Розділ 24. Так і до параної недалеко…

Вранці прокинулася від гамору в будинку і від того, що було чутно, як над нашою кімнатою хтось ходить.

— Треба буде щось зробити, щоб кроки не так чути з горища, — сказала я сонно.

Поцілувала ще сплячого чоловіка. Він усміхнувся і обійняв мене.

— Люблю тебе, моя дівчинко.

— А я тебе. Ходімо вставати. Треба якось у душ потрапити і ні з ким не зіткнутися.

Карен пішов зачинив другі двері у ванну, а я швидко роздяглася і пішла в душ. Чоловік теж швидко скинув одяг і приєднався до мене. Почав обіймати і цілувати.

— Карене, те саме, тільки в нашій кімнаті. Зараз на цю ванну претендуємо не тільки ми.

— Переконала.

Ми швидко сполоснулися і пішли в кімнату. Карен відкрив другі двері, щоб у ванну можна було зайти. А з нашого боку зачинив.

— Ти вже одягаєшся? — сказав він ображено.

— Не можу як слід розслабитися, коли так багато людей і стільки звуків.

— А якщо я допоможу?

До нас у двері постукали.

— Діти, час вставати, — сказала мама.

— Вже, — відповіла я.

Стала одягатися, Карен наслідував мій приклад, хоч і був незадоволений.

— Може ввечері. Полог тиші і ми наздоженемо все за останні кілька днів.

— Заманлива пропозиція. Тоді намагайся не перевтомлюватися сьогодні.

— Гаразд, — сказала я з усмішкою.

На сніданку знову було тісно, тільки зараз не було Каті й Альфреда. А коли йшла до бару, мене наздогнав Івен.

— Кіро, — покликав він.

Я уважно подивилася на чоловіка, щоб визначити: це Катин батько чи чергова підстава. Ні, це був справжній Івен. Він підійшов до мене.

— Твій чоловік дозволив поспілкуватися з тобою.

Я тільки всміхнулася.

— Не думала, що треба дозволу просити.

— Знаєш, зайвим не буде. Хотів дізнатися, чому ти вийшла заміж за дракона. Наскільки я пам'ятаю, ти від них постійно тікала. Одного навіть мені довелося проганяти.

— Нас одружили. І Карен — він кращий, ніж ті, що до нього бігали за мною.

Він трохи сумно всміхнувся.

— Не переживайте, у нас все добре. Ми любимо одне одного. Правда, не сперечаюсь, не всім я припала до душі і деякі хотіли бачити мене в труні. В прямому сенсі слова.

— Скажи: як емпат, що ти відчуваєш від кентаврів?

— Питання з підступом, — сказала я з усмішкою, — сформулюйте по-іншому.

— Не знаю як. Просто намагаюся зрозуміти, наскільки можна їм довіряти.

Я знизала плечима.

— Не знаю. Я з ними вкрай мало спілкувалася. І вони мене не обманювали, радше виявили цікавість.

— Значить тебе не було на переговорах.

— Жінок не беруть на них. Запитайте це ж у Карена, він теж вміє відчувати, хай і не так сильно. Але багато хто вміє ховати свої емоції.

— Іруся! — крикнув Сашко, наздоганяючи мене. — Ти чого пішла без мене? На неприємності нарвешся?!

— Я зрозуміла, як підстрахуватися. А ти до Сергія йдеш?

— Тебе проведу і піду.

Івен з цікавістю дивився на мого брата. Я помітила, що до нас від будинку йде мій дядько з батьком і Агором.

— Ви теж у бар?

— Так.

Батько відвів нас із братом уперед.

— Ну що, синку, ти тут ще надовго? А то мати вирішила, що ти хочеш сюди перебратися.

— Не знаю, тату, я поки що не можу піти й залишити Іруську тут без нагляду. Чоловік її не завжди може бути поряд із нею. Он вже з ранку кудись подівся.

— Сашку, у нього крім гостей є справи в поселенні і їх ніхто не скасовував.

Івен умовив старійшину, щоб я була присутня при його спілкуванні з кентаврами.

— Якщо це вас заспокоїть, то я не проти. Тільки я теж буду поруч, мені не дуже подобається, як вони на Кіру дивляться.

— У вас є підстави їм не довіряти? — запитав мій дядько у Івена.

— Не знаю, але поки що вони мені не подобаються і сильно напружують. Хоча з перевертнів у них тільки барси і псових немає. Але у мене весь час відчуття якогось підступу. Може я просто піддався міркуванням Равена. Треба без нього з ними поспілкуватися, щоб склалася вже своя думка.

У барі мене обійняв дядько і зрадів, що я сиджу з ними, поки «дорослі дядьки» будуть спілкуватися. Я на нього похмуро подивилася і попросила у Анрока колотого шоколаду та чаю. Він правда видав коробку цукерок замість цього.

Дядько посадив мене поряд із собою, з іншого боку від мене сів Івен. Потім до нас приєднався ще Гарольд. Він дуже здивувався — навіщо мене пустили? Агор нічого не сказав, тільки суворо подивився на нього. Хвилин через п'ять до нас приєдналися кентаври і маги. Відразу обговорили торговельні відносини драконів із кентаврами. Івен поцікавився: чи будуть торгувати з його поселенням? Йому натякнули, що до них дорогу прокладати не будуть. І якщо рисі хочуть торгувати, то краще тут, у поселенні драконів. Можна організувати базарний день або крамничку. Гарольд, почувши про базар, скривився.

— Гарольде, спокійніше сприймай нове.

— Я просто як уявлю, скільки нових істот з'явиться у нас у поселенні! Тільки встигай стежити за порядком.

— Думаю, якщо торговців буде достатньо, то можна буде визначити базарний день.

— Ви подумали щодо філіалу магічної школи? Для академії масштаб не той, але молодь і не тільки зможе отримувати нормальні знання з магії. Більш розширено, ніж могли навчати в сім'ї.

— Я переговорив із нашими, вони тільки «за». І з сусіднього поселення дракони будуть із задоволенням прилітати. Тільки потрібно вибрати час, щоб не перетиналося з нашою звичайною школою для дітей. І взагалі — з якого віку краще.

— У нас із дитинства батьки навчають. А там далі магічні школи і академії. В академії з 18 років. У вас можемо з 14, оскільки це буде школа. Щоправда, не зможемо організувати різні класи, щоб зовсім новачки були окремо від більш досвідчених.

— Думаю «досвідченим» буде що почерпнути і в основах, — сказав Гарольд замислено, — у наших знання зазвичай урривками і треба заповнити прогалини. А що робити з тими, у кого магія ще глибоко прихована і він може сам себе поранити?