Глава 11. Пошук розривів.

Ранок у мене почався досить пізно (за мірками того, що тут прийнято вставати о 5 ранку). Карен сьогодні встав пізно і мене будити не став. Тож я прокинулася лише завдяки мамі, яка нагадала про урок у Алексана. Знову довелося збиратися похапцем і пропустити сніданок, бо я вже сильно запізнювалася. Довелося бігти так швидко, як ніколи.

— Вчасно, — усміхнувся маг. — Гаразд, віддихайся і будемо займатися.

— Давненько я не бігала, — сказала я, плюхнувшись за парту.

Після уроку пішла додому теж досить швидко. Шлунок скручувало в тугий вузол, і донька, скоріш за все, теж дуже голодна. Сьогодні буду поєднувати її годування зі своїм. У моєї мами це якось виходило з молодшими сестрами. Пора і мені вчитися.

Вдома застала чоловіка з батьком, Юся гуляла з Євою на вулиці. Здивувалася, побачивши їх.

— Як урок?

— Добре.

Карен підсунув мені чай і шматок пирога.

— А Єва?

— У порядку. Їж давай, потім підеш до доньки. І я тобі так і не показав, як із виверною справлятися. А то раптом знадобиться. Щоб ти вже не за кинджали хапалася.

— Угу, — тільки й змогла сказати, швидко жуючи.

Щойно я закінчила їсти, прийшла мама з Євою, і тепер я її годувала. А потім Карен із батьком повели мене на задній двір. Чоловік узяв у руки меч і з усмішкою подивився на мене.

— Оце треба брати, коли хочеш убити виверну чи інших диких ящерів.

— Ага, як уявлю, що, тікаючи вчора допомагати хлопцям, мала була прихопити це, — я усміхнулася, — смішно, однак.

— Кіро, я серйозно. Бери його в руки!

Довелося взяти. Підняла насилу — важкий.

— Підійми його телекинезом, — сказав Агор. — Тебе ніхто не просить уміти битися мечем. Синку, відійди від неї подалі. Нехай дівчинка поекспериментує з новою зброєю.

Телекинезом я підняла його без проблем, діяла так само, як кинджалом. Виходило робити ті самі рухи. Потім поклала меч на землю перед чоловіком.

— Гаразд, піхви для нього є?

— Є. Це, до речі, тепер твій. Тож якщо наступного разу приспічить до «не можу» втекти в ліс — обов’язково бери меч.

Я хихикнула, уявивши себе з мечем. Агор показав піхви, зроблені так, щоб меч носили на спині. Мені їх одягли, потім я зняла й одягла сама. Після цього в піхви поклали гладко відшліфований дерев’яний меч. І попросили тренуватися діставати вже з ним. Добре, що не справжній, а то з моєю неопитністю я б собі голову відрізала або шию сильно поранила, артерію перерізала. Бо дерев’яним я тільки-но почала призвичаюватися… Загалом, Карен ледве стримувався, щоб не відібрати меч, а його батько — щоб не лаятися вголос. Лише бурчав собі під ніс, що дівчата й зброя — речі несумісні. Я врешті не витримала його бурчання.

— Але стріляти ж я навчилася не з першого разу і навіть не з десятого. Батько нас кілька років щодня тренував.

— От тільки не розумію, нащо він тебе вчив. Сиділа б собі хрестиком вишивала, — сказав Агор.

— Бо я була невіддільна від братів. Куди вони — туди і я, і навпаки. Тож я можу й без вас із дерев’яним мечем потренуватися. А то ви надто нервуєте.

— Тільки не огризайся, — сказав Агор. — Давай ще пробуй, у тебе вже майже виходить. Хоча справжній я б тобі поки не давав.

— Тату, я можу й сам із нею залишитися.

— Знаю я, чим ви вдвох займаєтеся. Тож я прослідкую, щоб зараз дівчинка тренувалася зі зброєю.

Я засунула меч у піхви й знову дістала. Останні кілька разів виходило вже добре, я навіть шкіру не зачіпала. А треба довести рух до автоматизму. Чоловіків вистачило ще на пів години. Потім мене все ж похвалили й забрали дерев’яний меч і піхви.

— Чим плануєш зайнятися?

— Хочу зарисувати одну картинку. Я вчора змогла роздивитися енергетичну структуру розриву. Думала показати магам, вони ж за цим по лісу й бігають.

— Я піду з тобою. Не хочу залишати тебе з ними саму. І Єву теж візьмемо.

Малювати я сіла в трактирі в Анрока. Карен разом із донькою пішов замовляти нам чай і тістечка. Поки я малювала, до мене підійшли Алексан і Кірк.

— Карен сказав, що ти бачила структуру розриву, — сказав Кірк.

— Так. Поки що малюю по пам’яті, — сказала я, показавши малюнок. — Це те, як я зазвичай його бачу. А вчора, коли ви вже пішли, я побачила його інакше. — Показала інший малюнок.

— Ти впевнена, що правильно його запам’ятала? — запитав Алексан. — Структура якась неправильна.

— Сідайте, покажу.

Чоловіки сіли навпроти мене. До нас за стіл сів Карен із донькою. Я взяла обох магів за руки й подумки показала те, як бачила розриви раніше, і те, як побачила його вчора.

— Хм. Цікаво. От би ще його роздивитися.

— Найцікавіше те, що твоєму батькові вдалося втримати його відкритим потрібний час. А він при цьому не має магічного потенціалу, — сказав Кірк. Він зараз дивився на мене вивчаюче і після паузи додав: — Найцікавіше — у твого батька всі діти з магією, навіть найменші.

— Це ви мою маму просто не бачили. І прабабусю.

— О так, Рая була дуже сильною відьмою. Не дивно, що в її нащадків магія не менш сильна. А тут вона ще й передала свою силу дітям своєї онуки. На Кірі, якщо уважно подивитися, видно руни. Особливо вони помітні, коли вона сильно старається. Але тільки якщо дивитися магічним зором.

Щойно згадали батька — він опинився поруч, підійшов до нашого столика.

— Ір, відійдемо.

Хм, з чого це в нього почуття провини? Карен хотів піти зі мною.

— Не хвилюйся, скоро повернемося. Мені треба з донькою наодинці поговорити.

— А нам із вами, — сказав Алексан.

Батько кивнув і повів мене за руку на вулицю.

— А то в усіх тут слух надто гарний.

Не стала сперечатися з батьком, мовчки вийшла на вулицю. Батько взяв мене за руки і, дивлячись в очі, сказав:

— Донечко, пробач мене за те, що вчора зірвався і нагрубив. Я був неправий. Ти вже доросла і можеш чинити так, як вважаєш за потрібне. Просто я дуже злякався, що можу втратити тебе. Пробач мене, рідна.