Розділ 13. Плакса. Напад на брата.

Вранці проспала загальний підйом, а чоловік вирішив, що будити мене не варто, особливо після вчорашнього. А коли прийшов Кузьма, він ще й відправив його самостійно розносити цукерки.

— Я сам не можу, — образливо сказав Кузя, — мені тато цукерки не довірить.

— Я Кіру будити не буду, вона вчора сильно втомилась і їй потрібно відновитися. Так що або сам, або завтра вдвох.

Кузьма засмутився ще дужче і пішов до батька. Встала я десь о 10, батько з дядьком ще не пішли. І в мене було відчуття, що вони мене чекали.

— Нарешті, — сказав дядько, коли я вийшла на кухню. Він обережно обійняв мене, поцілував у лоб, — постарайся більше не влипати.

— Стараюся, — усміхнулась я. — Ви вже підете?

— Так, чекали, поки ти прокинешся. Карен відмовлявся тебе будити.

Глянула на чоловіка, він лише усміхнувся. Батько обійняв мене обережно, потім трохи міцніше притис, поцілував у маківку.

— Сергій привіз подарунки від твоїх подруг. Потрібно було ще в перший же день віддати, але ми забули.

Сергій простягнув мені сумку з коробками. Одразу ж вловила знайомий запах шоколадних цукерок.

— Дякую!

Хлопець лише усміхнувся, а потім сказав:

— Поділися з чоловіком, а то образиться.

Я лише усміхнулась. Батько, дядько і Сергій попрощалися і пішли.

— Вони справді чекали, поки я прокинусь? — здивувалась я.

— Так, але ти так солодко спала, — сказав Карен. — А що там за цукерки?

Я підійшла до кухонного столу і стала викладати коробки на стіл. Їх було три, всі з шоколадними цукерками. Живіт схвально заурчав, а я мало не подавилась слиною. Дівчатка знали, що подарувати. Правда, у сумці ще було кілька футболок і гумок для волосся.

— Зробиш чай? — попросила чоловіка. — А я поки трохи перекушу, потім цукерки поїмо. Ось ці цукерки я обожнюю, відчуваю, коробочки сьогодні й закінчаться.

— Може тоді одну нам, іншу батькам і одну братові з Алісою? А то образяться, якщо не пригостимо.

Батько Карена, слухаючи сина, лише усміхнувся. Я лише кивнула, а чоловік швидко прибрав дві коробки цукерок у шафу.

— А це нам з тобою до чаю. До речі, ти сьогодні вдома будеш або підеш цукерки розносити? А то я Кузьку сьогодні одного відправив, а він образився на мене.

— Піду прогуляюсь. Якщо вийде, то й цукерки рознесемо.

— Іди, — сказав старійшина, — хлопці вдома якраз попрацюють, дитячу кімнату приберуть і гостьову кімнату з другим ліжком.

Цукерки Карену дуже сподобались і ми з ним за один присід з'їли коробочку.

— Смачно, дуже незвично. Але тепер я точно знаю, що дружина в мене ласунка.

Я лише збентежено усміхнулась і пішла на роботу до Анрока. Застала Кузьку біля барної стійки зі скучаючим і сумним виглядом.

— Привіт, ти сьогодні не ходив з цукерками?

Хлопець різко схопився і підбіг до мене, обійняв. Здивувалась від такої його реакції, це було дуже несподівано.

— Все в порядку?

— Так.

— Тоді відпусти, це трохи дивно.

Хлопець одразу відійшов від мене і подивився збентежено.

— Вибач, я просто зрадів, що ти прийшла. Ти ж підеш зі мною цукерки розносити? Тато мене одного не відпускає.

— Кіро, — здивувався Анрок, виходячи з кухні. — Я думав, ти не прийдеш, особливо після вчорашнього.

Я трохи скривилась від спогадів.

— Я можу і просто піти погуляти, — сказала Анроку.

— Тоді бери цього юнця і цукерки та дуйте гуляти, — усміхнувся чоловік. — А чим це від тебе пахне?

— Шоколадні цукерки, мені їх подруги передали.

— Цікавий запах. А є спробувати?

— Можете у брата попросити, Карен батькові одну коробку віддав, може, ще не з'їли.

— Ходімо, — сказав Кузьма.

Подивилась на хлопчика, він вже тримав у руках два кошики, з одного з них вже стирчав список. Взяла його, швидко подивилась, він був більшим ніж зазвичай. Заодно добре прогуляємось. Побачивши нас з цукерками, люди раділи, я відчувала, що ми з Кузею у місцевих стали асоціюватись з цукерками. І раз нас двоє — значить, є цукерки. Перший кошик у нас розкупили за перші півгодини. Решту встигли рознести по меншій половині списку і цукерки швидко закінчились.

Довелось повернутись у бар, брати Кузьми навантажили нам ще два повних кошики. А Кузьці видали окремий кульочок з цукерками. Хлопець одразу почав їх їсти, довелось мені нести один кошик, поки він ласував цукерками.

— Вибач, — отямився Кузя, — ти напевно теж цукерок хочеш?

— Ні, я сьогодні солодощі їла. А ти краще кошик візьми, якось він важкий.

Зараз вже змогли рознести цукерки по списку що залишився. Було приємно відмітити, що на мене спокійно реагують. Максимум дуже стримано або нейтрально. Це радує — вже ніхто не хоче кидатися на мене, щоб убити.

— О, ви вже повернулись, — сказав Анрок. — Хлопці казали, що ви за добавкою заходили.

Я віддала два мішечки з грошима. Мені одразу повернули мішечок за доставку, а потім дали ще відсоток.

— Смачні цукерки тобі передали, дуже незвичні. Агор сказав, що ця сім'я до нас приїде в селище вже через кілька днів. Виходить, вони теж цукерками займаються?

— Не тільки цукерками. І вони не такі, як у вас.

— Оцінив. Думаю, складуть хорошу конкуренцію. Як це називається, з чого ці цукерки?

— Шоколад.

— Щось знайоме.

— Звичайно знайоме, — сказала дружина Анрока, — ти на початку нашого спільного життя теж пробував ним займатися, тільки потім довго плювався. Казав, що він гіркий.

— Так він різний буває, — сказала я з усмішкою, — багато видів цукерок можна зробити. Чорний, молочний, білий, навіть з червоним перцем. Загалом велике різноманіття смаків. Мені з начинкою дуже подобаються, такі маленькі десертики.

— Пробував сьогодні, дуже смачно. Думаю, наші оцінять, — відчула, що Анрок засумував.

— Мені здається, ви досвідом добре обміняєтесь. Я вже піду?

— Так, дякую, що прийшла.

Зайшовши додому, почула, як старійшина дає вказівки хлопцям по ремонту кімнати. Зайшла подивитись.