Розділ 19. Кентаври.

Вранці мене розбудив голос брата — я почула його у себе в голові.

«Іро, час вставати! Твій чоловік не хоче тебе будити!»

Я миттю розплющила очі й зрозуміла, що сама в ліжку. Побачивши на годиннику сьому ранку, швидко почала одягатися. Умившись, вийшла на кухню.

— Карен! — суворо сказала чоловікові. — Це свинство!

— Що поганого в тому, що я тебе люблю, — мов ні в чому не бувало відповів чоловік. — Встигнеш цукерки віднести.

Я поцілувала його в маківку й сіла поруч. Чоловік їв бутерброд із варенням, а мені посунув тарілку з кашею та м'ясом. Брат сидів, пив чай із варенням.

— Тато коли прийде?

— Хто ж його знає, — сказав брат.

— А ти не дивився?

Сашко мало не вдавився.

— Що? Ти коли був покусаний, я дивилася маминими очима, що у вас там сталося.

— Не пробував. Я лише тебе чітко відчуваю.

— Вже практикував?

— Ні, і вдома краще не буду. Тут багато крихкого, гострого та ріжучого. І мені вчорашнього прибирання вистачило.

— Побудь ще вдома, я в ювелірну крамницю. — Чоловік поцілував мене в щоку й швидко пішов.

— Ти мене ревнуєш до нього, — сказала я братові; тепер чітко відчувала, що ми з ним удвох вдома.

— Дивно, що ти лише зараз це відчула, — сказав Сашко.

— Я його люблю.

— Я відчуваю, і у вас це взаємно.

— Тебе я теж люблю.

Сашко задоволено посміхнувся. Швидко поївши, повела брата на вулицю. Поки Карена не буде, ми трохи попрактикуємо.

— Я така рада, що у тебе тепер теж є магія, — сказала я натхненно. — Так багато хочеться тобі розповісти. Може, ти трохи затримаєшся, почитаєш бабусин зошит, і книжку, що мені Георг дав, і мої нотатки?

Брат дивився на мене з посмішкою, потім підійшов і міцно обійняв.

— Чомусь лише зараз гостро відчуваю ревність до Карена.

— Давай зараз ще попрактикуєшся в телекінезі. Пам'ятаєш, що я вчора розповідала?

— Так. У мене виходить, коли ти поруч і я спокійний. А от коли твій чоловік поруч, — Сашко зламав гілку, яку тримав у руках, — він мене дратує і хочеться кинути в нього чимось.

— Сашенько, — сказала я лагідно, — якщо ти мене любиш і бажаєш мені щастя, то, будь ласка, не чіпай Карена. Бо мені буде дуже боляче, якщо з ним щось трапиться.

Брат із сумом в очах подивився на мене. Потім кивнув і сказав:

— Але якщо він тебе скривдить, його ніщо не врятує.

Я поцілувала брата в щоку, потім міцно обійняла. Сашко теж обійняв мене. Потім відсторонився й почав практикуватися на бур'янах.

— Як успіхи? — запитав Карен. — О, зручно, — сказав він, побачивши купку бур'янів.

— Карен, можеш стати поруч із Сашком?

— Я що, схожий на самогубця? — весело запитав він. — Я, між іншим, теж хоч трохи емпат. І відчуваю, що він мене зустрічає в багнети.

— Саша пообіцяв, що не торкнеться тебе, якщо ти мене не кривдитимеш.

Карен суворо подивився на мене, я йому посміхнулась.

— Ну, ти ж мене не кривдиш, а любиш і оберігаєш. Правда?

— Так.

— Тож не нервуй і ставай поруч, — буркнув брат, — бо коли сестра поруч, у мене все виходить. А ти виводиш мене з себе, а це нехорошо. Тож постій трохи поруч і підемо працювати.

Зараз у Сашка виходило відверто гірше, і через 15 хвилин вони з Кареном були обсипані землею від бур'янів.

— Досить, — сказав Карен, — мені вже треба бігти.

Я підійшла, швидко обтрусила чоловіка, прибрала землю з волосся. Він поцілував мене й пішов.

— Які відчуття? — спитала у брата.

— Дивні. Дратує менше, але сконцентруватися складно. Ходімо до Анрока.

Коли зайшли до бару, ми з братом завмерли, побачивши в дальній частині зали групу чоловіків за зсунутими докупи столами. Одразу відзначила, що вони перебувають під пологом абсолютної тиші.

— Кіро, Сашко, ідіть до мене, — покликав Анрок.

Він поклав на стійку переді мною листок паперу. На ньому було написано:

«Постарайся поки не застосовувати магію в барі»

А потім поклав на стійку мішечок. Зазирнувши в нього, зраділа — Карен залишив мені дерев'яні медальйончики з камінцями.

— Багато сьогодні замовлень?

— Достатньо. Кузько, Катько, ідіть сюди, — покликав Анрок дітей.

Вони вийшли з підсобки злегка червоні. Батько суворо подивився на них. Катя була одягнена в штани й футболку.

— На вас шоколадні цукерки і шоколадки. Сашко, бери що важче.

Агор поставив на стійку великий кошик із цукерками, а поруч поставив три коробки з тортами. Ми з братом переглянулися.

— Я торти візьму, — сказала я й тихо спитала у Анрока, — на вулиці ж можна магію використовувати?

Він лише кивнув. Ми з братом швидко взяли товар, Анрок поклав на торти список і мішечок для грошей. Ми вийшли на вулицю. Там я вже несла торти за допомогою магії. Брат теж там тренувався. Кузько з Катею дивилися спершу із заздрістю, потім із нескриваним інтересом. Впоралися досить швидко й без пригод. Повернулися до бару. Віддала Анроку гроші. Він почав їх перераховувати й відкладати за доставку. З кухні вийшов Альфред.

— Ірусю, може, допоможеш на кухні, а то ми тут захлинаємось і майже нічого не встигаємо.

— А мені чим зайнятися? — спитав Сашко, бо я одразу пішла мити руки.

— Допоможеш мені на складі? Кузько з Катею пішли гуляти?

— Так.

— Дитячий садок, просив же допомогти!

— Ну, я ж допоможу.

Анрок відмахнувся.

— Ти ж тут жити не будеш, а я сина до роботи привчаю.

На кухні я не соромилася використовувати магію — так виходило набагато швидше, і я відчувала, що впораюся. І мала рацію: все виходило просто чудово. Таня дивилася на мене мов зачарована. Потім помітила, що й інші стоять, спостерігають за мною.

— Що?

— Гарно, — сказав Мішко.

— Так, не відволікаємося, — сказав Альфред, приходячи до тями. — Торт цей був останній?

— Судячи з вашого списку — так.

— Тоді займися тістечками, а ти, Тань, допоможи мені з цукерками. Антошко, годі витати в хмарах.