Розділ 14. Родина.

Вранці мене розбудив Карен, коли вставав із ліжка.

— Пробач, що розбудив. Можеш ще поспати.

— А котра година?

— П'ята ранку.

Я перевернулася на бік, сонно подивилася на чоловіка і поманила до себе пальчиком, щоб поцілувати.

— Відчуваю, я тут ще затримаюся, — мрійливо сказав Карен.

— Ми коли полетимо?

— Навіщо так псувати настрій, — скривився він невдоволено.

— Мені вночі снився брат, йому дуже боляче. Я не можу ні про що думати, тільки про Сашка.

Вибралася з-під ковдри і сіла поруч із чоловіком, він ніжно обійняв мене, поцілував у губи, шию, плече.

— Карен, я серйозно. Це не відволікає, а дратує. Уяви: якби з Ареном щось трапилось, усидів би ти зараз вдома зі мною?

— Зрозумів, тоді вдягайся і ходімо снідати.

Зайшовши на кухню, побачила шматок торта.

— Що трапилося, що торт не з'їли? — запитала я здивовано.

— Мама вчора відвоювала його у Кеші. Таку ляпаса дала — я ще здивувався, що хлопець при свідомості залишився.

— А нічого об'їдатися, — ділово сказала мама і подивилася на мене. — Надто сильно я тебе вдарила, синяк тепер на обличчі.

Агор одразу підійшов подивитися, обережно торкнувся до обличчя, я скривилася.

— Дивно, як я не помітив? — сказав Карен, — ти ж заберешь його?

— Дуже видно?

— Сама іди в дзеркало глянь.

Подивилася на себе в дзеркало і лише плечима знизала.

— Майже непомітно. Чим допомогти?

— Та, сідай їж, — суворо сказала мама і підсунула мені шматок торта і чай. — Потім буде нормальний сніданок. Ви коли летите?

— Після сніданку, — сказав Агор. — Думаю, Карен із Кірою там ще залишаться погостювати, як мінімум, на день.

Сніданок мене змусили їсти і годували мало не з ложечки. Під кінець я вже мало не плакала від такого поводження.

— Тобі ж треба їсти! — сказала мама після сніданку. — А то як же ти дитину виносиш?!

— Нормально. Я не можу стільки їсти, мені вже погано.

Втекла в туалет, мій шлунок не витримав такого знущання.

— Мамо, ось це вже неправильно. Вона ж менша за нас на зріст і комплекцією.

— Іди, допоможи їй привести себе до ладу. І ще раз поїсти треба, хоч трохи.

З туалету я вийшла сама, мене трохи хитало. Чоловік допоміг дійти до кухні і дав води.

— Ще поїси? — запитала мама як ні в чому не бувало.

— Ні, — тихо огризнулася я. — Коли летимо?

— Зараз, — сказав Карен — я тільки переодягнуся і треба хоч якісь речі з собою зібрати.

Пішли вдвох у кімнату, зібрали комплект змінної білизни і запасний одяг. Я взяла сумку зі скринькою, один браслет був у мене на руці, інший у скриньці. Відмотала запас нитки, раптом буду ще щось майструвати.

— Я готова.

Карен поклав мою сумку зі скринькою в сумку з речами.

— До речі, гроші поміняв.

Він поклав на стіл мішечок із грошима.

— Щось мені підказує, що їх тут більше, ніж мало бути.

— Я трохи додав. Раптом ти захочеш цукерок купити або книжку або ще щось, крім прикрас, а мене поруч не буде.

— Я просто поки що навіть не знаю, на що їх можу витратити.

— Ну, незабаром доведеться витратитися на одежку для маленького. Для наступних дітей буде простіше, їм у спадок маленькі речі дістануться.

Його слова про наступних дітей мене трохи занепокоїли. Я себе просто навіть вагітною ще не сприймаю, просто пам'ятаю, що мама й Еміт сказали. Ну і певні дні так і не прийшли. А він вже про другу і третю дитину думає. Щось у мене вже голова обертом іде. Присіла на стілець і постаралася заспокоїтися. Чоловік присів поруч навпочіпки і подивився мені в очі.

— Що тебе злякало?

— Я поки не уявляю, яке майбутнє на мене чекає.

— Ти можеш стати хорошим лікарем і травницею за сумісництвом. І ще складеш хорошу конкуренцію моєму братові.

— Швидше ми спільно працювати будемо, щоб йому не ображатися. Все-таки це його заробіток.

— І то правда. А якщо захочеш, то можеш допомагати дядькові з рецептами солодощів або робити це паралельно. А ще ти будеш хорошою мамою і ти вже стала хорошою дружиною.

— Я хороша дружина, — тихо повторила я. — Як ти це визначаєш?

— Не знаю, просто відчуваю. Ти мене підтримуєш, не брешеш, не зраджуєш. Ти навіть смачно готуєш. А те, що ти мене з розуму зводиш і я постійно тебе хочу — це взагалі окрема розмова. Давай вже летіти, а то тато під дверима стоїть.

Я лише усміхнулася і поцілувала чоловіка. Він підхопив мене однією рукою, другою взяв сумку і пішов до виходу. Його батько лише усміхнувся і пропустив нас уперед. Карен поставив мене на ноги лише за поселенням і перед перетворенням.

— Одягай через голову, щоб не загубити. А то ми своєю білизною прикрасимо дерева.

Я ледь не розсміялася. До нас підійшов Арен і Еміт.

— Нам полетіти з вами? — запитав Еміт.

— О, дивлюся, хтось через свою гордість переступив! — усміхнувся старійшина.

— Через неї я переступив, коли перестав думати про вбивство однієї юної особи.

— Тоді так і скажи: хочеш полетіти погуляти.

— І це теж.

— А я просто допомогти, — сказав Арен.

— Тоді полетіли. Тільки поводьтеся максимально стримано. Я не знаю, як на нас відреагують, ми ж без попередження летимо.

— Спокійно відреагують, — сказала я.

Першим перетворився Карен, Арен допоміг мені забратися на брата і перевірив, що я добре тримаюся за нього. Обняла чоловіка за шию і розлягла на ньому.

— Теплий дракончик, — тихо сказала.

Політ тривав від сили півгодини, а я б із задоволенням політала на ньому ще пару годинок. Приземлилися за селищем. Нас вже зустрічали мої брати. Вигляд у них був не дуже — порядком потріпаний. В основному синці від прута, а на руках виднілися подряпини від кігтів. Але задоволені посмішки з їхніх облич це не могло зігнати.

— Нас за вами послали.

— Дивлюся, вовки просто подавилися, — сказав Агор.