Розділ 12

Постільний режим і гора модних журналів — таке лікування подобалося Каявіні як ніщо інше. Хоча… лікар у неї був також нічогенький. За два дні встиг навідатися разів з шість. І кожного разу не просто запитати про її стан й перевірити чи зменшується набряк. В нього завжди була якась байка на вустах і Каявіна ними просто заслухалася.

Її  улюбленою власне й виявилася оповідка про цей замок.

Що якось в давні-славні часи з’явився такий собі драхітектор, що вирішив, ніби йому все п ід силу. Будували тоді вони якийсь будиночок з командою й як головний — цей Карсик розігнав усіх на чотири сторони. Бачив, що виходить чудова будівля — от і вирішив привласнити всі заслуги собі. А інші й були не проти. Не подобався їм характерець дракона.

Проте минав час і будівля все не будувалася. Бракувало Карсику рук, що ж поробиш. Воно й не дивно — все ж будинок був чималеньким, а навіть з тим рівнем чар, яким він володів — важко було впоратися за якихось там два місяці. І це ой як не подобалося замовнику — в його родині от-от мало бути поповнення й не було в квартирці місця для малятка. Тому власне й хотіли побудувати дім та обладнати його до появи дракончика.

І тут від безнадії Карсик якось ляпнув, що зробить мандрівний дім — озвучив вигадку свого учня, в яку той свято вірив й не міг припинити торочити про неї своєму наставнику. Несподівано замовник загорівся цією ідеєю. Той сам був торговцем і йому доводилося багато часу проводити віддалік від родини, тож ідея того, що дім буде завжди поруч — надзвичайно йому сподобалася.

На цьому ж моменті Карсик загорівся. Робота йшла як по маслу. Будинок зростав цеглина за цеглиною, балка за балкою. Було єдине але — від моменту розмови він так і не зрозумів, як змусити будинок переміщуватися й робити це правильно. Щоб не було такого випадку, що той банально опиниться посеред озера.

Довелося звертатися за порадою до досвідчених магів, що лише розводили руками. І лише його учень, до якого Карсик звернувся вже наостанок — вибовкав таємницю, над якою працював роками.

Коли ж бідолашка зрозумів, що втратить чи не найцінніше — визнання його ідеї, то геть занепав. Але колишня команда Карсика не дала тому здатися так просто. Вони вже завершили зводити дім, тож придумали новий план — побудувати щось значно краще й на основі механізму мандрівника. Адже будівля може правильно переміщуватися тільки якщо з самісінького початку була розрахована суто на це.

Ось так і з’явився мандрівний замок, яким захоплювалося все королівство, а бачили лише здалека. Що ж сталося з Карсиком? А ніхто й не знає. Спрацював механізм, коли горе-дракон тестував будинок, а куди його занесло — цікавеньке питання…

— Вгадай, що в мене є, — вже вкотре за ці дні до кімнати Каявіни зазирнув Аркадс Уірмо, тягнучи щось за собою.

— Я не люблю сюрпризи, — одразу попередила людеса, підтягуючись на ліктяк у ліжку, особливо обережно перекладаючи ногу. Насправді зараз та й не боліла зовсім — давалася взнаки майстерність лікаря. Але береженого, як то кажуть, королева Рісанда береже.

— Ну чого ж ти така зануда? — насупився Аркадс, мило надувши губки, які уява Каявіни досі зафарбовувала в червоний колір.

—  Так, до вас мені трішки далекувато… — посміхнулася Каявіна, згадуючи подіум. Чи навіть ті самі перевтілення Санела. Оце так харизма, оце так дракони… Ух!
— Я говорив і ще раз повторюю — це врятувало кілька лінійок, — лікар Уірмо точно не любив марних звинувачень. — Як то кажуть, поки не відчуєш на власній шкурі — доти не зрозумієш.

— Ну добре, проїхали. Що ж там у тебе?

Каявіна нетерпляче позирала за спину Аркадсу, чекаючи, коли ж нарешті лікар покаже свій черговий сюрприз, першим з яких власне й стала кімната, де вона перебувала. Дивно, але чомусь всі питання комфортного поселення чомусь опинилися саме на плечах лікаря Уірмо, а самого Санела ніби вітром здуло. Аркадс щось пояснював про відновлення магічних потоків і важливі наради, що мають бути на днях, але Каявіна надто великих потік нового не сильно вже й сприймала. Знала вона лише одне — перший робочий день у «Арконпрайс» вже не за горами й Санел точно повинен там бути.

— Вуаля, — Аркадс Уірмо нарешті витяг з-за спини великий дерев’яний прямокутник на коліщатках, якого увесь цей час невдало ховав за спиною.

Каявіна аж повністю присіла на своєму широченному ліжку, готуючись до того, що звідти може вискочити щось як мінімум надокучливе. Але ні. Там не було нічого. Точніше, після того як милий лікар відрив замочок і розчинив дверцята — там не було нікого. А ось елегантні костюмчики, що рясніли чотирма ніжними кольорами таки були наявні.

— Поки що підібрав лиш одяг. Зі взуттям буде складніше, бо маю лиш жіночі підбори, а вам їх не рекомендовано носити місяців зо три.

— Та в мене й свої є.

— Ні-ні-ні, це не годиться. Воно ж не пасує. Штанина постійно задиратиметься, а воно тобі потрібно? — Аркадс схоже вже давно все вирішив у своїй голові. — Я все принесу, а ти просто лежи й насолоджуйся спокоєм, поки він у тебе є.

Що означали останні слова, Каявіна так і не встигла спитати, бо блондин швидко зник за дверима, залишивши костюми людесі. Але навіть якщо графік буде шаленим — вона до цього була готова рівно з тієї миті, коли вперше почула про «Арконпрайс». Адже коли починаєш працювати в компанії мрії — вже не залишається нічого нездійсненного. Проте чи виправдаються очікування Каявіни? Хто його зна.