Розділ 32. Загадки минулого.

— Добридень, — почула я над головою і ледь не вдавилась. Підняла голову і впізнала мага, що приїздив до нас, Алексана Зімплера. — А вас, Кіро, не так просто знайти, — він з цікавістю подивився на моє здивоване обличчя і, посміхнувшись, сказав. — Невже не впізнали?

— Впізнала. Просто ви трохи налякали мене. Вас просто чекали набагато раніше, приблизно тижнів на два, якщо не більше.

— Справи, справи, поки все залагодив, поки домовився з усіма...

Ох, відчуваю, хтось красується. Тільки який сенс робити це зараз переді мною?

— У вас учора було свято. А сьогодні всі сонні й невдоволені.

— Швидше за все, більшість просто не лягали спати. Закінчили святкувати на світанку, а справи ніхто не скасовував. А навіщо ви мене шукали? — якось при ньому навіть їсти незручно, а я так сподівалась нормально пообідати!

— Агор просив про індивідуальне навчання. Для вас і ще для двох магів, Еміта й Георга.

Здивувалась, почувши про Еміта з Георгом. Адже вони вже самі можуть навчати інших.

— Не дивуйтесь, вчитися ніколи не пізно. І у вас трьох буде поглиблений курс.

— Скоріше, четвірки. Думаю, Сашко, мій брат, теж буде з нами.

— Побачимо, — з усмішкою сказав маг, — якщо потягне. Гаразд, не буду відвертати. О п'ятій у вас на подвір'ї я чекаю на вас. З Георгом і Емітом я вже домовився на цей час.

— Дякую.

Маг пішов, а я подивилась на настінний годинник у барі. Перша година дня. У мене не так багато часу, а я ще багато чого запланувала. Хоча день сьогодні трохи дивний, сонний. Народ через те, що не виспався, в основному похмурий, деякі злі. Альфред взагалі сьогодні не вийшов на роботу. Виявляється, він домовився про це з Анроком і вирушив з Катею та Івеном до рисів на пару днів. Зате я за час, що залишився, встигла зробити партію тортів і тістечок.

А вдома на мене чекав сюрприз у вигляді похмурого мага й задоволеного брата. Навіть застигла від здивування, дивлячись на них.

— Що сталося?

Маг, побачивши мене, виринув зі своїх роздумів і одразу посміхнувся.

— Нічого страшного. Сьогодні займатимусь тільки з вами двома. Агор сказав — десь на задньому подвір'ї. У саду можна. Ходімо.

— А Георг з Емітом?

— У них термінові справи. Може, це навіть на краще, все ж рівень у вас різний.

Маг одразу розпитав, що ми з братом вміємо. Я вже думала, він нас навчати взагалі сьогодні не буде. Постійно одні запитання: «А це, а про це розкажіть». Я себе так навіть у школі на іспитах не почувала. Через пару годин маг виніс свій вердикт.

— Що ж, непогано. Ви б легко могли вступити до академії магії, причому вдвох.

— Про це не може бути й мови! — серйозно гуркнув Агор. — Кіра нікуди не поїде. Олександр може подумати про це і запитати у батька. Хоча, якщо ви збираєтесь відкривати тут філію академії, то їм і їхати нікуди не потрібно.

— Філія — це гучно сказано. Скоріше щось середнє між магічною школою й академією. Де я вам стільки викладачів візьму — на повноцінну академію! Хоча, може через кілька років і вийде. А ще будівлі потрібної немає, — маг посміхнувся своїм думкам.

Ми з Сашком здивовано подивились на мага, потім на Агора. Він нам злегка посміхнувся. А я відчуваю, що мені терміново потрібно поповнити знання з географії. Якщо тут зможуть відкрити Академію, то і народу, який буде тут навчатися, має бути багато. А я якось далі двох поселень носа не висовувала і почуваюся дурепою темною.

— Вибачте, а звідки тут візьметься стільки охочих до академії?

— Ви ж живете поряд з великою країною, де багато різних видів істот. І, наскільки я знаю, найближча магічна академія в місяці шляху звідси, якщо не більше.

— Взагалі-то набагато далі, якщо пішки. Це якщо летіти, то близько місяця.

— Мої знання з географії залишають бажати кращого, — сказала я похмуро.

— Надолужимо, — сказав Агор з усмішкою. — Поки займіться магією, а не базіканням.

— Це було не базікання! Я мав протестувати їх і зрозуміти, що хлопці знають. В теорії все добре, тільки дуже розрізнено. Зараз займемось практикою.

Відчула, що брат зрадів. Власне я теж. Нарешті практика, а не цей допит.

Агор пішов, залишивши нас утрьох. Алексан почав давати нам різні завдання. Починаючи з простих. Одразу перевірив наш магічний зір. Виявляється, вміння бачити енергію — це магічний зір! Хм, врахую. Потім перевірив, як ми вміємо входити в транс. Це виявилася медитація, тільки називалась вона іншими словами. Тут нам пообіцяли приділити більше уваги, але пізніше. Сьогодні він хотів зрозуміти, що ж ми знаємо і вміємо. З медитацією у мене вийшло краще, ніж у брата.

— Не дивно, Ірка стільки практикувала її.

— Саш, я без медитації з глузду б з'їхала за місяць.

— Потім розкажете, що сталося. Давайте далі.

Далі йшов телекінез, загалом, на цьому наше «добре» закінчилось. Далі маг тільки кривився і закривав обличчя руками, щоб ми не бачили його засмучення і гримас. Зате ми відчували всю гаму його емоцій. І вони були аж ніяк не радісними. Якщо він радів нашій теоретичній підкованості, то от з практичним виконанням це був повний провал.

— Хто вас цьому взагалі вчив?!

— Та ніхто! Я сама розбиралась за книжкою.

— Зрозуміло, — сказав він похмуро. — На сьогодні досить. Йдіть відпочивати. Боюсь уявити, що на мене чекає з іншими.

— Вже жалкуєте, що погодились навчати? — запитала я.

— Ні. Скоріше я просто чекав від вас занадто багато. Просто ви мені нагадали одну жінку, яку я кохав у молодості. У неї була така ж давня магія, як і ваша. Колись покажу вам її портрет, раптом ви її знаєте.

Я здивувалась — навіщо він нам його показуватиме? А він продовжив розповідати.

— Вона так несподівано зникла з мого життя! А я не зміг її знайти і дізнатись, що ж з нею сталося.

— Як її звали? — запитав Сашко.

— Наітель, але це було не справжнє її ім'я. Вона сама мені про це сказала. Чомусь не хотіла казати справжнє.