Розділ 15

Каявіна завжди жила з кредом, що якщо розуміти специфіку, то неможливо заплутатися в будь чому. Але скільки б Санел, навперебій з Аркадсом, не розповідали про «робочу» частину замку, нічого не допомагало. Просто гігантський простір затьмарював мозок своїм масштабом. Та й розмова, де дракони її взагалі не чули й перебивали одне одного — навряд могла б дійсно щось прояснити.

Єдине, що людеса пам’ятала точно — її зона відповідальності. Починаючи від входу й аж до бібліотеки в дальньому кінці вона могла робити все, що їй тільки заманеться. Ця частина офісу тільки пережила ремонт й попередньо переміщених працівників ще не встигли перенести сюди. Тому в цій зоні було таке-собі спокійненьке містечко, а от вище починалася справжня магія роботи великої компанії.

Власне, з цієї ж причини Каявіна так і не встигла ні з ким познайомитися. З усієї компанії вона, як і раніше, знала трьох людей — Санела. Аркадса та Вазунчика. Та й то — лише один з них точно був частинкою цієї злагодженої команди. Решта ж була під великим питанням.

— Привіт. А це ти у нас тут новенька? — несподівано з верхніх поверхів буквально злетіла елегантна рожевощока фея — представниця вкрай рідкісної та дуже талановитої раси. — Ну звісно ж так. Ми всі тут одне з одним мало не породичалися, тож новеньке обличчя бачимо одразу.

— Каявіна, — людеса простягнула руку, люб’язно посміхаючись напрочуд милій блондиночці.

— Лея, — фея з такою ж щирою посмішкою на вустах потиснула дівчині руку й продовжила свій монолог. — Ми всі просто обожнюємо прихід новеньких. Знаєш, це трапляється так рідко… Та й ідуть звідси ще менше. Хіба що коли щось вже геть не підходить, але й тоді переконуємо залишитися до останнього. Гарно тут, спокійно. Та й всі навколо вже дійсно ніби стали родиною.

— А багато тут працює людей?

— Ой, я й не знаю. Але могло б бути й більше. Місця вистачає. Та й сам замок хитромудрий. Наш любий домовик розповідав, що замок побудований на просторовій магії й може не тільки сам переміщуватися, а й збільшуватися. Будь кому з родини Астра-Кельтів це під силу.

— В Санела є ще родичі? — здивувалася Каявіна, зрозумівши одразу, про кого мова. Та й здивувавшись водночас. Може вона й не цікавилася, але ніколи не чула, щоб дракон хоч посидів поруч із кимось.

— Важко сказати, бо він не любить про це говорити, але мені нишком розповідали, що за кілька років до відкриття «Арконпрайсу» королівством прокотилася якась хвороба й забрала його батьків. Подейкували, що в нього ще була сестра, але хто вона та чи взагалі існує — безпоняття.

Лея несподівано замовкла й повисла важка тиша. Каявіна навіть не знала, чим її можна порушити й як розрадити бідолашну фею. Надто вона вже проймалася долею Санела Астра-Кельта. Хоча й самій людесі було боляче розуміти, що дракон втратив всіх дорогих йому серцю людей.

— Чому це дами такі насуплені? — зовсім поруч з’явився винуватець нашого дещо пригніченого настрою, що залишив мене, коли дізнався, що до нього приїхали зразки тканин.

— Просто задумалися про життя-буття, — посміхнулася, поглядаючи на Санела. Навіть не знала, що саме спровокувало посмішку — його позитивний настрій, відбиток чобота на пичці чи просто присутність дракона поруч.

Лея знову здивувала. Замість того, щоб заливатися у розповідях своїм веселим голосочком — вона, залита густим рум’янцем, раптом кинула документами прямо в Санела й густо тріпотячи крильцями полетіла нагору. Куди тільки й поділася вся її впевненість.

— Що це було?

— Ну… Феї якось дуже дивно на мене реагують, — злегка посміхнувся дракон, намагаючись обережно підбирати слова. — Не знаю, з чим це пов’язано, але поруч зі мною вони всі забувають про те, що мають коханих чоловіків та навіть дітей. Ще й поводять себе так дивно, наче…наче…

— Наче це перше кохання, — задумливо промовила Каявіна, ще раз пробігаючи в тому напрямку, де ще нещодавно була Лея.

— Саме так, — повноцінний позитив знову повернувся до дракона. — Хоча може воно й на краще — вони під цим дурманом придумали найкращі поєднання кольорів. Та й працюють в кілька разів швидше.

— У всьому є свої плюси, — підсумувала людеса, поволі йдучи за Санелом.

— А які твої? — дракон з цікавістю поглянув на свою супутницю своїми зеленкуватими очима, в яких, як завжди, вирували іскорки.

— Щось запізно для співбесіди, тобі так не здається? — лукаво підморгнула Каявіна, але все ж задумалася. — Вміння знаходити пригоди там, де їх і бути не може — рахується?

— Можливо. Але щось більше суто про тебе, а не про Ваза, — Санел на мить міцно стиснув пальці в кулак, але так само швидко й відпустив увесь негатив. Нові тканини були просто незрівнянної якості й в нього були причини для оптимізму.

— Навіть не знаю… Я просто люблю розбиратися у всьому, — Каявіна стенула плечима. — Навіть якщо мені скажуть чітку задачу — я бачитиму за її рамками. Якщо вже приходжу кудись, то маю бути майстром у всьому. А інакше не бачу сенсу звичайнісінького просиджування на одному місці. Така відповідь підійде?

— Цілком, — Санел галантно прочинив двері, пропускаючи Каявіну пройти до того самого коридорчика, куди вона вже зазирала. — Особливо зважаючи на те, що я не хочу обмежувати тебе в посаді. Спершу попрацюєш моєю помічницею, а потім побачимо, до чого лежатиме твоя душа.