Глава 3. Нічні пригоди — мої кошмари.

Вночі Карен прокинувся від гучного крику доньки. Підскочив, не розуміючи, що взагалі відбувається. Через кілька секунд до нашої кімнати зайшли стривожені мати з батьком.

— Що сталося? — запитала мама.

Карен підійшов до колиски й узяв доньку на руки, вона трохи заспокоїлася, а потім знову почала надривно плакати.

— А де Кіра? — запитав його батько.

Карен оглянув кімнату й тільки тепер остаточно прокинувся та зрозумів, що мене немає в кімнаті і, судячи з усього, в будинку.

— Не знаю. Тсс, — сказав він тихо доньці, — мам, що робити?

— Вона голодна! Якби твій брат не вигадував зайвого і вони з Алісою жили у нас — було б простіше. Розважайте її, я зроблю їй рідку кашу, хоча це занадто рано. І хтось має знайти Кіру! Куди її серед ночі могло понести?

— Вона ж уві сні не ходить? — запитав Агор.

— Ага, в мереживній тонкій сорочці, — пробурмотів Карен, заколисуючи дитину, що кричала. — Тату, поняньчи Єву, я знайду Кіру.

До кімнати зайшов сонний Сашка, він ледь міг розплющити очі.

— Що сталося? У неї живіт болить?

— Голодна, — сказав Агор. — Твоя сестра уві сні ходить?

Сашка миттєво прокинувся.

— Ні. Хоча прабабуся гуляла вночі лісом, і іноді було схоже, що вона ходить уві сні.

Карен швидко вдягнув штани й футболку, взяв тонку ковдру, чотки й пішов мене шукати. Знайшов мене, що лежала в лісі на траві в одній нічній сорочці. Обережно переклав на ковдру й загорнув. Швидко поніс додому.

Удома мама намагалася нагодувати Єву кашею. Дитина відверталася й кричала. Від цього крику я прийшла до тями й одразу злякалася, що мене загорнули в ковдру.

Карен посадив мене на лаву на кухні й просто накинув ковдру на плечі. Потім мама віддала мені доньку, Агор попередньо відвернувся, а я приклала малечу до грудей — вона одразу затихла.

— Кіро, що ти пам’ятаєш останнім?

— Як лягла спати з Євою, ти, мабуть, потім переклав її в ліжечко.

— Так. Тобі щось снилося? Наприклад, ліс.

— Ні, просто пам’ятаю, що було холодно, і я ніяк не могла зігрітися. Можна мені гарячого чаю? Горло трохи болить.

Карен уткнувся носом у моє волосся й глибоко вдихнув.

— Ти не пам’ятаєш, як опинилася в лісі?

Я подивилася на чоловіка з нерозумінням.

— Ти жартуєш?

— Ні. Кіро, я знайшов тебе в лісі в одній нічній сорочці.

Я дочекалася, поки донька поїсть, і віддала її Карену. Він поклав Єву собі на плече. А я встала з-за столу, закуталася в ковдру й подивилася на свої ступні. Вони були чисті!

— Хм, чисті! — сказав Агор. — Дивно.

— Так, — сказала я хрипко, почався кашель. — Піду одягнуся.

Надягла теплі штани, шкарпетки, футболку й теплу кофту. Лише тоді повернулася на кухню. Батьки вже сиділи за столом, пили чай. Карен няньчив доньку, а я відчувала, що мені якось недобре. Швидко сіла за стіл, щоб не впасти. Мама подала мені чашку відвару.

— Випий, стане легше. Не дивно, що ти захворіла.

Юся торкнулася мого чола й сказала:

— У тебе піднімається температура. Ти сама зможеш себе зцілити?

— Так, зараз вип’ю чай і запущу зцілення. Цукерки ще залишилися?

Агор усміхнувся.

— Ти ж купила два великі пакети, ми тільки перший доїли. І то хтось добре допоміг.

— Я Алісі з Ареном віднесла. Аліса знову речей віддала.

Випила відвар із цукерками й запустила зцілення. Почало сильно хилити в сон.

— Карене, вона зараз впаде, — сказав Агор.

Батько забрав у нього вже сплячу дитину, а Карен поніс мене до нашої кімнати, зняв кофту й поклав у ліжко.

— Штани треба зняти, — сказала я сонно.

Чоловік спритно мене роздягнув і вкрив ковдрою. Потім забрав у батька доньку й теж поклав її в колиску.

— Я тепер двері на ніч буду замикати.

Я вже нічого не відповіла — міцно спала.

Вранці прокинулася від обуреного плачу доньки. Карен намагався її заколисати й заспокоїти.

— Давай її сюди.

Лежачи годувала доньку. Карен сів поруч, погладив мене по голові.

— Ти не пам’ятаєш, як опинилася вночі в лісі?

— Я ще при здоровому глузді, щоб не ходити вночі в ліс майже голою. Як мінімум — холодно і нерозумно. Ти вранці вдома?

— Мені треба піти у справах. Можу трохи затриматися.

— Почекай, поки я нагодую Єву, покладеш її в колиску. Я хочу ще поспати, дуже слабкість. Хоча, може, нехай зо мною полежить?

— Ні. Давай я краще понянчу її або попрошу маму, якщо вона ще не пішла.

Карен вийшов із кімнати. Мама була на кухні, готувала сніданок. Зустрівшись із Сашкою, він запитав у нього:

— Поняньчиш Єву, поки Кіра буде спати?

— Добре.

— Вона снідатиме? — запитала мама.

— Хоче ще поспати.

— Гаразд, я їй залишу.

А я, поки годувала доньку, оглянула кімнату й спробувала пригадати, що було вночі. Потрібно перевірити взуття — чи все на місці. Вряд чи хтось виніс мене зі спальні, значить, я вийшла сама. А раз ноги були чисті — значить, у чомусь я все ж вийшла. Єва наїлася, а я зрозуміла, що вже не засну — цікавість була сильнішою.

— Треба розібратися, що було вночі. Ще не вистачало гуляти лісом несвідомо.

Посадила доньку в колиску й швидко одяглася. До мене заглянув Карен.

— Я думав, ти спатимеш.

— Я теж думала, але вже остаточно прокинулася.

Поцілувала Карена, вони з батьком пішли у справах. Сашка пішов розносити солодощі, Юся — до доньки. А я поснідала й прибрала на кухні. Примотала доньку до себе слінгом, взяла свій шитий рюкзак і пішла в ліс. Завдяки чоткам знайшла свої балетки — якраз їх мені не вистачало. Карен, мабуть, не помітив, що однієї пари немає. Балетки знайшлися за п’ятнадцять хвилин ходьби від початку лісу. Загалом, далеко я й не зайшла. Поклала балетки в рюкзак. Озирнулася й трохи далі в траві знайшла свій кулон. Він був не лише прикрасою, а й накопичувачем енергії.

— Дивно все це. Його ніби хтось зірвав, ланцюжок порваний. На щастя, шия не подряпана. Хоча, мабуть, зцілилася ще вночі, а Карен не помітив. Але як я тут опинилася?