Глава 9. Вдома добре.

Першим прибіг Агор із Юсею, а потім Гарольд із Георгом і мати Еміта. Я вже радісно притискала до себе доньку. Аліса намагалася бути поруч — їй здавалося, що Єва може мене не впізнати й сильно вередувати. На щастя, донька спокійно реагувала і, здається, впізнала мене.

— Дідусю! — почула я Гарольда. Я вже не думала, що він може проявляти такі емоції — радість, здивування.

Вони втрьох обійняли Георга. Той радісно усміхнувся й обійняв своїх онуків. Я помітила самотню сльозинку, що скотилася по щоці. Мене обійняв Агор, поцілував у маківку.

— Ти — диво, наше маленьке диво. Додому підемо?

— Не можу, я не можу Єву годувати, мене надто довго не було з нею.

— Повернемо молочко, — усміхнулася Юся, — буде непросто, але повернемо. Я залишуся з тобою.

— Як ваша мама? — із завмиранням серця спитав Георг у онуків.

— Мама живе в сусідньому поселенні від самого його заснування. Там спокійніше і немає хижаків. А де бабуся? Мама нам ніколи про неї не розповідала, — спитала мати Еміта.

У Георга обличчя напружилося і стало кам’яним. За кілька секунд він узяв себе в руки і зміг відповісти.

— Вона загинула, захищаючи поселення. Тоді ми й дізналися, що наша магія мало чого варта проти виверн. Вона стала першою і останньою такою жертвою. Де я можу переночувати?

— У мене, я сам живу, — сказав Гарольд.

— А твоя дружина?

— Померла, — похмуро сказав Гарольд, — від застуди.

— Давно?

— Років десять тому. Ходімо, тобі, мабуть, потрібно нормально відпочити.

— Не треба зі мною поводитися як із реліквією, — суворо сказав Георг, — я в самому розквіті сил і не встиг втомитися.

Він підійшов до нас зі старійшиною і Кареном. Із старійшиною він потиснув руку.

— Як ти, малюк? — спитав він у мене.

— Добре, — я поцілувала свою крихітку.

Георг погладив Єву по голові.

— Заповзятлива і дуже смілива дівчина. Бережи себе, Кіро.

— Полетиш?

— Не дочекаєшся. Але спочатку з донькою побачуся, три століття не бачив.

Щойно вони відійшли, до мене тільки зараз дійшло.

— Агор, це виходить, Георгу нашому триста років?

— Ну так.

— А Стіву скільки?

— 25, — усміхнувся Агор, — він із тих, хто спочатку нагулявся і довго шукав собі кохану. Швидше дочекався, поки вона народиться і підросте. Його дружині 80, він її майже з самого народження доглядав і захищав. Тома рано сиротою залишилася, він став їй старшим братом, другом, а потім уже й чоловіком.

Після мого повернення ми з Кареном залишилися в Арена з Алісою ще на місяць, я поступово відновлювала молоко. Я допомагала Алісі доглядати за її підрослими малюками. Юся майже весь час була поруч із нами, теж допомагала з дітьми й підтримувала мене морально. А ще вона дуже добре оберігала мене від розпитувань магів, яким дуже хотілося в деталях дізнатися, як я жила по той бік розриву і про самі розриви. Ну, добре б я про це кілька разів розповіла. Але після третього разу я вже була готова або когось побити, або розплакатися.

Георг лише кілька разів розповів, як він жив, і полетів до доньки в сусіднє поселення. Перед цим сказав Агору, що якщо його так дістануть, то він цих настирливих підлітків покусає у виховних цілях.

Щойно я налагодила годування, Карен одразу попросився додому. Аліса мене заспокоїла, що все добре і якщо що — я завжди можу прийти до неї, не звертаючи уваги на чоловіка.

— Я, може, скучив, — сказав Карен удома.

Він поклав малечу в колиску, а мене ніжно обійняв.

— І ти не міг мене пообіймати вдома у брата?

— Я, може, не просто обійняти тебе хочу, а поніжитися з тобою в ліжку.

Єва почала вередувати, що її поклали, Карен сумно зітхнув. Я поцілувала чоловіка і підійшла до доньки. Вона так підросла, наша красуня, уже не хоче просто лежати, хоче гуляти тільки на руках.

— Твоя мама скоро прийде. Можемо попросити її погуляти з Євою, а ми усамітнимося. Я теж скучила. А поки ти гуляй з Євою, а я приготую обід.

Цей місяць для мене був важким, хоча я багато відпочивала. Усе ж я була вдома з коханими людьми. І ті труднощі, з якими я зіткнулася, здавалися не такими вже й складними. Тільки от розриви нікуди не зникли, вовки так само приходили і йшли. Радує, що були тільки вовки, а не весь бестіарій.

Щойно я повернулася додому, Агор почав налаштовувати мене на допомогу в будівництві кількох будинків. Я зрозуміла, що в поселенні вирішили збудувати ще одну таверну і ще щось. Ніяк не можуть домовитися, що саме.

— Доброго ранку, — сказав Георг, заходячи в дім старійшини. — Судячи із запаху, всі на кухні.

Агор визирнув до старого дракона. Хоча коли згадували, що він старий, він ображався і був готовий не просто покусати, а й відлупцювати таких розумників, звісно ж, у виховних цілях.

— Уже повернулися?

— Так, і можна на «ти»?

— Добре, заходь на сніданок.

Зайшовши на кухню, він усміхнувся, похитав колиску з Євою.

— Здрастуйте. Мене тут порадували, що потрібна допомога у швидкому, тобто магічному будівництві. І типу ми з цим малюком будемо займатися цим безладом.

— Чому безладом? — здивувався Агор.

— Вона ж дівчинка, нехай няньчить свою ляльку.

— Лялька буде поруч із вами в кошику гуляти. А нам терміново потрібно ще одну таверну збудувати. А потім, мабуть, ще одну, але вже ближче до другого поселення. Матеріали вже всі готові. Так що сьогодні можете починати.

— Мені здавалося, від мене більше користі в лісі.

— Досить з тебе лісу. Триста років просидів у ньому. І так натовп молодняка лазить майже без діла, нехай хоч вовків поганяють.

— Що їх там ганяти — голову скрутив і шкуру на одяг, теплі чоботи виходять, та й штани. Головне — добре виділку зробити, тоді й носиться довго. І м’ясо у них цілком їстівне.

Ми всі здивовано дивилися на Георга. Це він, виходить, із власного досвіду розповідає.

— А ти що думала, я там тільки на оленів полював? Переважно на вовків, бо дістали, чесне слово. Довелося кілька зграй винищити, щоб і близько не підходили. А то взяли моду дрібні хижаки на старшого хижака лізти. З виверною ще прикольно — можна погратися, розім’ятися.