Розділ 1

Каявіна Криштофчук завжди була, скажімо так, незвичайною особистістю. Про її унікально-надзвичайну незграбність говорили всі, кого вона тільки не зустрічала. Більшість казали, що на це напевне що впливає невпевненість в собі.

Але ваша невтомна спостерігачка так ніколи не думала. Починаюча магічка Каявіна, яка нещодавно полетіла зі сцени прямісінько на голову місцевому меру та примостилася в його розкритих обіймах й додивилася п’ять хвилин концерту там же — точно такою не була. Особливо в очах усього різношерстого натовпу, що спостерігав за цим цікавеньким видовищем на головному екрані, що транслював всі виступи драконмейстрів.

Чого ж її понесло на ту подію року? Та Каявіна Криштофчук і сама достеменно не знала. Не така вже вона й відчайдуха, щоб на кожне масове зібрання драконів забігати подивитися. Але несло чомусь так, що лиш черевички й миготіли з-під незмінно довгої сукні. Що б там не робила наша міс незграбко — кидала все і летіла на швидше вже не зібрання, а зліт драконів. Хоч ті в межах міста й намагалися за крайньої необхідності не пересуватись.

Пояснити ж цього Каявіниного прагнення побути на волосинці від того, щоб хтось та й підсмалив її прекрасну брюнетисту шевелюру, не могла й сама дівчина. От справді, ніби їй там медом було помазано.

Але останнього такого злету вона здивувала всіх. У тому числі й саму себе. Адже Каявіна навіть зрозуміти не встигла, коли вибралася вже на ту сцену підтанцьовувати одній дуже популярній у Людоконі групі. Запальні були хлопці, тобто, дракони. Ну дуже вже музика в них драйвова. Ваша люба спостерігачка й досі часом її слухає, коли туга нападає.

От і Каявіна вистрибувала на тій сцені так, що не просто її довге чорняве волосся літало туди-сюди, а й сама шанована мешканка Людокона зрештою беркицьнулася зі сцени. Як вона запевняла себе згодом – це хтось із драконів перевтілився та чхнув сильно-сильно, змітаючи все дрібне на своєму шляху, включно й з нею. Але цього так і не було доведено, адже всевидяче око вашої оповідачки якраз задивилося на торс одного вкрай чарівного драконмейстра. Пробачте, вже як є.

Проте знаєте…Каявіна ніяк не могла відпустити з пам’яті цей день. Все прокручувала його в своїй чарівній голівонці, то морщачи своє прекрасне личко з його майже ідеальними губками та носиком з невеличкою горбинкою, то посміхаючись, пригадуючи якийсь кумедний момент. Але чому? На це питання міс незграбко відповіді не мала.  

Звісно, таке вже було не вперше, адже майстерності Каявіни опинятися в дивних, незрозумілих та кумедних ситуаціях позаздрив би кожен. Але щоб тиждень прокручувати чергову подійку, де вона, м’яко кажучи, засвітилася… е ні, такого ще не бувало. А найголовніше — було б чого. І так ту голову шкода, бідоська, постійно б’ється об всі кути навколо, а тут ще постійно обдумувати всі халепи, у які влізла її власниця… Та Каявіні й життя на все це не вистачило б.

Ось вона і вирішила — чом буде знову себе картати за те, що лізе всюди, куди очі бачать — краще піде й скажімо так, створить нових незабутніх вражень. Все ж, вдома нудно. Одні й ті ж буквально сірі стіни, майже нуль компанії навколо, не рахуючи домашнього лепрекона, що все десь вештався, притягуючи біду їм обом на голову. Стільки ж розваг. А за дверима безліч  цікавенького…

Ну і що ж може бути більш незабутнім за товариство драконів? От і Каявіна так завжди каже. Тому полетіла вона тоді шукати якісь афішки, а то поки якусь подію не влаштують у нашому Людоконові, то вони й з домівок не вилазять. От зануди!

Йшла собі наша міс незграбко, біди не знала та ясна річ, не створювала нікому, але тут як тут з’явилася її сусідка з дому через огорожу та як почала репетувати. Ох, сердега ще та, скажу я вам, от тільки б сиділа собі мовчки в себе…

Звісно, шкода мені було нещасну за її долю дракониці, яку добряче таки життя потягало. Але якщо тобі крила обрізали, то це не значить же, що то було з вини Каявіни. Хоча як вона в цьому не переконувала всіх довкола… Навіть за серце хапалася, вкотре горлопанячи свої криві вигадки, що одна одній суперечили. Але все одно це прекрасно усвідомлювала й чула лише Каявіна. Ну і ваша уважна спостерігачка, звісно. Адже не іменувала б себе так шановано й поважно, якби це було інакше.

Давненько вже Каявіна думала про переїзд. Від гріха подалі. Та й для здоров’я корисніше, ніж оце постійно вислуховувати звинувачення. Чесно кажучи, варто було це зробити ще як вона вперше побачила цю тигрову драконицю. Сама смугаста-пресмугаста та ще й чверть крила так і тягала за собою. Ніяк не могла повністю перевтілитися, бідненька. Тому її всі й уникали.

Хоча, скажу я вам, чоловіки дужечко на неї то й задивлялися, проте варто було довговолосій красуні відкрити свої чарівні, чітко окреслені та навдивовижу пухкі вуста, з них такий бруд починав литися… Ксенофолінка часом сама за вуха хапалася, поки до неї не доходило, що то вона й говорить ці всі помиї. Ну то що вже там говорити про інших дракониць чи звичайних людес? Ті навіть наближатися до неї після чуток про довгий язик Ксенофолінки не мали аніякісінького бажання.

Як от і Каявіна того злощасного дня. Але на відміну від інших мешканців Людокона, обійти її просто не могла. Хвіртки до їхніх дворів практично були пліч-о-пліч, а руйнувати добротний паркан, який отримала в спадок ще від дідуся Слейта — зовсім не хотіла. В неї з ним стільки класних митей було...

Не з дідусем, звісно, його наша люба людеса вже давненько не пам’ятала. Геть маленькою була, коли в дім прийшла біда. А от з парканом їй було що згадати. От ця дощечка — об неї перечепилася з десяток разів, то тікаючи від чергових залицяльників, то від драконів, через котре непорозуміння. А та далі у нас рекордсменка — навіть ногу через дровеняку якось зламала, повертаючись з гульок з дівчатами. Тоді так славно погуділи, що ті заміж вже за місяць повискакували. Та й раділи собі спокійнесенько новим життям з коханими. Ну а Каявіна поскакала додому на одній нозі — лікуватися. Кому що, як то кажуть.