Розділ 8

Чим ближче були мандрівники до замку, тим більше Каявіна з нетерпінням роззиралася по сторонах. Не те щоб їй не було цікаво буквально все навколо, але все ж побувати в мандрівному замку було її давньою мрією. Звісно, як і всіх людес навколо. Дівчата, на чолі з Каявіною, коли були трішки молодші й ще більш невгамовні, облазили весь Людокон з ніг до голови. А ось замок для кожної залишався загадковою будівлею, в якій досі не мала змоги побувати жодна з них.

Про нього в місті навіть ходили легенди. Бачте, не такий він усередині, як всі вважають. Ніби замок — це портал у інший світ. Тому він такий непостійний, як і магія, що нуртує в ньому.

Незмінним для тих, хто не мешкав у цьому замку, залишалося лише одне — ніхто й ніколи просто так не міг потрапити до його стін. Могли лиш подивитися ззовні. Що було цілком логічно, особливо для байдикуватих людес. Адже замок завжди обирав чи не найвищі вершини для зручності його мешканців-драконів. А цікавим завжди було лінь дертися увесь день до того, що могло телепортуватися далі в будь-яку мить.

Тут же Каявіні виходить що пощастило, бо Санел несподівано запропонував полікувати ногу дівчини в самому замку мрії. Та ще й тоді, коли вона туди і йшла. Доля чи просто звичайнісінька випадковість, а людеса була цьому вкрай рада. Настільки, що навіть попри біль, на її обличчі розквітала все ширша й ширша посмішка, яку вона вже ніяк не могла приховати.

— І коли ти тільки встигла… — тільки й промовив лепрекон, поглядаючи на подругу. — Щасливиця.

Каявіна промовчала. Не хотілося в таку чудову мить пригадувати Вазунчику про те, коли й за яких обставин це все почалося. Хоча варто було, щоб він собі там не загордився й знову не натворив якихось дурниць. Адже без домівки, золотих чи хоч якихось зв’язків, Каявіна вже й не розуміла, що ще можна втратити…

Несподівано навіть для вашої шанованої оповідачки, візок доторкнувся до замкової поверхні. Каявіна ніби випірнула зі своїх думок. Заворожена, вона спостерігала за тим, як драконова іпостась Санела, так подібна до повітряної кульки, поволі здувається під ласкавими променями сонця. Ну а замість до цього дещо грізного дракона в діловому костюмі  — з’являється такий собі… Ну, чоловіком Санела важко було назвати. Бо цього разу типове перевтілення для нього завершилося не лише крильцем кажана, що стирчало поверх обвислого костюму. О ні, для доповнення картинки в дракона були ще й інші…кхм…вражаючі елементи. Одинокий хвилястий вус, що навіть трішки тягнувся по землі. А ще…ріг. Не драконовий. Такий Санел у людські іпостасі б не подужав би підняти. А ось ніби в чортика — чом би й ні.

— Ахахаха… А ця…хахах…картинка…ахахах…навіть…хахаха…краща, — знову забився в істериці Вазунчик, дивлячись на Санела. Ох вже цей лепрекон… Вчи його тому етикету, вчи, а він…

— Або припиняєш, або вимітаєшся звідси, — суворо промовила Каявіна, яка за ці роки вже прекрасно перевірила — або так, або ніяк.

— Я ж… — лепрекон за лічені секунди виструнчився перед своєю подругою, востаннє обсмикуючи поли задовженого зеленого костюма з брошкою золотистого кольору.

— Вибачайся, — прошипіла Каявіна, що водночас лютувала через те, що Вазунчик сповільнює їх огляд замку.

З іншого боку чутлива людеса все не наважувалася запитати Санела чи не найважливіше. Все вірила, що це тимчасово й той не повторить долю Ксенофолінки. Адже це він через неї змінив іпостась. І якщо у випадку з Ксенофолінкою всі обвинувачення в сторону Каявіни були безпідставними — тут їй нічого було казати на власне виправдання.

— Санеле, я прошу пробачення за мою напрочуд непрофесійну поведінку. Згоден, це жахливо й все таке, але ви б себе бачили…

— Ваз! — Каявіна чекала явно не такого щиросердного від лепрекона.

— Будь-яка особа в цьому королівстві не мала жодного права потішатися з чужої біди і я вчинив негідно. Немає цьому прощення, — Каявіна на секунду було запишалася від таких свідомих слів свого друга. Але не встигла вона хоча б кинути на нього схвальний погляд, як тут почалося… — Готовий цілий місяць безвилазно розбирати завали у вашій скарбниці. І хоч зараз радий буду понести покарання.

— Не дочекаєшся, — посміхнувся Санел і о диво — його обличчя вже не спотворював той гігантський вус.  — Але я запевняю — без роботи тебе тут не залишу.

— Я

— Думаю, з тебе б міг вийти непоганий охоронець, або...

Очі Лепрекона заблищали. Для нього це було навіть зручніше — вільний доступ куди завгодно й можливість залишитися непоміченим. Та про таку робота можна було тільки мріяти й…

— Санеле… — попереджувально промовила Каявіна, намагаючись застерегти того від непоправного.

Але ваша уважна спостерігачка чітко бачила, що лепрекончика вже давно вивели на чисту воду. Санел у своєму вкрай оверсайзному костюмі, лукаво позирав на Вазунчика, все думаючи, коли ж той зрозуміє, що йому й близько не варто чекати на таку честь. А ось лукавинка в очах господаря замку чітко вказувала на те, що пристанище для лепрекончика таки придумали.

— Але знаєш…виглядаєш ти просто чудово. І… нам трішки бракує моделей…

— Я згоден, — миттю промовив Ваз, ще більше запишавшись собою.

З радості той навіть побіг оглядати замок. Аж ніби трішки вищим став та й пострункішав. Хоча в цьому плані він був і так у чудовій формі. Де ще бачили лепреконів, що ззовні тільки обличчям відрізнялися від п’ятирічних дітей?