Глава 8. Побувати по той бік.

Вранці після навчання з Алексаном вирішила прогулятися з донькою, заодно поповнити запас солодощів. У таверні ледь не зіткнулася з Альвіілем. Він обережно підтримав мене за плечі й усміхнувся.

— Привіт, красуне. Уночі ти була м-м-м, така солоденька в цій своїй піжамі.

Я миттєво почервоніла. Подивилася йому за спину — в залі ще нікого немає. Спробувала мовчки обійти його. Але Альвііль лише міцніше стиснув мої плечі.

— Куди зібралася? Я ще не відпустив.

— То відпусти, — попросила я. Донька почала соватися в слінгу, я погладила її по голівці й спинці.

Хлопець подивився на малечу, усміхнувся. Також погладив її по голівці й відступив убік.

— Ти мені винна, — сказав він, виходячи на вулицю.

Коли хлопець пішов, я помітила настороженого Анрока. Підійшла до барної стійки, він тихо запитав:

— Що він хотів?

— Не знаю.

— Кіро, — почав Анрок суворо, — давай розповідай, що вночі було. Я, взагалі-то, знаю, що ти в лісі була. Про це вже всі знають.

Я почервоніла, наче малина в кошику на барній стійці. Чоловік, глянувши на мене, швидко заварив заспокійливий чай і подав тістечко. За чаєм я розповіла про свої нічні пригоди.

— Ти головне не ведися на шантаж! Ти подивись, що він вигадав — ти йому нічого не винна! Я йому це пригадаю. Буде в мене щоночі ягоди збирати!

— Анрок, не злись так, — сказала Анна, яка підійшла. — Я так розумію, принц вирішив приділити Кірі увагу.

У мене від цієї фрази витягнулося обличчя.

— Фраза від чоловіка «ти мені винна» для мене звучить саме так. Типу хоче тепер переспати.

— Карен його вб’є, — тихо сказала я, — навіть за натяк. А я всього лиш зайшла солодощів додому купити.

— Слухай, Кірочко, навчи моїх хлопців магічної готувальності, — з усмішкою попросив Анрок. — Можеш? Я від брата чув, що це щось надзвичайно цікаве. І приємне видовище.

— Ще й прискорює процес.

— Спробуєш?

— Угу. А вони магію як опановують?

— Здається, їх навіть хвалили в школі. Альфред Таню з Антоном теж відправив навчатися, кажуть, у них теж є магія. Так що ми тут по пів дня працюємо, ледь встигаємо гостей годувати.

— Коли?

— Та хоч зараз. У тебе є час?

— Є. Анно, пригляньте за Євою, вона любить на руках гуляти.

— О, це всі діти люблять.

Навчання проходило весело, навіть занадто весело. Я спочатку показала, як магічно готувати найпростіші булочки. Усі сиділи майже з відкритими ротами. Навіть Альфред захотів перевірити, чи є в нього магічні здібності, щоб теж опанувати магічну кулінарію.

— Як ти це робиш?

— Щось телекинезом, щось магічними плетіннями. Особливо коли вже не потрібно змішувати.

— А юшку можеш спробувати приготувати? — одразу вчепився Льошка.

— Тільки вона все одно готуватиметься в каструлі на вогні. Просто трохи швидше. Я читала, що можна прискорювати процес приготування, як із булочками, але ще не пробувала. З рідинами поки не експериментувала.

— Так, будемо вважати це гарною демонстрацією того, чому варто добре вчитися і читати додаткову літературу, — плеснувши в долоні, сказав Анрок. — Підкажеш, які книги для цього читати?

— Про магічні плетіння і побутову магію. У побутовій магії загалом багато цікавого. Особливо мені прибирання сподобалося — одне закляття, і жодної порошинки.

Почула плач Єви.

— Мені пора.

Мене всі по черзі подякували. Хлопці почали бурчати, що тепер не готувати хочеться, а піти читати розумні книжки.

— Після роботи будете читати. І тепер, сподіваюся, ви не будете прогулювати навчання.

Мене Анна завела в підсобку і постояла, поки я годувала Євочку.

— Кіро, це тобі, — сказав Анрок, показуючи на стос на столі.

Там було кілька коробок цукерок, кілька великих шоколадок і кілька великих пакетів із желейними солодощами.

— Скільки з мене?

Анрок лише хмикнув.

— Взагалі-то це подарунок.

— Якось незручно.

— Кіро, ти мотивувала моїх хлопців вчитися. Навіть Альфред захотів піти навчатися! Тож давай рюкзак, я складу солодощі. І навіть не думай відмовлятися!

Я подякувала і пішла додому. Згадала, що вчора принесла кристал. Дуже-дуже хотілося піти в ліс удень, а не знову опинитися там уночі, та ще й у піжамі. Вдома швидко приготувала обід, прибралася. Брати досі не прийшли, можуть і не прийти. У них можуть бути й свої справи.

— Погуляєш сьогодні у тітки Аліси, — сказала я доньці.

Зібрала її речі й пішла в гості. Аліса погодилася приглянути за Євою. Її малюки вже намагалися повзати.

Мені дуже пощастило, що Аліса не стала питати, куди я збираюся. Бо тоді б точно не відпустила. Коли вийшла від неї з Ареном, одразу перевірила, що кристал у мішечку в кишені. Пішла в ліс. Правда, було незрозуміло, як знайти розрив. І існувала велика ймовірність, що можуть з’явитися хижаки. Шкодувала, що не взяла з собою кинджал і навіть стріли.

— І куди це ти намылилася? — почула я Альвііля.

Обернулася — було несподівано побачити його в лісі. Ще трохи напружувало й те, що він був один. Хоча не факт, що було б краще, якби з ним був хтось інший.

— А ви що тут робите?

— Шукаю розрив, як і інші маги.

— От і я шукаю. Вчора вночі бачила один. Правда, не впевнена, що зможу тепер його знайти. А ви тут один?

— Давай на «ти», — усміхнувся принц, — так, я тут один.

Він підійшов до мене занадто близько, провів пальцями по обличчю.

— Красива. Ти мені, між іншим, винна!

— Я ж вас лікувала!

— А я тобі життя врятував. Тож усе одно винна. Я хочу лише один поцілунок, справжній, глибокий.

— Ні, — різко сказала я. — Карен вас за таке вб’є!

Принц усміхнувся.

— Нічого мені не зробить твій Карен. Хто він такий? Усього лише син старійшини, а я — принц!

Я розвернулася і пішла геть від принца. От чого-чого, а цілувати його я точно не буду. Альвііль пішов слідом за мною, ще й із такою гидкою посмішкою. Я зупинилася, замислилася. Куди мені йти? Додому? Чи до батька? Хотілося сховатися за татову спину. Але що він може проти принца? Так, він його поб’є. А де гарантія, що після цього батька не вб’ють? Або те саме не станеться з Кареном.