Розділ 16

Санел вже не перший рік керував «Арконпрайсом». Про нього ходили різні чутки — що він взагалі не спить, що має сотні помічників або ще сотні дійсно абсурдних теорій. Всі як один стверджували, що не може одна людина робити стільки всього. Але для Санела це вже настільки стало звичкою, що він радше діяв на автоматизмі, вивільняючи час для творчості й продумування нових ескізів.

Звісно, в компанії було багато відділів. І швейних цех, і майстерня, і відділ показів та домовленостей, і дизайнерська студія, і навіть цілих два поверхи під моделінг й рекламу, що тісно взаємодіяли між собою. Всі вони працювали як одна злагоджена команда й віддалено виконували всі ті завдання, що в кінцевому рахунку падали саме на його плечі. Але… ні, Санел не користувався чужою допомою, а його помічники виконували не більше завдань, ніж вони проговорювали на початку їх роботи.

Проте таке життя виснажувало його. І якщо спершу він цього банально не помічав, то втрата часу через пошуки нової помічниці та турбота про міс невезучість — показали, скільки йому потрібно було нагнати й чого коштувала кожна хвилина не в роботі. Чи сподобалося це Санелу? Звісно ні й він відверто вирішив, що не просто передасть Каявіні багато речей, а незабаром взагалі може передати контроль наступнику та перейти в спокійний відділ дизайнів.

І навіть думки про це настільки піднімали дракону настрій, що він нетямився від радості й хотів допомогти Каявіні у всьому. А почати з банального показу її робочого місця. Тож Санел незчувся як його руки потягнулися до голови дівчини. Хотів закрити очі, щоб вона побачила свій кабінет саме зі свого робочого місця. Але абсолютно не подумав, як це взагалі виглядає з боку дівчини.

Каявіна ж, що ще досі косо зиркала на Санела після ситуації з чоботом, була готова до будь чого. І коли той потягнувся двома руками до неї — в голові дівчини проскочила одна єдина думка — задушить. Та ще й як на зло нікого поруч точно не було. І куди тільки той Ваз встигає завіюватися, коли він дійсно потрібен?

Думки в голові Каявіни заметушилися, застрибали, як бісенятка. Та ще й одна гірше іншої. Людеса ж як ніколи розуміла, що проти найсильнішого мага в цьому замку її чари будуть як дрібнюсінький пшик. Силою мірятися — ну таке. Кулачки в неї слабенькі, а виконати свій фірмовий удар ногою вже не зможе. Швидше собі нашкодить, ніж Санелу. То що ж його таке використати…

Каявіна зібралася з духом і за долю секунду ринулася до Санела. Поки її за інерцією ще несло до нього — дівчина передумала разів зо два. Але все ж, як тільки її руки вперлися об міцні груди, людеса тут же піднялася навшпиньки й швидше вже ткнулася губами в дуже незручному поцілунку.

Це швидше нагадувало зіткнення, ніж щось хоч трішки схоже на прояв почуттів. Ну або скидалося на той самий перший незграбний поцілунок з дитинства, який муляє твою пам’ять і все не дає його забути. Хоча в цьому випадку як мінімум незручностей було не уникнути. Каявіна ж бо ще не почала працювати, а вже поцілувала свого керівника. Хоча… навіть якби це було там через тиждень — все одно було б недоречно.

Дівчина ж розгублено стоячи поруч з драконом, від якого мала б зараз тікати, все виправдовувала свої дії в голові. Так було потрібно. Тут нічого страшного. Можна вдати, що розгубилася або падала. І…він взагалі хотів мене задушити!

— Що це було? — на диво першим знайшов слова Санел.

— Ну…я посковзнулася, — Каявіна, яка спершу було опустила голову, поглянула прямісінько в палахкотливі очі дракона.

Санел замовк, поглядом знову пробігаючись по дівчині. Її довгому темному волоссю, що після недавніх подій розметалося в легкому хаосі. Промовистих карих очах, що ніби стали в блок, захищаючись чи не від нього самого. Злегка пухких вустах, які ще зовсім нещодавно зміг відчути своїми.  Білосніжному костюмі з їх нової колекції, що так гарно сів на міс незграбко. Кросівкам в тон. На останніх, до речі, затримався поглядом. Все ж їх остання розробка, про яку лише чув, але не бачив на власні очі.

— Будьте обережніші, — врешті видавив з себе Санел та відкривши чергові двері — пропустив Каявіну вперед. — Це буде Ваш кабінет. Мій знаходиться навпроти. Всі Ваші обов’язки описані в тій синій теці. Коли ознайомитеся — дайте мені знати. Не заходьте, а просто натисніть на цей дзвіночок. Я підійду, коли матиму час.

— Добре, я…

— Питань немає?

— Ні, — Каявіна не розуміла, відколи в голосі Санела та його поведінці з’явилося стільки холоду. Точніше, знала, але вперто відмовлялася вірити в те, що її убоге виправдання не сприйняли за чисту монету.

— Чудово. В мене ще багато справ. Прошу не турбувати, якщо не буде нічого термінового.

— Добре, пане Астра-Кельт, — в тому ж дусі, що й Санел, промовила Каявіна.

Отже, вони знову на «Ви». Але воно й на краще. Зможе серйозніше віднестися до роботи та не думати про благодійність Санела.