Розділ 13

— А ти нічогенько собі так влаштувалася, — Вазунчик вальяжно пройшов до кімнати людеси, гадаючи, що його таки хтось помітив, окрім вашої шанованої спостерігачки.

Каявіна ж спала мертвим сном, час від часу воюючий з кулаками проти повітря й знову ненадовго заспокоюючись. Бачте, кілька днів насолоджуючись тишею й спокоєм, вона вже встигла добряче відіспатися й перед важливим першим робочим днем ніяк не могла зімкнути очей. Тільки задовго після півночі вона нарешті поринула у сон. Та й то, виходить, не надто повноцінний. Руки їй точно болітимуть після такого насиченого тренування.

Як, власне й Вазунчику його щелепа. Бо хто взагалі підходить до сновиди, що розмахує направо й на ліво кулаками? Отож бо й воно. Сам винен, як то кажуть. Хоча Каявінини стан хвилював і мене, але явно не в такому ключі як лепрекона. Тому не терпілося розбудити подругу, щоб разом вирушити на роботу. От за це він і поплатився.

Або ж це його покарала доленька за те, що позаздрив Каявіні, що зробила стільки всього для нього, що й не злічити… Адже Вазунчик отримав досить таку дрібну й досить непримітну кімнату й ще менший додаточок до неї у вигляді ванної. Та ще й все якесь сіре та блякле, що радше нагадувало помешкання тих, хто був у цьому замку найнижчого рангу. І аж ніяк не моделлю дитячого одягу!

Каявіна ж, здавалося, виграла в карти, адже це була вже не кімнатка, а справжнісінькі покої. Висока стеля, просторе ліжко з напіввідкритим балдахіном, широкий дубовий комод і ціла кімната під гардеробну. Так-так, Вазунчик вже добряче встиг все оглянути, поки Каявіна досі спала. І був не в захваті, хоч ще буквально день тому не міг нарадітися новому житлу, разом зі своєю мітлою.

— Ваз? Давно ти тут? — з ліжка пролунав досить стомлений голос Каявіни. Все ж яку боротьбу вона вела з повітрям! Гріх було не втомитися.

— Буду ще довше, якщо не почнеш збиратися, — буркнув лепрекон, потираючи забиту щелепу.

— Що з тобою? — людеса намагалася сконцентрувати погляд на другові й коли їй це вдалося — вловила дивну синюшність на його обличчі.

Лепрекон лиш кинув злий погляд на подругу та закрокував до гардеробної, витягуючи звідти перший-ліпший брючний костюм. На диво, ним виявився улюблений колір Каявіни — білий, наближений до молочного, але щось швидше середнє між ними.

— Збирайся, ми вже запізнюємося. А це ж тільки перший робочий день! — лепрекон почав нишпорити у пошуках взуття, але знайшовши в гардеробній лиш те, що було на Каявіні в день їхнього виїзду з будинку — кинув це заняття.  — В тебе що, немає нормального взуття?

— До твого відома — це моя улюблена пара, — Каявіна також починала гніватися. Такий ранок їй взагалі не подобався.

Немов на замовлення в двері постукали й не чекаючи на відповідь, ручка поволі почала прокручуватися. Вазунчик одразу приготувався оборонятися, взявши один чобіт в ліву руку, а правицю застиснувши в кулак. Обоє не розуміли, як це допоможе під час оборони, але це було хоч щось, бо Каявіна просто швиденько закуталася ковдрою по самісінькі вуха.

— Доброго раночку, — до кімнати залетів Аркадс, що навіть не побачив лепрекона.

Останній на це й сподівався та з ходу налетів на лікаря. Бив його тим чоботом всюди, куди тільки міг дістатися. Затято так, вправно, що Каявіна аж зависла, стежачи за тим, що відбувається. Та власне й Аркадс застиг на місці, навіть не намагаючись оборонятися проти слабких ударів Вазунчика. А той тільки розпалювався. Навіть ногами встиг розмахатися.

— Ваззз! Я тебе попереджала! Візьми вже себе в руки! — нарешті прийшла до тями Каявіна й зіскочивши з ліжка, підійшла до лепрекона.

Не довго думаючи, людеса забрала з його рук чобіт і як кинула…

Каявіна не надто вчасно зрозуміла, що вона все ж не в себе вдома й за траєкторією руху її улюбленого чобота було саме вікно. На щастя, кимось необачно відкрите. Але не встигла дівчина полегшено видихнути, як пролунав глухий удар і слідом за ним чийсь зойк.

Вся трійця дружно кинулася до вікна й тут же поспішила сховатися за шторами від лютого погляду дракона. А ним, за невдалим збігом обставин виявився ніхто інший як Санел…