Розділ 8. У гості до рідних.

Вранці я прокинулася з великими труднощами. Коли відкрила очі, помітила в кімнаті Арена й Еміта. Одразу загорнулася в ковдру, а потім помітила чоловіка й його батька.

— Ви чого тут зібралися?

— Тебе дві години розбудити ніхто не міг, — сказав Еміт.

— Ну тепер розбудили, дайте одягтися.

— Ми тебе не змогли розбудити, — сказав Еміт, відвертаючись, — Ти сама прокинулася. До речі, зараз 7 ранку. Ви мали вже вилетіти годину тому.

Подивилася — всі відвернулися, вислизнула з-під ковдри й стала швидко одягатися. У кімнаті було прохолодно.

— Карен забув, що можна було просто ковдру зняти, швидко б прокинулася.

— Карене! — сердито сказав його батько.

— Що ви, я не кат. А ти б замерзла.

— Зате прокинулася б за хвилину, максимум п'ять.

Хлопці засміялися.

— Тепер я розумію, чому тебе розбудити не могли — чоловік пожалів і не хотів будити, — сказав Еміт весело. — Усе з вами зрозуміло.

— Швидко снідай і летимо. Ми й так вже спізнилися, — сказав Агор.

— Як зір? — запитав Еміт услід, бо я нічого не зачепила, проходячи мимо нього.

— На трієчку.

— Чудово!

— Тобто людей ти вже бачиш нормально? — запитав старійшина.

— Більш-менш бачу, просто ще все навколо світиться.

— Талановита дівчинка вам трапилася, я місяць мучився, поки в мене зір хоч на трієчку став працювати. А в неї пара днів — і все гаразд.

— Угу, є шанс не розбити собі лоба, — сказала я, жуючи булку з чаєм.

До мого рідного поселення я летіла на Карені. Приємно лежати на теплому дракону. Коли приземлилися, запитала:

— Вдома можемо ще полетати?

— Неправильно зрозуміють, — тихо сказав він, — потім поясню.

До нас вийшов мій дядько й батько. Сашко одразу побіг до батька, я трохи нерішуче дивилася то на батька з дядьком, то на старійшину драконів. Тато показав жестом, щоб я підійшла. Я не просто підійшла, підбігла й мало не збила батька з ніг. Тато міцно обійняв і поцілував у маківку.

— Іди до матері, вона тебе чекає.

Карен наздогнав мене за хвилину, ішов трохи напружений.

— Розслабся.

— Легко тобі казати, я ж не вдома і почуваюся дуже незручно. Не уявляю, яково тобі було, у мене відчуття, що на мене зараз накинуться і вб'ють.

— Не кажи дурниць, я відчуваю лише цікавість і невелике здивування: що ти тут робиш? А дівчатам ти подобаєшся.

Карен збентежено посміхнувся. Мама зустріла мене біля дому, одразу ласкаво обійняла й поцілувала в щоку. З дому вийшли дві мої молодші сестрички, подивилися на мене з Кареном і побігли гратися. Слідом за дівчатами вийшли молодші брати й теж побігли далі по вулиці до дітей.

— Заходьте в дім, — сказала мама. — Мабуть, ви порозумілися.

— Угу.

Карен сів на лаву біля стіни. Я відчувала, що він трохи збентежений.

— Ти не образишся, якщо я з мамою пошепочуся?

Чоловік тільки посміхнувся. Відвела маму в свою кімнату.

— Як ти, моя дівчинко?

— Нормально. Як Сергій?

— Сердиться на тебе й дядька. Ти хотіла з ним поговорити?

— Угу, мені потрібно з ним нормально розлучитися, — сказала я, видихаючи весь біль, що накопичився.

Мама мене обійняла, бо я мало не плакала.

— Він тебе кривдить?

— Ні, він мене любить.

— Певна?

— Мамо, я його відчуваю повністю й дуже добре. Він для мене повністю відкритий і не закривається, хоча вміє.

— Значить, довіряє.

— А мене Сергій не відпускає, або це я не можу його відпустити.

— Давай я попрошу його прийти. Вам краще тут, у твоїй кімнаті, поспілкуватися наодинці.

— Дякую, мамо.

Повернулася до чоловіка. Він усе так само сидів на лаві у великій кімнаті й дивився в стелю.

— А де мама?

— У нас два входи в дім.

Двері відкрили, спочатку зайшов батько, потім дядько й батько Карена. Слідом спробували влетіти двоє моїх двоюрідних братів — Аркадій і Микита, і оскільки обидва не поступалися дорогою один одному, то врізалися лобами в одвірок.

— Дитячий садок, — сказав дядько.

Сашко проскочив між ними, поки брати терли лоби. Слідом мало не врізалися в одвірок вже Арсеній і Гришка. Ми з Кареном усміхнулися, дивлячись на їхню поведінку. Брати одразу кинулися мене обіймати.

— Не задавіть, я вже відвикла.

— Та годі тобі, — сказав Гришка, — 18 років жила з нами, а за півмісяця відвикла? Не вигадуй.

Батько подарував нам із братом по дерев'яній скриньці з інструментами для роботи з деревом.

— Тепер зможеш робити собі будь-які дерев'яні прикраси або що ти там робиш із дерева, — сказав тато. — А ти зможеш різьбленням нормально зайнятися.

— Дякуємо, — сказали ми з Сашком разом.

— А це тобі, — сказав Гришка Карену, — це мама з тіткою готували тістечка.

Карен здивовано взяв паперовий кулечок і відкрив. Запах був дивовижно смачний.

— Спробуй, — сказав йому батько, — тобі сподобається.

Карен трохи нерішуче спробував.

— Смачно, а з чого це?

— Рецепт видам потім, якщо не забуду, — сказала тітонька, протискуючись крізь хлопців, — хлопці, розійдіться, чого стали на проході.

— О, у вас буде поповнення, — сказав батько Карена.

— І в мене, і в сестри, — сказав дядько з посмішкою.

— Ми впевнені, що будуть дівчатка, — сказав Микита, — досить з нас хлопчаків.

— Не вам вирішувати, — цикнув на них батько.

— Іро, іди, — покликала мене мама.

Сіла поруч із Кареном і сказала тихо йому на вухо.

— Мені потрібно поговорити з Сергієм. Наодинці.

— Угу, але я буду за дверима.

— Ти ж усе почуєш.

— Я не буду підслуховувати. Але відчую, якщо він щось зробить.

— Гаразд, ходімо.

Коли ми вийшли, Аркадій сказав:

— Даю їм дві хвилини до бійки.

— Стасю, ти що? Сергія покликала? — здивувався дядько.

— Вона сама попросила. Їм потрібно було поговорити ще півмісяця тому.