись. — Функціональність – це звісно добре, але банальна наявність столу для мене також трохи та й важлива. Але я обов’язково врахую ваші слова.

Каявіна мило посміхнулася та втупилася в двадцять сьому сторінку, даючи зрозуміти Санелу, щоб повертався до свого кабінету. Той же на мить завис — він не пам’ятав, коли востаннє її посмішка була настільки щирою та чарівною. І йому зовсім не подобалося, що чи не з кожною хвилиною його думки все більше переходять допустимі межі керівника та підлеглої. 

***Каявіна з Санелом вітають вас з Новим Роком. Нехай у вашому житті завжди буде світло щасливих посмішок та віра в краще майбуття. А воно обов'язково настане! ***