Глава 15. Ілля.

Ілля.

Сьогодні я навчився набирати енергію. Біг радісний до батька, хотів поділитися з ним своїм відкриттям. Йому більше не доведеться ловити душі. Батько вислухав мене й розсміявся. Від його сміху мене кинуло в холод. А він, відсміявшись, сказав:

— Я не про це тебе просив! Я просив, щоб та дівка сама прийшла до розриву й перейшла через нього. Чи ти закохався в неї? Тоді проведи її сюди, намилуєшся досхочу, а потім я заберу її душу.

— Батьку, я не можу, — винувато зізнався я.

— Слабак! І я казав — не називай мене батьком! Я тобі не батько, — зло сказав старий.

— А хто ж тоді?!

— Ти — моя копія.

Старий махнув рукою, щоб я ішов за ним. Він пустив мене в закриту частину лабораторії. Тепер я знаю, як це — коли волосся ворушиться на голові. Тут на полицях у різних банках великих і малих розмірів були якісь виродки.

— Що це? — запитав я тремтячим голосом.

— Мій експеримент. Я вже не одне століття працюю над новим тілом для себе. І ти був вдалим екземпляром. Якби не одне прикре «але»! Твоя дрібна душонка не захотіла загинути, вирвалася з кристала й оселилася в тілі, яке я приготував для себе.

— Чому я цього не пам’ятаю?

— Бо я стер твої спогади. Навіщо мені, щоб ти пам’ятав минуле? Мені потрібен був слуга. Довелося сказати тобі, що я твій батько, — ні на що інше ти не реагував. А на ці дурні сантименти одразу відгукнувся й почав робити те, що я кажу.

— І що тобі заважає знову ув’язнити мою душу в кристал?

— Не тіш себе. Якщо ти мене зрадиш або ще раз не зробиш того, про що я тебе прошу — я тебе вб’ю. Моє нове тіло вже майже готове, і тепер жодна паршива душонка не відбере його в мене.

Старий показав на накриту найбільшу скляну посудину. Він не дозволив мені підійти ближче.

— Тепер ти знаєш достатньо. Хоча, щоб ти не думав, що це порожні погрози — дивись.

Він підійшов до настінної шафи й дістав із неї дерев’яну скриньку. Я відсахнувся: у ній лежало серце. Старий розсміявся й несильно стис його. Одразу різко заболіла в мене в грудях. Було відчуття, що він засунув руку мені під ребра й стискає моє серце.

— Як це можливо?!

Він лише розсміявся й прибрав скриньку.

— Тепер ти знаєш, що тебе чекає за непослух. А тепер приведи мені дівчину!

— Скільки в мене є часу?

— Місяць! І ні днем більше. Хоч по голові її вдар, але принеси її мені. Якщо не впораєшся — я заберу твою душу. І ти заміниш її. Буде замало, але з натяжкою вистачить, щоб переселити мене в нове тіло.

Ілля повернувся в поселення драконів. Сів на околиці лісу й сумно дивився на мешканців, які ходили у своїх справах. Діти бігали вулицею й веселилися. Зараз хлопець відчував гостру тугу. Так хотілося, щоб хтось обійняв і подарував тепло та батьківську ласку!

— Чого носа повісив? — запитав у нього Георг.

Ілля подивився на дракона, що стояв поруч. Георг присів біля хлопця. Він бачив, що в дитини в очах застигли сльози.

— Де твій дім?

— Я не знаю. Той, кого я вважав батьком, ним не є. Він монстр у людському тілі! А я не пам’ятаю свого минулого, він стер його.

— Ходімо, я тебе нагодую вечерею. Переночуєш у нас з онуком. А потім поговоримо.

Увечері я згадала про прабабусю. Хотілося ще поговорити, але скільки б я її не кликала — вона не приходила. Згадала про розрив. У душі одразу відчула страх і пригадала деякі уривки сну.

— Треба розібратися з усім цим. Мені б зараз не завадили видіння, подивитися, як правильно вчинити й як усе складеться.

— Не певна, що ти до цього готова, — почула я прабабусю. За мить вона з’явилася.

— Думаю, що вже готова. Після всіх цих кошмарів хочеться конкретики й розуміння, що ж робити.

Бабуся хмикнула й зникла. А мені вночі снився Ілля. І те, як якийсь старий стискає серце в дерев’яній скриньці, і як боляче при цьому хлопчику. А потім він каже, що хлопець має привести мене й що в нього є лише місяць. Якщо не приведе, то він забере його душу. Далі я бачила очима Іллі, як він повільно йшов від лігва цього старого й як вийшов із розриву. Відчувала його стан загубленості, самотності. Бачила, що він сидів на околиці лісу й що Георг забрав його до себе на ніч. Цей сон я запам’ятала дуже добре.

Вранці, згадавши сон, вирішила поговорити з Іллею. Думала, знайду його в Георга з Гарольдом, а зустріла в школі. Ілля був щасливий, він слухав пояснення Георга щодо керування енергією. Побачивши мене, він трохи знітився, і його заклинання не спрацювало.

— Кіро, не бентеж хлопця.

— Я хотіла з ним поговорити, — сказала я спокійно.

— Давай пізніше, я тільки у смак увійшов. Може, теж молодь навчатиму.

Георг виставив мене з кабінету. Довелося йти додому за донькою, а потім — у таверну. Сьогодні я готувала солодощі вже за допомогою магії.

З Іллею мені не вдалося поговорити ні сьогодні, ні завтра, і навіть не за тиждень. Зате хлопець розквітнув і дуже прив’язався до Георга, бігав за ним увесь час. Тільки до Арена й Аліси додому не ходив гратися з дітьми. І, здається, уникає мене…

А я намагалася зрозуміти його мотиви, адже старий поставив йому певні умови. А він їх або вирішив просто проігнорувати. Або так втирається в довіру.

На святі рівнодення я дуже чітко змогла відчути емоції Іллі. Поруч зі мною була Юся, і, судячи з того, як сильно змінилося її обличчя, вона теж відчула його рішення.

Хлопець вирішив проігнорувати умови старого й нічого не робити. Мовляв, якщо той його й уб’є, то хоча б останні дні він проживе щасливим. Ілля сподівався, що якщо він більше не повернеться туди, то маг його не дістане. Хлопець так для себе вирішив і намагався більше не думати про старого та той світ.

Я якраз танцювала з Кареном, коли помітила, що Юся підійшла до чоловіка й переказала свої відчуття та рішення підлітка.

— А ось і наша ниточка. Як його тільки занесло так вляпатися, — тихо сказав Агор. — Тепер головне його не сполохати. Нехай сьогодні веселиться, а вранці поговоримо. Кіра це теж відчула й побачила?