Глава 6. Брати.

Минув уже тиждень після того, як прилетіли професійні маги та принц. Я думала, що вони тут нудьгуватимуть. Але Агор швидко знайшов їм заняття і навіть принца змусив працювати. Та так, що той швидко завив і почав скаржитися батькові. Його батечко на ниття не зважив і наказав у всьому слухатися старійшину.

За цей тиждень розширили бар Анрока. І маги вмовили Анрока та Агора називати його не баром, а таверною і дали їй назву «У Анрока». Хто б сумнівався!

Мені теж довелося активно брати участь у перебудові таверни. Алексaн здав мене як найсильнішого мага в телекінезі. Хлопці самі зняли одну стіну, попередньо зміцнивши будівлю магічно. А мені пояснили, як «будувати» стіни та підлогу. Щоправда, самі активно бігали й підправляли, бо я це робила вперше і частенько промахувалась. Сашка регулярно підміняв мене, щоб я могла відпочити й погодувати доньку.

Агор розподілив магів ще й на нічні обходи лісу. Але перед ними стояло інше завдання — шукати магічні загрози. І спробувати знайти місця, де раніше були розриви. Не знаю, чи варто радіти, але таких місць вони не знайшли. Зате їм довелося побігати від диких драконів — на них же магія не діє!

А нещодавно їхній обхід привернув виверн, тож додому вони повернулися злі й покусані, зате живі.

— І навіщо ви, чорт забирай, дражнили виверн? — спитав Агор.

Маги, винувато позираючи, лише опускали голови.

— Ну як малі діти, їй-богу! Ми їх уже давно не бачили. А тепер вони підуть по ваших слідах у селище. Доведеться посилити спостереження, — це він уже сказав сам собі. І відправив магічну звістку Еміту з Георгом, щоб вони протягнули магічну мережу по периметру, налаштовану на виверн.

Через кілька днів після цього випадку маги якраз відзначили тиждень свого перебування на новому місці. Їх швидко привчили до відсутності алкоголю і наявності лише приторно солодких напоїв та різних трав’яних чаїв.

А після того, як принц попався з пляшкою вина і отримав десять різок, навіть маги зрозуміли, що заборона — це заборона. І на старійшину дивилися з острахом і повагою.

— Агор, доброго дня, — сказала моя мама, підійшовши до старійшини.

Той саме спілкувався з Нейтаном і Метью, розподіляючи для них нові дні обходів.

— Настя! Якими долями?! Ого, ви ще й усією родиною! — здивувався Агор, побачивши, що за моєю мамою поспішають діти, а молодша донька сидить на руках. — Ви в гості?

— Не зовсім. Старших до вас у школу відправляємо, їм треба зі своїми здібностями впоратися. Магія у них нещодавно прокинулася. Молодших залишу Альфреду, ми з ним домовилися, що він догляне. Власне і за старшими теж.

— Я дивлюся, ви й племінників сюди привели.

— Довелося. Вони поки єдині, в кого в селищі відкрився дар.

— А Нікіта?

— Ще ні. Хоча, може, йому вже й пізно.

— Ніколи не пізно, — сказав Нейтан, уважно дивлячись на мою маму. — А у вас магія давно відкрилася?

— У ранній юності, — усміхнулася мама.

До мами підійшов мій батько разом зі мною. Він відстав від неї, щоб покликати мене з Сашкою. Але брат десь ходить по селищу з цукерками.

— Мамо, привіт.

— Привіт, рідна.

Батько забрав у мами молодшу доньку. Тихо бурчав, що їй не можна стільки носити її на руках. Мама на його бурчання лише відмахнулася. А я помітила округлий животик.

— О, у вас знову поповнення, — сказала я здивовано. — Гарно ж вас бабуся благословила. І хто цього разу?

— Дівчинка. Точніше дві дівчинки.

— Сподіваюся, це вже останні, — тихо сказав батько. — Я через них уже голос зірвав. Альфред на роботі?

— Мабуть.

Батько взяв маму під руку і повів до таверни. Присвиснув, коли побачив, як збільшилася будівля.

— Там ще десяток кімнат зробили і не тільки для однієї людини. Хлопці запропонували покращений варіант: у номері дві суміжні кімнати і ще є невелика вітальня. І є просто кімнати з двома ліжками.

— Головне, що є де розвернутися.

— Так. Щоправда, меблі для кімнат ще роблять.

Брати обступили мене з малечею і почали її гладити.

— Вона на Карена схожа, — сказав Нікіта, — така маленька копія батька.

— Приємно це чути, — сказав Карен у нього за спиною. — Як тільки дізнався, що ви прийшли, одразу поспішив до вас. Ви зайдете в гості?

— Скоріше зараз до Альфреда підемо. І вам у селищі веселощів додасться, — сказала мама з усмішкою. — Хлопці будуть уроки магії відвідувати. І слухатися Альфреда та Агора. Зрозуміли! — строго сказала мама.

— Так, — сказали хлопці вроздріб. Їхня веселість одразу як рукою зняло.

Альфред вийшов до нас із кухні, усміхнувся.

— Доброго дня, Настя, Льоша. Раді всіх вас бачити. Ася, правильно?

— Так.

Батько дав Альфреду потримати малечу.

— Яка вже велика, красуня. О, у вас ще малюки на підході. Радію за вас.

— Не підколюй, — одразу попросив батько.

— Льоша, не бурчи. Це вже останні, я дивилася.

— Це радує. Нам їх ще всіх на ноги ставити.

— Не маленькі, самі впораємось, — сказав Арсеній.

— Ага, подивлюся на тебе, як ти сам будинок будуватимеш. Хоча за тебе зі старшими я не хвилююся. У вас мізків вистачає. А ось ця дрібна банда мене вже до нервового тику довела.

— Тату, ми за ними доглянемо.

— Я це вже чув. Сподіваюся, що хтось інший із ними впорається.

— Рідна, не варто Гарольда навантажувати нашими непосидами.

— Думаєш, не впорається?

— Мамо, не хвилюйся, ми впораємось, — сказав Гриша, — або в ліс відведемо і вивернам згодуємо.

— Які добрі турботливі братики, — хмикнула я, — скоріше виверни від цих двох втечуть. А взагалі — хороший варіант: будемо ними хижаків розганяти.

Дівчата стояли й задоволено посміхалися.

— Гаразд, ходімо, проведу вас до мого дому. Хлопцям уже поставили двоярусні ліжка. У нас зараз багато місця, тож житимуть по двоє. Дівчаткам поставили звичайні ліжечка.

Батько передав Альфреду мішечок із грошима.