Глава 26. Зійтися, перемогти, забрати.

Алхімік сидів у барі, коли кристал у його кишені почав нагріватися і пекти навіть крізь одяг. Діставши його, він задоволено посміхнувся: камінь сяяв дуже яскраво.

— Нарешті! Хлопці, вирушаємо!

Я сама підвелася із землі, трохи похитнулася. Чоловік підтримав мене за руку і зазирнув у очі. У його погляді я побачила страх за мене.

— Карен, мені потрібен спокійний ти. Найближчим часом тобі краще вимкнути емоції. Хоча б спробуй це зробити. Бо ми матимемо справу не з одним магом, а ще й з його помічниками. Потрібно зібрати хлопців і всіх магів, яких надіслав король.

— Іро, — покликав мене батько.

Я обернулася і побачила, як батько швидко зіскакує з коня. Він узяв свій улюблений лук, сагайдак зі стрілами і короткий меч. Я підійшла до батька, обійняла його.

— Ти написала, що це терміново. Що сталося?

— Мені знадобиться твоя допомога сьогодні. Ходімо в дім, у нас є кілька хвилин.

— Кіро, ти мене лякаєш.

— Карен, немає часу на страхи й переживання. Зрадій, що Єва в безпеці.

Я зупинилася. Перед очима миготіли картинки, я бачила, як алхімік інструктує людей. Добре, що Еміт теж бачив моє бачення, отже для нього не буде новиною те, що потрібно буде робити. Я взяла чоловіка за руку і показала йому своє бачення про спільників мага.

— Зрозумів, — сказав Карен, я побачила, що він внутрішньо зібрався. — А як же ти?

— Ну, мені тато допоможе. Вам буде складніше, ніж мені з батьком.

— Ти впевнена?

— Карен, час дорогоцінний, біжи.

Чоловік поцілував мене і побіг.

— Що від мене потрібно, рідна?

— Убити алхіміка. Я не зможу цього зробити. Але зможу його відволікти і дати тобі шанс на один влучний постріл. Ти не маг і не випромінюєш магічного фону, до того ж я зміню фон навколо, і ти будеш для нього невидимим. Тату, яким би він не був, я не зможу його вбити. Я це відчуваю — я просто не здатна на це.

Батько обійняв мене і поцілував у чоло.

— З ким буде твоя молодша донька?

— Я зараз візьму її з собою і сховаю. Якщо зі мною щось станеться… — батько хотів мене перебити і щось сказати. — Тату, не перебивай. Якщо зі мною щось станеться, ти зможеш її забрати. І віддати батькам Карена.

Я трохи нервово теребила край гольфа.

— Ходімо, часу мало. Ми повинні прийти раніше за нього.

Агори вже не було вдома. А Юся сиділа вся на нервах.

— Юся, вам краще негайно піти з дому.

— А Надя?

— Я її візьму і сховаю. Якщо зі мною щось станеться, батько принесе її вам. Йдіть швидко!

Юся не стала сперечатися, швидко вийшла з дому. Я переклала сплячу доньку в кошик, накрила її ковдрою і вийшла разом із батьком із дому. Ми дуже швидко пішли до річки. На підході до неї розділилися. Батько пішов займати зручне місце для стрільби. А я створила ілюзію кошика з донькою, а справжній сховала на двометровій глибині в земляній кишені.

Я відчувала, що алхіміка все ще немає поруч. Дістала з кишені кілька маленьких дерев’яних дисків із маленькими камінцями всередині. Наклала на них заклинання ілюзії та ще кілька інших. Після чого розкидала їх навколо себе на кілька метрів. Налаштувавшись на батька, сказала йому подумки:

— Тепер ти зможеш ходити безперешкодно. Він тебе не побачить і не почує. Якщо це не спрацює, ти помітиш. У будь-якому разі будь обережний.

— Дякую, рідна. Бережи себе, — почула дуже тихий голос батька.

Потім присіла біля кошика з ілюзією і торкнулася сплячої малечі. Вона посміхнулася крізь сон. Я погладила її по щоці. Сама тим часом перевірила, що з моєю донькою в «кишені» все гаразд. Також налаштувалася на Єву й Аліну — з ними теж усе було добре, вони веселилися.

Відчувши наближення алхіміка, я наклала захисний купол на ілюзорний кошик і відсунула його далі від себе. Поставила за дерево.

— Як мило. Ти сховала доньку під куполом. А старшу кудись відправила. Не сперечаюся, ти мене здивувала.

Він дістав із кишені кристал і показав його мені.

— Ти знаєш, що потрібно зробити. Давай не будемо ускладнювати ситуацію. Бери його.

Я на кілька секунд заплющила очі, закликаючи стихію. При цьому намагалася зробити так, щоб алхімік цього не помітив. А коли відкрила очі, у долоню мага з кристалом вдарила блискавка. Він вилаявся і з жахом втупився в розколотий кристал, який миттєво пішов у землю.

— Отже, по-доброму ти не хочеш!

Він кинув у мене заклинання, я відбила. Кинула у відповідь — він відбив. Так і гралися в «пінг-понг», поки одне із заклинань не влучило в захист з ілюзією доньки. Маг криво посміхнувся. Я обернулася і побачила, що захист спав. Він підкинув на руці фіолетову кулю і сказав:

— Зробиш, як я кажу, або я знищу малечу.

Я зробила жест рукою, і в мага вдарила блискавка. Він устиг виставити захист і кинув кулю в малечу. Ілюзія одразу зникла, а у мага витягнулося обличчя, коли він зрозумів, що це була не справжня дитина.

— Ти думав, я піддам своїх доньок небезпеці?!

Я не стала чекати, поки він знову атакує мене, і напала першою. Він вправно відбивав усі мої заклинання. А я вже, здається, перепробувала всі варіанти і всі можливі зв’язки заклинань. Ось що значить досвід, власне про нього я й говорила Карену. Досвід може бути небезпечнішим. Повз мене в мага просвистіло кілька стріл. Маг легко їх відбив. Навіть наступні, які я спрямовувала магією.

— Ти думаєш, я такий дурень, щоб не відбити якісь стріли?

Різко запитав він. І кинув у мене чергове заклинання. Мені вистачало сил утримувати щит. Але я й половини його заклинань не знала. Радий факт, що щит хоча б витримував. За кілька секунд я побачила за магом свого батька. І в цей момент атакувала мага, привертаючи його увагу до себе. Атакувала часто, як тільки могла, і стежила, щоб жодне заклинання не влучило в батька.

Він зайшов йому зі спини і різко встромив клинок у серце. Так само різко витягнув зброю і відтяв голову. У мене від виду крові підкосилися ноги. Батько кинув зброю і підбіг до мене.