Розділ 31. Свято рівнодення.

Вранці всі відсипались. Коли я відкрила очі й подивилася на годинник, то не могла повірити своїм очам.

— Дванадцята година!

Побачила, що Карен ще солодко посапує, не надто штовхнула його в плече.

— Спи, всю ніч гуляти будемо. То ще три години сну тобі належить як мінімум.

— Я їсти хочу і поки не поїм — не засну. І не впевнена, що зможу вже спати.

Чоловік неохоче випустив мене з ліжка. Потім і сам встав, обійняв мене, поцілував у плічко.

— Може тебе вимотати?

— Ні. Я їсти хочу!

Почала швидко одягатися. Вдягнула свої нові штани та футболку. На подив, усі вже були на кухні, і мама накладала кашу по тарілках.

— Голод виявився сильнішим? — спитав Агор.

— Так!

Поки їли, сказала родичам:

— Піду в бар, допоможу там.

— Без тебе впораються, — буркнув Карен, — ти б краще вдома побула, відпочила.

— Вже відпочила.

— Карен, ти взагалі-то теж підеш зараз у селище допомагати з підготовкою свята. Безпека нікуди не ділася. А несподіванки з боку лісу нам не потрібні.

Коли пішли до поселення, помітила, що всі кудись поспішають, щось несуть.

— А де свято буде проходити?

— В центрі, там, де у нас спільні збори. В центрі будуть танці, по боках столи з пригощаннями. Сьогодні всі щось приносять.

Коли прийшла до бару, дізналася, що приїхали кілька торговців. Їх розмістили на другому поверсі, і зараз вони сиділи в залі та обідали.

— Кіра! Не думав, що ти прийдеш.

— Думала чимось допомогти.

— У мене совість не дозволяє просити тебе про допомогу, навіть магічну.

— Чому? — здивувалася я.

— Ти ж втомишся. А я хочу, щоб ти повеселилася, тому гуляй, ми самі з хлопцями все винесемо. Альфред сьогодні з родиною теж відпочиває, як і найближчі кілька днів. Принаймні Альфред. Не знаєш, куди він зібрався їхати?

— Ні, у нього спитайте. Можна мені тоді чаю й шоколаду?

— Так.

Поки пила чай, спостерігала за торговцями. За одним столом сиділо троє чоловіків. Судячи з вигляду — батько і два сини. За іншим був один чоловік. До мене підсів Анрок, попередньо поставивши підніс із двома чашками чаю та шоколадкою.

— А чим вони торгують?

Щоправда, перш ніж запитати, виставила полог тиші, а то б моє запитання почули й торговці.

— Ті, що втрьох — посудом. Дуже гарний, до речі. Аня встигла з ними поспілкуватися. Так от, вони самі його роблять, а потім їздять продають по селищах і великих містах. Той, — Анрок кивнув у бік самотнього чоловіка середніх років, — приїхав із дівчинкою років 10–12 і кількома охоронцями. Він тканиною торгує, теж буде що прикупити. Тільки він якийсь дивний, або просто жадібний. Їх четверо, а він погодився максимум на дві кімнати. Ми їм у кожну ще по кілька мішків із сіном запропонували, безплатно, звичайно. Тільки мені незрозуміло: він що, буде на сіні спати, а дитина на ліжку? Або дитина на сіні?

— Може він і дитина на ліжках, а охорона на сіні?

— Не знаю. Але вона точно не його донька, це одразу впадає в очі. І те, що вони не схожі, і те, як маленька до нього звертається.

Було видно, що Анрок, розповідаючи про торговця, починає злитися.

— Що вас так злить?

— Дітей я надто люблю. І мені не подобається його ставлення до дитини. Ось вона, до речі, прибігла. І що це за дивна штука у неї на шиї, схожа на нашийник?

Дівчинка підбігла до чоловіка й несміливо запитала:

— Можна я погуляю вночі на святі?

— Так, тільки не всю ніч. Завтра ще багато роботи.

Дівчинка, не приховуючи посмішки, кивнула й побігла. А я задумалася: така худа, бліда. Одягнена дуже скромно — у просту футболку та штани, все брудно-коричневого кольору. Але пустотливі вогники в очах горять.

— Я б дала їй років 10, не більше, надто маленька й худа. Хоча якщо вона з людей, то їй цілком може бути й більше. У нас у селищі була одна дівчинка, поки була маленькою — виглядала як вона. А потім різко так все з'явилося! Зараз це дуже гарна, молода дівчина. Бабуся казала, що це просто треба перерости: і худорбу, і зріст, — Анрок дивився на мене з недовірою, а я усміхнулася й сказала — взагалі-то я про Таню говорила. Вона була таким же заморенком разом із братом. Хоча їхня мати з батьком так годували, що діти просто влаштовували їм істерики. Зараз вони на заморенків зовсім не схожі. А раніше люди думали, що їх вдома взагалі не годують. Просто мама у них дуже стрункою, я б сказала, надто мініатюрною була. Бабуся називала таких людей тонкокістними.

— Тоді б нас вона назвала товстокістними, — усміхнувся Анрок.

— Швидше широкостні, так вона казала. Що у вас просто кістка широка, міцна й легка при цьому.

— Ну, щодо легка — вона, звісно, перегнула. Де ти бачила легкого дракона? — весело запитав чоловік.

Я лише плечима знизала.

— То що мені робити до свята?

— Не знаю. Гуляй. Допомагати нам навіть не думай, у тебе вихідний.

Анрок пішов готуватися до свята, а я спокійно допила чай із шоколадом і пішла гуляти по селищу. Народ приніс столи, їх виставляли колом із невеликими проходами між ними. І кожен на них щось викладав.

— Сумуєш? — запитав Карен і обійняв мене.

— Так, Анрок мене гуляти відправив. А ти чимось зайнятий?

— Трохи. Можеш зі мною походити, я стежу за безпекою й перевіряю хлопців, які чергують по периметру. Сьогодні немає обходів і не хочеться підпустити якусь зграю непоміченою.

— Карен, а що це всі викладають?

— Переважно їжу. Гуляти ж будемо всю ніч. Тож кожен приносить якесь своє пригощання для решти. У нас мама великий пиріг із м'ясом принесе. Дядько теж м'ясні пироги та трохи солодощів. Решта буде продавати. Ось дивись: бачиш — Льошка стоїть, там будуть солодощі продавати. Тільки цукерки — желейні й шоколадні, ну і шоколадки. Торти, наскільки я знаю, ти на продаж не робила.

— Ні, і так ледве встигла весь список закінчити. Альфред обіцяв розповісти ще рецепти тортів. Він просто скарбниця рецептів. Потрібно його вмовити написати книгу рецептів. Він просто стільки знає! У нього в родині рецепти передавалися з покоління в покоління. Щоправда, він перший із чоловіків, хто готуванням серйозно зайнявся. Вдома переважно тільки шоколад робив і спеціями торгував. Торти та інші страви рідко готує. Але якщо готує, то це шалено смачно. До речі, у нас на весіллі переважно все було приготовлено за його рецептами, щоправда не він готував. Але було не менш смачно.