Глава 23. Червоний кристал.

Ранок для мене почався пізно. Чоловік уже пішов, його батько з матір’ю теж. Хоча потім я дізналася, що Юся пішла до Аліси, і вони перенесли до нас трійнят. І коли я вийшла надвір, четверо дітей гуляли в манежі в саду. Надворі вже пізня осінь, але досі тепло. Хоча вітерець уже прохолодний.

— Ти за ними приглянеш? А то мені ще по справах треба збігати, — сказала Юся і швидко пішла.

Я трохи осторонь кинула теплий килимок і сіла на нього. Було цікаво: чи пішли хлопці ловити алхіміка. Однозначно хотілося взяти участь, але хто ж мене пустить. Згадала, як зверталася до річки, потім до землі. Після цього думки перескочили на спогади про те, що існують стихійні маги. І, схоже, те, що я роблю, якраз до них і належить. Ще є повітря і вогонь. Я встала з килимка і відійшла трохи далі від дітей.

Налаштувалася на землю. Це було незабутнє відчуття — я отримала відгук від землі! Я відчула на великій глибині водоносний шар, у верхніх шарах чітко відчула коріння рослин і дерев. Перемкнула увагу на одну з квіток, передала їй трохи магії — і вона одразу випросталась, позеленіла і розквітла. Я завмерла від подиву й захоплення.

Потягнулася до води, що була у відрі. Вона піднялася в повітря і попливла до мене, як одна велика крапля. Так, перетікаючи з однієї руки в іншу, вона плавала в повітрі. Я замислилася: а що, якщо не просто бавитися, а використати це як зброю. Я кинула воду в бік городу. Вона впала на землю і швидко ввібралася.

— Попрошу Алексана навчити мене нормально керувати стихією, а то поки що в голову приходять лише витівки. Крім сили, мені потрібні ще навички та майстерність.

Згадала про повітря, налаштувалася на цю стихію. Отримала слабкий відгук. Поруч зі мною з’явився маленький тоненький вихор, переважно з пилу. На більше в мене поки що не вистачало сил. І справді, ці вправи забрали в мене багато фізичної енергії. Енергетично було легше.

Я сіла на килимок відпочити і заодно зарядити браслети. Я наділа їх на руки одразу після пробудження — спеціально, щоб не забути зарядити. У мене не так багато часу, щоб вирішити питання з паразитним кристалом. Скоро можуть вдарити морози, і я стану зовсім кругленькою…

— Уже й так як колобок, — фиркнула я і почала медитувати.

Через кілька годин довелося зупинитися — затекли ноги. І все ж від землі тягнуло холодом. Зате браслети я зарядити встигла, хоч і не повністю — трохи більше ніж наполовину. Але при цьому було відчуття, що вони стали неймовірно важкими. Я спробувала встати. Встала, але встояла лише кілька секунд — і ноги підкосилися. Добре, що хоч м’яко сіла. Щоправда, мене одразу якось завалило на спину, і піднятися я більше не змогла.

— Це чого я так втомилася? Ну давай, зберись, не будь ганчіркою! — сказала я собі.

Змогла лише перевернутися на бік. При спробі сісти мене знову відкидало назад. Я відправила чоловікові вісника.

«Скажи, я товста?»

Відповідь прийшла майже одразу.

«Худа, як палиця»

Я усміхнулася і відповіла.

«Твоя худа палиця не може встати із землі, живіт важкий і мене перекидає на спину. І я вже замерзаю — холодно лежати на килимку»

Мабуть, чоловік погано прочитав, бо написав:

«Йди додому, не мерзни».

«Карене, читати навчися! Я встати із землі не можу!»

«Зараз прийду».

У сад він прибіг разом з Емітом. Я лежала на спині й дивилася в небо.

— Давай руки! — сказав чоловік. — З чого раптом ти про фігуру таке питаєш?

— Бо я почуваюся ганчіркою і вже не можу встати. Я трохи практикувала і втомилася.

Карен обережно підняв мене, але на ногах я не встояла і плюхнулася на попу. Чоловік підтримав, щоб я не впала назад.

— Що ти робила? — спитав Еміт.

— Зі стихіями знайомилася. Землю добре відчуваю. Он квітка розквітла. Ще водою трохи бавилася. Повітря відгукується слабко.

— А вогонь? — одразу вхопився Карен і знову спробував мене підняти.

— Карене, я стояти не можу. Я б уже додому поповзла. І мені зараз не до вогню.

— Ти зможеш узяти її на руки?

Карен глянув на мене, потім підхопив на руки.

— Ти не ганчірка! Ти моя улюблена дружина, моя дівчинка.

Поки Карен ніс мене додому, Еміт розважав малечу. Вони всі разом голосно сміялися з нього.

Чоловік посадив мене на стілець, потім роззув.

— Кіро, дітей у дім перенести? — спитав Еміт.

— Ага, тільки хто за ними приглядатиме? Я не в стані. Я навіть стояти не можу. Раніше при магії енергія зменшувалась, а тут фізична сила просто зникла.

— Ти, мабуть, неправильно спрямувала енергію і витратила те, що має йти на підтримку тіла, — задумливо сказав Еміт.

— Кір, де мама?

— У селище по справах пішла.

— Не вчасно!

— Кіра! — покликала мама.

— Мамо, як добре, що ти вже прийшла! — зрадів Карен. — Кірі треба відпочити. Магію неправильно застосувала. Ходити поки не може, дуже втомилася. Так що діти на тобі.

— Добре, біжіть.

Чоловік переніс мене на ліжко і побіг. Юся по одному перенесла дітей у мою кімнату.

— Нехай у тебе бігають. Карен усе позаховував від Єви, тож і інші не дістануть. Скриню бачила?

— Ні, — Юся показала на неї, — симпатична. Швидко її зробили.

— Головне, що діти з неї нічого не зможуть дістати. Якщо що — клич мене, я на кухні.

Вона вийшла з кімнати, а я лягла на спину і продовжила медитувати. Спати зовсім не хотілося. Тож я змогла повністю зарядити браслети. Потім довелося покликати Юсю, бо браслети стали важкими і їх було незручно тримати. Мама дістала мені порожню скриньку, і я склала їх туди. А скриньку вона прибрала в сундук. Я спробувала встати. Вийшло з труднощами. Ходити могла лише тримаючись за стіну. Зате змогла дійти до туалету.

Повернувшись у кімнату, я сіла на стілець і трохи погралася з дітьми. Кидала їм м’ячик, коли той далеко відкочувався. А так малюки й самі добре справлялися.

Поки гралася з дітьми, спробувала викликати видіння і дізнатися, чи вдалося спіймати алхіміка. Але, як це буває: коли дуже хочеш — не завжди виходить…