Глава 7. Розриви в просторі.

Наступного дня сестри все ж змогли дістатися до лісу. І брати схаменулися, що їх немає, лише пізно ввечері, коли дівчатка не прийшли на вечерю.

— Як я розумію вашу матір! — сердито сказав Альфред. — Ви мене в могилу зведете. Потрібно йти шукати їх.

— У Іри з Сашком є чотки, вони допомагають не заблукати в лісі, — сказала Таня.

— Я збігаю до Сашка, — сказав Гришка.

Агор, дізнавшись, що зникли двоє дітей, організував драконів на пошуки. Він і слухати не захотів про жодні чотки.

— Від них інколи толку мало, — відмахнувся він. — Кіри їх спалив сильний чаклун. А якщо вовки чи інші звірі — який сенс у чотках? Там треба буде битися.

Дракони всю ніч ходили лісом, шукали й кликали дітей, але так і не знайшли. Альфред з кожною годиною ставав дедалі блідішим.

— Як ти? — запитав у нього Агор. — Щось занадто блідий.

— Я боюся допустити думку, що з ними щось сталося.

— Ми знайдемо їх, але вже час повертатися. Зранку продовжимо. Є шанс, що вони знайшли чиюсь порожню нору, залізли туди й заснули.

Вранці сестри самі повернулися додому — чисті, ситі й виспані.

— Де ви були? — сердито запитав Альфред.

— У Еміта заснули.

— Відшмагати б вас, — пробурмотів Альфред. — Я ледь не помер зі страху, а вони в гостях гуляли! Чесне слово, наступного разу висічу і не подивлюся, що дівчата.

Нюра з Оксаною перелякано перезирнулися.

— Ми не спеціально.

— Мені все одно. Я відповідаю за вас перед вашими батьками, а ви поводитеся вкрай безвідповідально! Ще одна така витівка — висічу! Спати приходите додому і не пізніше дев’ятої вечора. Зрозуміли?

— Так, — сказали дівчата.

— Тепер ідіть мийтеся, переодягайтеся і будемо снідати. І вам до школи час.

Після школи діти занесли свої речі й знову пішли в ліс. Цього разу взяли з собою ще й Артема та Пашу.

— Альфред буде сваритися, — сказав Паша.

— Ні, якщо ми повернемося вчасно, — сказала Нюра.

Вдень до мене прийшли всі старші брати, поки вони бавили Єву, я відчула, як стискається серце. Почала прислухатися до відчуттів, і перед очима виник образ сестер і молодших братів у лісі. Коли налаштувалася на них, побачила, що їх оточили вовки.

— Ребята, здається, дрібні в біді. Гриш, поняньчиш Єву, — одразу вирішила я, що робити.

Сама вискочила надвір, хлопці поспішили за мною. Вони завжди носили з собою кортики. А в мене завжди була магія. Довелося бігти щосили, і я бігла навіть швидше, ніж будь-коли раніше. Зараз мені навіть чотки не знадобилися, щоб знайти молодших сестер і братів. Я дуже боялася не встигнути.

Коли знайшли їх, я помітила, що хлопцям вдалося створити магічний бар’єр, і вони зараз утримували його, не підпускаючи вовків.

— Є запасний кортик?

Аркаша подав його мені. Я магією підняла його в повітря й почала атакувати вовків, поки ті не оговталися. Братам навіть не довелося нічого робити — вони просто стояли з кортиками в руках. Кількох вовків було серйозно поранено, інші втекли. Після цього діти підбігли до нас.

Ми їх обійняли, перевірили, що вони цілі, і брати понесли їх на руках, обіцяючи обов’язково відшмагати вдома. Нюра з Оксаною навіть не заперечували. Невже злякалися?

— Що вони вже накоїли? — запитав Агор, коли ми повернулися з малими.

— У лісі були. Пощастило, що в Артема з Пашею вийшло підняти магічний бар’єр. Інакше були б уже самі кістки, розтягнуті по лісі, — сказала я.

Я забрала в Гришки доньку й обійняла її. Він суворо дивився на молодших.

— Ми більше так не будемо, — сказала Нюра.

— Чомусь я тобі не вірю. Ти вже так казала і все одно тікала в ліс.

— А ми знайшли щось дивне, — винувато сказала Оксана.

— Так, — підтвердив Паша. — Щось дивне висіло в повітрі. Ми спочатку подумали, що це привид.

— Як це виглядало? — запитав Аркаша.

— Як щось витягнуте. Коли підійшли ближче — як овал, сплюснутий з боків. Блідо-сірого кольору.

— Коли ми підійшли ближче, щоб подивитися, то побачили за цим вовків. Вони потім вийшли звідти, — сказав Артем.

Агор побілів і сів на лавку.

— Зможете показати, де ви це знайшли?

— Нас звідти забрали, воно було поруч. Але коли вовки вийшли, воно майже розчинилося, стало дуже блідим, майже невидимим.

— Кіро, ти щось помітила?

— Якось було не до того. Ви думаєте, це і є розрив?

— Так. А то звідки тут вовки, на яких магія майже не діє? Раніше, коли були розриви, те, що з них виходило, теж було слабко сприйнятливим до магії. Так, малих до Сергія під опіку. А ми зараз підемо за магами в ліс.

— Може, хтось із ними залишиться? — запитав Сашко, показавши на малих.

— Гришка нехай лишається, заодно Єву поняньчить. Думаю, двох вистачить.

— А ви нас битимете? — запитала Нюра у Гриші.

— Битимемо обов’язково, — сказав Сашко. — Повернемося і відлупцюємо.

— Сашко, — суворо сказав Агор, — хто ж таких маленьких б’є?

— А що з ними робити? — запитав Арсеній.

— Обійняти міцніше. Хай удома під замком посидять. Головне — вікна добре закрийте.

— Краще бийте, — сказала Оксана. — Дома нудно!

— Я ж кажу — замкніть удома. Бажано в великій порожній кімнаті.

Брати задоволено усміхнулися, передчуваючи «покарання» для малих пройдисвітів. Дітей відвели, магів покликали й пішли в ліс. Але нічого з того, про що казали молодші, так і не знайшли. Маги, не здаючись, заявили, що шукатимуть далі. А нас просто відправили з лісу, щоб не заважали під ногами.

— Агор, а як раніше закривали розриви, відомо? — вирішила запитати я.

Він хитнув головою, замислився.

— Не знаю. У записах прадіда нічого не залишилося. Маги казали, мовляв, побачать — зрозуміють або розберуться.

Я переглянулася з братами. Не надто радісна картина. Ще невідомо, що нового може вилізти з тих розривів. Адже частина тварин, яких я бачила в бестіарії, схожі на місцевих. А деяких узагалі можна уявити лише в страшному сні. Цікаво, куди ведуть ці так звані розриви?