Розділ 27. Переломний момент.

Вранці ми зустрілися на сніданку. Ще на сніданок зайшли Еміт, Георг і Стів. Еміт і Стів прийшли за Кареном, щоб піти в ліс. А Георг — щоб позайматися зі мною і Сашком.

— Ти вже виглядаєш спокійніше, — сказав Георг, — ти ж щодня займаєшся?

— Вона цілодобово займається, — буркнув брат, — у мене не виходить стільки висидіти.

Зараз змогла відзначити, що можу спокійно дивитися на чоловіка. В районі сонячного сплетіння в нього було щось темне, таке, як павутина, яка обплела енергетичний центр. Раніше, коли не було цієї павутини, я відчувала звідти тепло і любов. Я б сказала, там у нього духовне серце. Карен помітив, як я його роздивляюся.

— Треба було погодитися і прийти до мене, — сказав він сердито, — зараз би не витріщалася так на мене.

— Рот закрий і посиди мовчки, — сказала я трохи різко. — Георг, подивіться на нього енергетичним зором. В районі сонячного сплетіння темна павутина обплела енергетичний центр.

— У тебе мабуть зір кращий за мій, для мене зараз там вся область темна. Еміт, Стів, що скажете?

— Так, наче павутина, але я з великим трудом можу її розгледіти.

— Аналогічно, з трудом бачу павутину. У мене все пливе перед очима.

— Хочете сказати, що мене прокляли? — сказав здивований Карен.

— Можна і так назвати, — сказав Георг. — Кіро, спробуєш прибрати? Ти єдина, хто її чітко бачить.

— Як?

— Спробуй як тоді з чорною вдовою, руками, — сказав Еміт.

— Ти тоді лаявся, що я руками полізла до павутини.

— Тут інше.

— Добре, спробую.

До кінця сніданку Карен дивився на мене з холодним інтересом. Скоріше просто роздивлявся як жінку. Яку він хотів затягнути до ліжка.

— Саш, як твої очі, вже перебудувалися? — спитав Георг.

— Майже, все світиться, але не так сильно. Як Анрок обійшовся без роздачі цукерок?

— Лешку з Кузею відправив, — сказав Агор, — нічого, так вони справлялися весь минулий тиждень. Щоправда, брати встигають кілька разів посваритися, поки цукерки рознесуть. Вас із Кірою там не вистачає. Агор щодня питає, як твої справи. Додому я поки нікого не пускаю, крім найадекватніших. Бо якщо Анрок дістанеться до Карена — голову йому відкрутить і викине. Вже грозився задушити улюбленого племінника. Я вже сам намагаюся з братом не перетинатися, він щоразу загрожується когось прибити. Не знаю, як там його Аня з Альфредом стримують. Вистачає ж у них терпіння.

— Та нічого він мені не зробить!

— Впевнений? Зайди сьогодні в бар, потіш дядька своєю присутністю.

Після сніданку Еміт із Георгом і Стівом тримали Карена за руки і за ноги, поки я прибирала павутину з центру грудей. Йому було дуже боляче. Тож Георгу довелося зробити так, щоб Карен не міг видати жодного звуку. Тож кричав він беззвучно. Робили ми це все на кухні, притиснувши мого чоловіка до стіни. Павутина пекла руки і робити доводилося все дуже повільно. Мабуть, на все у нас пішло годин шість, не менше. Під кінець я вже не могла самостійно стояти на ногах. Брат підхопив мене на руки і відніс до лави.

Карену повернули голос. Він поки мовчав, прислухався до своїх відчуттів. А я роздивлялася те, що вийшло. Павутину я прибрала повністю. Але Карен не став колишнім. Я думала, він одразу стане таким, як був, але дива не сталося.

— Що ти відчуваєш?

— Боляче, тут, — він показав на місце духовного серця, — наче щось лещатами стискало і це зняли. Але залишковий біль ще залишився. Чому мені так сумно і хочеться плакати?

— Кір, у тебе вийшло. Тепер потрібен час, щоб серце відновилося і душевні рани затягнулися, — сказав Георг.

— Я піду спати, — сказав Карен без злості, спокійно.

Він якось дивно подивився на мене. Наче намагаючись щось згадати. Мама мене відпочивати не відпустила, поки я нарешті не поїла. Тільки потім мені дозволили йти відпочивати.

Вранці ми зустрілися на кухні. Карен дивився на мене все ще холодно, наче не впізнавав. Брат відвів мене від нього і посадив за стіл. Сьогодні я вирішила повернутися в бар, щоб робити солодощі. У Сашка зір вже майже став нормальним. Тобто він вже міг краще його контролювати і перемикатися зі звичайного на енергетичне.

Анрок, побачивши мене в залі, міцно обійняв і суворо спитав:

— Де цей паршивець?

— Не чіпайте його, йому зараз складно.

— Не виправдовуй! Що він зробив?

— Нічого такого. На нього хтось впливав, Георг назвав це любовною магією.

— Приворожили, — осілим голосом сказав Анрок. — Хто?

— Якби я знала, голову б уже відкрутила. Вчора змогли прибрати цей вплив. Карен став спокійним, але наче не може згадати те, що було. Потрібен час, щоб його духовне серце відновилося.

Карен зайшов у бар, він був спокійний і виглядав винуватим.

— Дядьку, ви хотіли мене бачити?

Карен затримав на мені погляд. Він знову дивився так, наче щось намагався згадати.

— Не сваріть його, — сказала я тихо і пішла на кухню.

— Якби твоя дружина мені зараз усе не пояснила, я б тебе вбив на місці, — сердито сказав Анрок.

— За що?

— Всі вирішили, що ти зрадив Кіру. І що в тебе з'явилася інша жінка, до якої ти хочеш піти.

Карен задумався.

— Ніхто в мене не з'явився. Я поки не можу все згадати. Таке відчуття, що я щось забув. І це дуже боляче. Чому Кіра так на мене реагує?

— Як?

— Близько не підходить. Хоча ми одружені.

— Згадуй, чим ти її образив. Можу сказати одне: вона тебе любить. А що треба було зробити, щоб жінка, яка тебе любить, боялася до тебе підійти — тобі потрібно самому згадати.

На кухні мене намагалися розпитати про те, що сталося. Спочатку Таня з Антоном, потім Мішка з Лешкою і Стасом. Альфред не витримав:

— Та не лізьте ви до неї! І так хіба не видно, що їй важко?! Якщо хочете допомогти — просто не чіпайте. Захоче розповісти — розкаже сама. Я правильно сказав?

— Так, дякую. Я поки не готова говорити.

— Вибач, звісно, але розвій хоча б частину чуток, — не витримав Лешка. — Він тобі змінив?