Глава 22. День народження.

Уночі я спала дуже погано. Щойно заснула, одразу почав снитися кошмар, і я потім взагалі перестала розрізняти, де сон, а де яв. А кошмар не закінчувався, а починався знову і знову.

Весна. Доньці півтора року. Щойно вона гуляла перед будинком із Нюрою. Відчуваю її переляк і швидко виходжу надвір. Єву тримає на руках алхімік і йде геть від нашого дому. Я біжу за ним. А він сміється і швидко віддаляється.

— Зупинись, віддай мою дитину!

Він зупинився і розвернувся до мене.

— Що ти обереш, ким пожертвуєш: нею чи собою? Тобі ж потрібно лише взяти цей кристал.

Він дістає з кишені великий кристал амаретію. Єва сидить у нього на руках і реве все голосніше.

— Я ж не вб’ю твою душу, лише переселю в інше тіло. Щоправда, ти все забудеш і будеш служити мені, живитимеш мене, виконуватимеш мої забаганки. Думаю, підберу тобі якесь пристойне тіло. Хоча ні, краще створю — буде мініатюрним, у міру слабким.

— А як же моя молодша донька? — питаю я і кладу руки на ще плаский живіт.

Маг лише посміхнувся і одним різким рухом убив мою старшу доньку. Я закричала.

Здається, я кричала не лише уві сні. Бо мене почали трясти, і за кілька секунд я прокинулася. На вулиці вже світало. Сльози безперервним потоком текли по обличчю.

— Кіро, рідна, що сталося? — схвильовано запитав Карен. — Дівчинко моя.

Сказав він лагідно і пригорнув до себе. Загорнув у ковдру й посадив собі на коліна.

— Ну, заспокойся, все добре. Ти зараз Єву розбудиш.

При згадці про доньку я почала шукати її поглядом. Побачивши ліжечко і мирно сплячу дитину, почала заспокоюватися.

— Що тобі наснилося?

Я уткнулася чоловікові в шию і продовжувала ридати, не в змозі нічого сказати. Йому нічого не залишалося, як чекати, поки я сама заспокоюся. Згодом я заснула. Карен, не розгортаючи мене, поклав у ліжко і ліг поруч. Так ми проспали ще кілька годин. Вранці мені заварили слабкий заспокійливий чай, потім попросили розповісти, що ж мені наснилося.

Я постаралася взяти себе в руки і, подумки переконуючи себе, що це лише сон, переказала його. Чоловік міцніше обійняв мене після розповіді, а його батько обійняв Єву, яка теж почала плакати, відчуваючи мій стан.

— Я не допущу цього. Давай уточнимо деталі. Думаю, це був не просто сон, а попередження. Отже, зможемо запобігти.

— Я точно пам’ятаю, що Єві було півтора року. Я вже знову була вагітна, — я схлипнула. — Дівчата гуляли перед будинком. А потім я відчула страх доньки і вийшла надвір. Ось і все.

— Значить, поки не вб’ємо алхіміка — нікого з дітей не можна відпускати на вулицю без нагляду, — сказав Агор. — А що йому завадить так само схопити Нюру, Оксану або, ще гірше, Надію?

— У моєму сні Нюра була осторонь, мабуть, змогла втекти. Вони вже дуже спритно бігають із сестрою. Єва поки що так не зможе — маленька ще.

— Я домовлюся з кимось із магів, дітям потрібна охорона. Маг хоча б зможе відвернути увагу і дати тобі змогу забрати дітей.

— Потрібно зрозуміти, як мені з ним впоратися.

— Ти зрозумієш, — сказала прабабуся, що з’явилася. Вона стала дуже рідко з’являтися, — і тобі там від братів лист прийшов. Тільки прошу, не бери його кристал, я ж уже буду в тобі. І моє життя залежатиме від тебе.

— Вона не візьме, — сказав Карен.

— І ще. Кіра буде вразлива, коли розкриватиметься її сила. Її не можна буде залишати одну. Я не знаю, рідна, скільки це займе часу — може день, може тиждень. Але тобі буде дуже непросто, дуже.

— Мені б бути при свідомості і мати змогу годувати дитину.

— Нічого не можу обіцяти. Нехай тобі з цим допоможуть. Допоможеш? — спитала вона у Юсі.

— Допоможу, звісно.

— Я, може, з’явлюся ще кілька разів і все. Мені потрібно готуватися до переходу, і все важче бути тут.

Єва тим часом злізла з дідових рук і трохи невпевненим кроком пішла до печі.

— Обережно! — вигукнула я.

— Кіро, не хвилюйся, — сказала Юся, — їй вогонь не страшний, будь-який. Вона ж маленький дракончик.

— А як же опіки?

— Кіро, — лагідно сказав чоловік, — у неї ніколи не буде опіків.

— Виходить, якщо хтось дихне на неї вогнем, їй нічого не буде?

— Так, тільки одяг згорить. Але з чого б комусь поливати її вогнем?

— Не її, а того гада. Його вогонь якраз обпалює.

— І справді, — зрадів Агор, — посох ми ж його спалили. І коли принц його бив, теж трохи обпалив, але так, «приголубив» вогнем. Гаразд, діти. Вам потрібно готуватися до дня народження, а мені ще справи владнати до свята.

— Поїж спочатку, — сказала Юся чоловікові і поставила перед ним тарілку каші та пиріг.

— Карене, а чому я не пам’ятаю, щоб хтось із твоїх друзів так масштабно святкував день народження своїх дітей?

— Бо це переважно сімейне свято, — сказав Агор, — а в нас багато родичів. Ми рідко збираємося всі разом, а тут така нагода — перший день народження у чотирьох малюків. Аліса з Ареном ще не святкували рік своїх трійнят.

До трьох години потрібно було переодягнути чотирьох дітей. Особливо зі старшими довелося повозитися. Вони вередували і хотіли гуляти та гратися. Мені врешті це набридло.

— Знаєш, вони там усе одно і на підлозі сидітимуть, і носитимуться як шалені. Тож нехай так і будуть одягнені — не так шкода буде, якщо все забруднять.

— Ні, — сказав чоловік і гаркнув на дітей. — Ану, швидко переодягатися, а то залишитесь удома без солодкого і ігор з іншими дітьми.

Миттєво подіяло! Хоча я так і не зрозуміла, що саме — можливість отримати солодощі чи погратися з іншими дітьми. Але в призначений час ми прийшли до таверни Анрока. Карен ніс Єву, мої брати і сестри, на щастя, йшли спокійно, без бешкету. А то я вже була готова магічно на них вплинути.

У таверні, здається, вже були всі. Коротше, було повно драконів. Агор спілкувався з братами. Так незвично бачити їх утрьох! Їхні дружини теж стояли осторонь і спілкувалися. Потім я побачила двоюрідних братів Карена — вони стояли разом. Порахувала — семеро. Один явно ровесник Кузьми, і з ним я ще не знайома. Аренa з Алісою ще не було.