Епілог.

Минуло трохи більше півроку. Єві тиждень після народження, ми вийшли погуляти з нею надвір перед будинком.

— Здається, настали спокійні часи, — кажу Карену і погладжую нашу малечу, яка спить у нього на руках.

— Це затишшя перед бурею, — каже моя мама у мене за спиною. — Вітаю, рідна.

Я озирнулася і побачила своїх батьків та молодших братів, сестер. Притому найменша у мами на руках сидить. Підійшла, обійняла маму і сестру.

— Мамо, як ви добралися таким складом?

— Пішки, — каже мама з посмішкою, — ну і твій батько трохи ніс дівчаток, хлопці самі напросилися, ось самі й ішли. Дівчаткам поки що складніше даються прогулянки на такі великі відстані. Як у вас тут?

— Ну, останні півроку дуже спокійно, — каже Карен тихо, — як магію стали вивчати — всі так змінилися, стали обережнішими. Просто зразкова поведінка у всіх стала. Хоча я думав, будуть бешкетувати вже за допомогою магії.

— Настю, Олексію, — здивувався Агор, — о, ви таким цікавим складом. У гості?

— Так, на пару днів. А де Сашко? Бо я за ним засумувала, а цей нахаба зовсім перестав додому показуватися.

— Гуляє, — сказав Агор. — Заходьте до будинку.

— Потренуєтеся бути дідусем із купою онуків.

— Ну, вже тренуюся, — усміхнувся Агор.

— Карапузи не в рахунок, ось через рік буде веселіше, коли вони від вас врозтіч будуть тікати, — сказала мама весело, а потім стала серйозною і відпустила Асю на підлогу повзати. Малятко відразу спритно поповзло вглиб будинку. — Я взагалі у справі прийшла, діти просто напросилися з нами піти.

— Щось трапилося?

— Ще ні. Але скоро цьому розміреному спокою прийде кінець. Через рік, максимум два буде дуже непроста ситуація.

— Що ви маєте на увазі?

— Я останній місяць кожної ночі бачу один і той самий сон — як з'являються розриви в просторі і з'являються потвори, яких ваші предки загнали туди.

— Господи! Невже це знову повториться?

— Так. Тільки ви будете більш підготовленими до цього, тому що це не все, що я бачила.