Глава 24. Спокійні дні.

Ближче до першого снігу біля школи з’явився великий дитячий майданчик. Школа розташовувалася недалеко від околиці. І недалеко від закинутих будинків та того самого злощасного колодязя, куди провалилися діти. Закинуті будинки вирішили розібрати. А колодязь остаточно засипати. Майданчик навіть обгородили півтораметровим парканом, щоб можна було пускати й маленьких дітей, і щоб батьки не боялися, що малеча втече з території. Заодно майданчик був захищений: якщо раптом прийдуть вовки, діти будуть у відносній безпеці.

Тепер одразу після школи практично всі діти залишалися на майданчику. Каталися на гойдалках, яких було кілька видів. Були гойдалки-бруси на ланцюгах, на яких дітлахи вчилися тримати рівновагу. А ті, хто вже вмів перетворюватися на драконів, любили залазити на такі бруси, балансувати й розгойдуватися у другій іпостасі. Маги зміцнили дитячий майданчик, інакше діти рознесли б його за перші кілька днів. Дітям зробили різні конструкції, по яких можна було лазити й підійматися на відносно безпечну висоту. Правда, вище двох метрів вирішили не робити, щоб було менш травматично.

Діти впросили заздалегідь підготувати майданчик під зимовий льодовий каток. Поки льоду не було, бігали по ньому, граючи в м’яч або просто в наздоганялки.

— Тепер я хоча б знаю, де дітей шукати, — сказав Еміт Карену, коли був у нас у гостях. — Ще трохи — і ваших уже можна буде випускати на майданчик.

— Уже, — сказала я. — Ми з Алісою водили. Потім ледве забрали додому. Сашко листа прислав, у них узимку буде пару тижнів канікул. Вони приїдуть додому. Ви цього психа ще не шукали?

Еміт із Кареном усміхнулися.

— У чоловіків тепер «розвага» — алхіміка ловити. Йому вже не допомагає його ілюзія та відвід очей. Наші навчилися його винюхувати. Вираховують і натовпом ганяють. Ти б бачила, як він швидко бігає! Першого разу його ледь не спіймали, коли він свої гроші відкопував. Хлопці розповідали: дивляться, сидить якийсь чоловік біля старого колодязя, лається і тебе недобрими словами згадує. Вони прикинули, що ніхто при здоровому глузді так про тебе говорити не буде. Сама знаєш, чоловік у тебе бійливий, та й ти вже не беззахисна дівчина. От хлопці й почали підкрадатися, вирішили зловити його. Їм залишалося буквально зробити стрибок, а він як відскочить від колодязя і як рвонув у ліс! Хлопці просто засмотрілися, як у нього п’яти блищать.

— Може, з голоду помре, — сказала Юся і поставила вечерю на стіл.

— Якби ж так, — сказав Карен. — Нещодавно знайшли людські останки в лісі. Маги перевірили, сказали, що це точно люди і, швидше за все, бандити. Десь десять осіб було — він їх висушив. Жахливе видовище, я потім нормально спати не міг після такого обходу. А дехто, чесно кажучи, вже боїться в ліс ходити — бояться зустріти цього психа.

— Якось же він добуває собі продукти, — сказала я, — не може жити лише за рахунок енергії. Значить або полює, або купує в поселенні.

— Наші йому не продадуть і битого глечика! — сказав Карен. — Усі пам’ятають тих п’ятьох хлопців. Мериг хоч і був негідник та п’яниця, але в нього троє дітей тепер сироти. Добре, що сусіди забрали їх до себе, і дядько допомагає. Та й інші хлопці теж не святі були, але такої смерті не заслуговують. Люди йому цього не пробачать. Спіймають — спалять.

— Спіймати б, — сумно сказала я і згадала сон.

Чоловік помітив, що я зовсім засмутилася.

— Кіро, ми його спіймаємо, і він не торкнеться Єви.

— Може, нехай діти поживуть у Ніни, — обережно запропонувала Юся, — вона ще на дні народження малечі кликала. Можна туди й Алісу з трійнею відправити. Там за ними приглянуть і нікого не підпустять.

— Треба подумати, — сказав Карен. — Можливо, так і зробимо. Тільки треба зрозуміти, як їх туди довезти. І так, щоб алхімік не дізнався.

— Тоді треба, щоб дітей відвіз хтось сторонній, не родич, — сказав Еміт. — Можна це навесні зробити. Кіра вже народить. І летіти буде тепліше.

— Так Надя ж зі мною залишиться.

— У будь-якому разі краще навесні, зараз уже холодно літати.

Я погладила вже великий живіт — малеча активно рухалася і штовхалася.

— Ти завтра проведеш мене до школи і на роботу?

Карен тихо фиркнув.

— Що?

— Краще б ти вдома сиділа, Алексан і сам може до тебе прийти. А в таверні хлопці вже могли б самі готувати торти.

— Карене, — я зітхнула.

— Що? — усміхнувся чоловік. — Тобі вже скоро народжувати, а ти все бігаєш працювати.

— Дома нудно, по-перше. І якщо я залишуся вдома — буду думати про алхіміка і про те, що ще не придумала, як його зупинити. І дякую, що не називаєш мене «кругленькою на ніжках» вголос!

— Так, не сваріться! — втрутився Еміт. — Нехай краще працює, ніж нерви собі псує. Зате всім смачно і приємно. Що? Це ж правда, — сказав Еміт, дивлячись на похмурого друга.

— Проведу, добре. Ти завтра куди йдеш?

— У третю.

— До Нейтана — це добре. А то Марті я скоро голову скручу. Навіть у таверну заходити не хочеться.

— Може, її на кілька днів позбавити голосу?

— Ні, — сказали хлопці хором.

— Але з нею щось треба робити, — задумливо сказав Карен. — Ілля ледве тримається.

— Видати заміж, — сказав Агор.

Я обернулася — він стояв у дверях кухні. Мабуть, щойно повернувся.

— Пропозиції кандидатів приймаються.

— Якби жив Мериг — я б його запропонувала.

— Жорстко, — усміхнувся Агор, — але він був занадто слабохарактерний для неї.

— Хм, а може коваля? — запитав Карен. — Він ще жодного разу не був одружений через складний характер.

Юся поварешку вронила після слів сина.

— Знаю я його, сватався він до мене ще до Агора. Ледве відбилася. У нього не просто складний характер, а нестерпний. Кір, щоб ти розуміла: він трохи на Машку схожий, тільки помножений на сто. Він тоді просто не сприймав іншої думки, відмінної від своєї. Я йому «ні», а він це взагалі повз вуха пропускав.