Глава 5. Помста.

Карен.

Майже до темряви Його Величність гуляв з батьком і Олексаном, про щось розмовляючи. На жаль, я не міг підійти близько і підслухати. На ніч король із сином зупинилися в одному з будинків, які їм запропонували. На щастя, не сказали, що вони звикли до іншого рівня комфорту.

— Тату, ну як справи? — запитав я, щойно батько зайшов у дім.

Я взяв на руки Єву, а Кіру вклав спати. Батько одразу забрав онуку і притиснув малечу до себе.

— Добре. Король дуже детально розпитував про те, як ми тут жили останні кілька століть. Виявляється, це було щось на кшталт заслання для пра-прадіда. Тоді він трохи не догодив королю. Був занадто вільнодумним і за це його сюди заслали разом із його людьми.

— І що, просто цікавився нашим життям?

— Поки що так. Він, до речі, завтра відлетить, а принц Альвііль залишиться. Король хоче, щоб його молодший нащадок подорослішав.

Карен пирснув зі сміху.

— Він назвав сина так само, як і країну?

— Тільки при принці це не обговорюй. До речі, я домовився, щоб завтра вранці ти з магами пішов у ліс. Треба знайти того мага, що напав на Кіру. До речі, як вона?

— Уклала спати. А наша лялечка вирішила поки погуляти і ніяк не хоче спати.

— Тоді давай я повечеряю, і підемо вигуляємо її в саду. Пам’ятаю, після такої прогулянки вона добре засинає. Власне, ти з братом і сестрою теж так засинав тільки після прогулянки. Сьогодні після спілкування з королем я себе відчув таким зеленим юнаком!

— Не переймайся, — сказала мама, виходячи з кухні. — Іди їж. Я б подивилася на них, якби вони пожили тут стільки, як ми.

— Тому принца тут і залишають, щоб подорослішав.

— Йому що, сина не шкода?

Батько на моє питання лише здивовано підняв брову і розсміявся.

— А як із ним поводитися?

— Його Високість попросив ставитися до його сина приблизно так само, як і до тебе.

— Тобто ти його ганятимеш як… — довелося замислитися, підбираючи пристойний вираз.

— Так, саме так, — батько правильно зрозумів мої роздуми. — Тримай малечу. Її треба переодягти.

— Знову!

Вранці я відправив дружину до брата з Алісою, щоб вона менше перетиналася з принцом. Бо коли він учора на неї дивився, у мене все стискалося і хотілося йому вмазати. Щоправда, довелося ще чекати, поки проведуть короля. Потім Його Величність ще поснідав, збирався… Маги відверто з мене ржали. Так, тихо за спиною, думали, що я не бачу. А принц просто ігнорував.

Ситуацію вирішив Гарольд. При ньому навіть маги з групи зачистки підтягнулися.

— Швидко піднялися, ви сюди не відпочивати прилетіли, — різко сказав Гарольд і суворо подивився на мене. — Карен, я не зрозумів, чого ти тут розслабився?

Я поглядом показав на принца.

— Тебе що, вчити треба? За вухо взяв і потягнув! Бо якщо я візьмусь — ви в мене обоє пищатимете, ледарі! А ви чого ржете? — гаркнув Гарольд на магів. — Думаєте, це вам курорт? Ану всі швидко надвір і в ліс! Через вашу недбалість ми не можемо відправити хлопців на обхід!

— Не забагато берете на себе? — спробував обуритися один із магів.

— Не забагато. Я тут за безпеку відповідаю.

— Це він натякає, що він тут найстарший і найдосвідченіший.

— Заткнись! — гаркнув на мене Гарольд.

— Не кричіть, — визирнув із кухні Альфред, — у мене через вас тісто опало! Я вас усіх качалкою по спині відходжу, довго тут не з’являтиметесь!

Я швидко схопив принца за комір і потягнув із бару. Він вирвався тільки надворі.

— Що ти собі дозволяєш?

— Ти що, смертник? Альфред за зіпсовану випічку відлупцює. Учора вже пару драконів качалкою відмітив, ледве ноги винесли.

— Він же просто людина!

Із бару швидко вибігли маги з Гарольдом.

— Псих! — крикнув Гарольд.

— Ви знову шуміли? — запитав Анрок, підходячи до бару. — Ви мені кухаря до нервового тику доведете. Сподіваюся, він нікого не вбив?

— Ні. Заспокойте його! Чого він так завівся?!

— Я б подивився на тебе, якби твою роботу псували. А він над новими рецептами по пів дня сидить. Катька, давай швидше біжи. Батько знову злий!

Дівчина крикнула здалеку:

— Я до нього й близько не підійду, коли він злий. Нехай Таня його заспокоює, у неї краще виходить.

— Зможете прийти тільки на вечерю і то поводьтеся тихо. Карен, Кіра прийде? Вона б дуже допомогла.

— Мені ніколи її кликати, вона в Арена з Алісою. А ми нарешті йдемо в ліс.

До лісу дійшли мовчки. Увійшовши в ліс, принц запитав:

— А що у вас у лісі сталося?

— Та якийсь псих з’явився, Кіра йому випадково трапилася, він майже витягнув із неї всю магію разом із життєвою силою. Її вдалося врятувати, але як із ним впоратися — ми не знаємо. Магію ми почали вивчати лише недавно.

Маги переглянулися між собою, а я принюхався і ледь не вилаявся.

— Якого чорта ти робиш у лісі? Я ж залишив тебе в брата! Ще й із Сашком і Сергієм.

Я кинувся трохи вбік і побачив свою дружину, яка билася з магом. Зараз він був у людській подобі, а не в звіриній, як ми бачили вночі. Ми застали саме той момент, коли вони протистояли одне одному енергетично. Маги за моєю спиною напружилися, я шкірою відчув їхню реакцію. Потім вони швидко почали розосереджуватися по лісу, підбираючись до мага.

Кіра з магом розірвали своє протистояння, від якого на її шкірі світилися якісь символи. Маг спробував утекти, просто втекти. Я не очікував, що дружина підхопить із землі лук і вистрілить у нього. Маг різко розвернувся, відбив її стрілу і кинув у неї сгусток енергії. Кохана відбила його луком, після чого той розсипався на порох. Дружина вже телекинезом підняла в повітря стріли і запустила їх у мага.

Я навіть позаздрив їй, як спритно у неї це виходить. Сподіваюся, вона влучить у нього. Маг почав відбивати її стріли і пропустив парочку, випущених з іншого місця. Зрозумів, що там сховалися Сашко і Сергій. На жаль, стріли йому особливої шкоди не завдали. Лише трохи подряпали — таки встиг ухилитися, гад. Маг розлючено подивився на мою дівчинку, і цей скажений погляд вивів мене зі ступору, бо я просто стояв, витріщався і не втручався. А взагалі-то варто забрати звідси Кірочку. Принц теж стоїть поруч, притихлий.