Глава 16. Прабабуся

Після занять я зайшла в таверну. Поки чекала Анрока, спостерігала за спілкуванням Іллі з Георгом. Ілля після зняття блоків пам’яті змінився — став емоційним. Та й загалом у поведінці став дорослим. І це зовсім не поєднувалося з тим, що виглядав він молодшим за Кузьму. Тим більше, що в Кузьки голос уже зламався, став нижчим і оксамитовим.

— Привіт, — сказав Кузя.

— У тебе став приємний голос, — сказала я хлопцеві.

Усміхнулася сама собі: йому вже 16, Катьці — 15. Хлопець активно за нею доглядає, а вона, як справжня кокетка, вередує й дражнить його. Але Кузьму це тільки підбурює.

— Дякую, — сказав збентежено Кузя.

Нас привернуло гучне обурення Іллі:

— Як мене це все бісить! Ні, ти реально не розумієш, я замкнений у тілі підлітка! Знову проходити через усі ці підліткові «приємності»?!

Далі я відреагувала чисто автоматично — закрила Кузі очі. Бо Ілля взагалі з глузду з’їхав і, відтягнувши штани, заявив Георгу:

— Ти тільки поглянь на це неподобство: там усе дитяче й дрібне!

Георг тріснув його по потилиці. Я прибрала руку з очей Кузьки.

— Взагалі-то це я мав би тобі очі закривати, — сказав хлопець.

Я хмикнула й відповіла:

— Навіщо? Мене цим важко здивувати, я братів із дитинства голими бачила. Вони не вважали за потрібне іноді навіть прикриватися. Щоправда, їм потім батько по голові надавав і мізки вставив. Ще й ременем по дупі. Вони порозумнішали й засоромилися. Зате я надивилася на все життя вперед. Та й узагалі — я вже заміжня.

— Ти взагалі ідіот! — почули ми рик Георга. — Знайшов місце господарство своє показувати. Дивлюся, мозки в тебе теж дитячі!

— Подивився б я на тебе, посидь ти три століття в камені!

— Я взагалі дивуюся, як я не здичавів у дикому світі, де немає розумних.

— Скоро вони битимуться? — запитав Анрок. — Кіро, ти допоможеш нам із замовленнями на торти? Альфред фізично все не встигає.

— Угу. А ці блюдця куди?

— Викину.

— Можна я їх поб’ю? Я потім приберу в залі. Просто цих забіяк трохи прожену. Особливо одного дрібного й обнаглівшого.

— Я тільки «за». А то поки він був як дитина — був набагато милішим. А зараз — тихий жах! Він уже годину на все скаржиться, і Георг ледве його терпить.

Перед очима мигнуло видіння, як спалах. Але я вже остаточно вирішила поганяти Іллю блюдцями. Анрок поставив мені ще недобитого посуду. Я взяла перше блюдце, прицілилася й запустила в Іллю. Хлопець відскочив і ошаліло подивився на мене. Георг теж здивовано витріщився. А я взяла наступне блюдце й знову кинула в Іллю.

— Все, догрався, придурок малолітній, — усміхнувся Георг. — Довів дівчину. Вона не була готова дивитися на твого дрібного дружка.

Я одне блюдце кинула й у Георга. Він майстерно відбив і погрозив мені пальцем. Я тільки посміхнулася й продовжила кидати в Іллю. Хлопець бігав по залу, ухиляючись від тарілок.

На наше веселощі вийшли подивитися всі з кухні. Альфред тільки усміхнувся й пішов назад. Таня закрила обличчя руками й, тихо сміючись, теж пішла. А брати Кузьми залишилися подивитися.

— А хто за плитою стежитиме? — запитав у них батько.

Хлопцям довелося повернутися. А в мене якраз закінчилися тарілки. Ілля дивився на мене скаженим поглядом. Але коли побачив, що я підняла всі уламки в повітря, його погляд змінився на жах.

Тепер я його ще добре поганяла по залу роєм уламків. Георг реготав, сидячи на стільці. У зал спробували зайти куратори й частина студентів, але швидко вийшли назад — дивилися тільки з вулиці.

Ілля впав на підлогу й ошелешено подивився на мене. Я помітила, що досягла потрібного ефекту: на його обличчі почала проявлятися луска.

— На вулицю, живо! — крикнула я Іллі.

Він схопився за живіт і рвонув надвір. Георг підскочив і здивовано глянув йому вслід. Потім перевів погляд на мене.

— Біжи за ним. Йому знадобиться твоя допомога.

— Що ти зробила? — запитав Георг.

— Коли у вас перший оборот?

— У 14, — сказав Кузя.

— Тобі допомагали?

— Ну, тато був поруч і морально підтримував. І було боляче.

— От і йому треба допомогти. Я його просто розлютила, щоб він зміг змінитися. Він зараз обернеться. Сподіваюся, вдало. А коли змінить іпостась — буде тим самим Іллею. Магія змінить його тіло.

Георга знову як вітром здуло. А з вулиці почувся дикий крик.

— Бідолаха, важко йому дасться оборот, — сказав Анрок. — То що, завтра прийдеш?

— Якщо нічого не трапиться, то так. До речі, бабусю, проявись, я тебе відчуваю.

Прабабуся розсміялася й проявилася.

— Мені сподобалося, як ти його поганяла. Знаєш, я була неправа, коли думала, що ти не готова до видінь. Ти готова!

— Шановна, як вас звати? — ввічливо запитав Анрок.

— Рая, милий.

— Я думав, душі не можуть довго бути у світі живих.

— Не можуть. Але хтось же має приглядати за моєю дівчинкою! І навчити мені її ще багато чому треба. Тож незавершені справи мене й тримають.

— Рая! — вигукнув Алексан і швидко підійшов до нас.

— Привіт. А ти похорошів. Сподіваюся, одружився.

— Майже.

— То одружуйся вже, не озирайся на мене.

— Я думав, привиди прив’язані до місця свого існування, — сказав Кірк.

— Милий, я, по-твоєму, зовсім хвора, щоб залишатися там, де з мене за життя повільно висмоктували життя й магію? Я б, мабуть, іще пожила, якби не кристал у підвалі.

— То ти тут, щоб навчати мене?

Бабуся хмикнула й усміхнулася.

— Не тільки. Ти в курсі, що твоя сила ще не повністю розкрилася? Ледь третина. І то лише під час першої вагітності.

Я тихо гикнула. Приїхали… Ні, я не готова ще до однієї дитини! Бабуся провела рукою по моїй щоці. На шкірі проявилася частина рун.

— Та всього лише третина. Сила пробуджуватиметься із зачаттям дочок. І з зачаттям третьої — відкриється повністю.

— Бідолаха Карен, жити йому в квітнику, — добродушно усміхнувся Анрок.