Розділ 6. Загострення здібностей

Після чаю з цукерками Карен взяв Сашка до лісу полювати на ласиць. А я пішла прогулятися по селу. Цікаво було пройтися зараз, коли не потрібно розносити цукерки. Більшість жителів реагують на мене спокійно або просто намагаються не помічати. Дуже хочеться вірити, що більше не намагатимуться вбити.

Присіла на траву на тому місці, де зустрічалися з друзями Карена. Хочеться вірити, що зможу потоваришувати з дівчатами. До того ж і діти добре на мене відреагували. Хоча, порівняно з місцевими жінками, я маленька і скоріше схожа на підлітка. Не дарма Аліса назвала мене дрібним непорозумінням. Порівняно з нею, я дрібниця кістлява — шкіра та кістки. Хоча дракониці аж ніяк не товсті, просто достатньо високі й міцні в кістках. Як бабуся любила казати — у них просто більше м'яса на кістках.

Зараз сиджу, спостерігаю за місцевими жінками і зауважую, що у багатьох прикраси на шиї. Це або кольє, як у мене було, або кам'яні намиста. Або принаймні ланцюжок з масивним кулоном. Прикрас немає хіба що у зовсім молоденьких дівчат. Якби я ходила без прикрас, то ніхто б, мабуть, і не здогадався, що я заміжня. А якби знали, то, виходить, думали б, що у нас розлад у сім'ї. Хм, дивні, як на мене, звичаї. Як і міняти дружині ім'я.

Я помітила, що до мене йде хлопець і вигляд у нього ох який недобрий. А чим ближче підходить, тим сильніше відчувається його щира ненависть. Швидко встаю з землі й роблю кілька кроків убік.

— Ах ти ж дрібна погань! — починає він і намагається схопити мене за одяг.

Я відсахнулась, а він схопився за нове кольє. Зірвав з шиї, подряпавши її. Він подивився на прикрасу в руках і зламав її навпіл.

— Що я тобі зробила?

— Ненавиджу вас!

Він знову намагається схопити мене, а я не знаю, що йому протиставити. Просто відштовхнула магічно. Зараз чітко стала бачити його енергетичні потоки і якісь точки на тілі. Знову загострилися здібності. Це заважає зосередитися й щось робити, щоб вибратися. Відчула, як мене схопили за груди. Зробила перше, що спало на думку. Вдарила його в одну з точок, що світилися на тілі. Хлопець мене відпустив.

— Річард! — гукнув Еміт.

Ну чому мені так не щастить! А якщо зараз ще й він почне на мене нападати? Я тоді тут помру!

— Що ти задумав? — суворо запитав Еміт.

Я похитала головою, намагаючись повернути нормальний зір. Виходить насилу. А потім все навколо знову починає світитися різними кольорами. Бабуся б сказала, що це я почала бачити енергію і що до цього треба просто звикнути. А зараз я як слід не можу розібрати, де що.

— Ти допоможеш мені її вбити? Ти ж сам цього хотів.

— І що з того? Вона дружина мого друга, і я не заподію їй шкоди. До того ж вона буде хорошим лікарем. Кіро, ти як? Ти мене бачиш?

Відчула, як Еміт узяв двома руками мою голову.

— Дивись на мене. Зосередься на моєму обличчі. Я відчуваю, що тобі страшно, але постарайся заспокоїтися. Ось так — вдих, видих.

Вдалося заспокоїтися. Тим більше, я не відчувала від Еміта небезпеки чи загрози, і це заспокоювало краще за будь-яке дихання. Зір повністю став нормальним, ну як — предмети були видні повністю, тільки трохи світилися.

Річард підійшов до мене з Емітом, уважно подивився на нас. Відчула його презирство і бажання мене задушити. Я розвернулась і спробувала влупити йому ляпаса. А вийшло, що я подряпала йому обличчя.

— Щось ти дедалі більше й більше схожа на дракониху.

Еміт підняв мою прикрасу і сказав:

— До майстерні сама не йди. Нехай Карен віднесе її.

Я забрала прикрасу і пішла швидким кроком додому. Чоловіка зустріла на порозі, щойно зайшла до хати.

— Що сталося? Сашко переляканий був, каже, тебе налякали. А що це з прикрасою? Хто насмілився її зламати? Кіро?!

Я оперлася спиною об двері й постаралася заспокоїтися, бо накотила хвиля емоцій. Було прикро, що мене так щиро ненавидять і хочуть вбити. Сама не помітила, як розридалася.

Карен мовчки обійняв мене і легенько погладив по спині. Помітив ранки на шиї від зірваної прикраси. Він відсунувся й уважно мене оглянув. Помітив під нігтями на правій руці сліди крові.

— Ти його подряпала?

— Так. Мене Еміт врятував.

У двері постукали.

— Карен, це я, — сказав Еміт.

Чоловік відсунув мене від дверей і вийшов на вулицю. Потім я почула його гарчання і як він на когось кинувся. Виглянула подивитися. Еміт прийшов з Річардом, на якого Карен і кинувся. Щоправда Еміт не дав йому побити хлопця, просто магічно утримував їх на відстані.

— Отже, давай ти заспокоїшся, і Річард попросить вибачення у Кіри.

Еміт прибрав магічну перешкоду, а Карен відразу запустив хлопцю ляпас під оком. Брат виглянув із-за моєї спини і сказав:

— І в друге для симетрії. Це він мене мало не вбив сьогодні.

— Це її брат? — тихо запитав Еміт у Карена.

— Так, вони близнюки.

— Бачу. Але магія тільки у Кіри. Цікаво. Цікаво, від кого передалася?

— Від прабабусі, — сказала я.

— А мама чи сестри теж здатні?

— У мами дуже слабкий дар, вона тільки енергетичні потоки бачить, і то не всі, тільки поверхневі. Сестри надто малі для магії.

— А у тебе тільки відкривається і достатньо сильний дар. Треба тебе навчати, а то ще випадково перегориш, шкода буде.

— Вона вже мало не перегоріла, — сказав Карен, — коли нас з хлопцями рятувала.

— Ну, зараз вона хоч амулетами обзавелася, буде простіше. Можу позайматися з нею.

— Тільки якщо не намагатимешся її вбити.

— Карен, — суворо сказав Еміт, — хотів би вбити — ти б уже був удівцем.

Карен тихо загарчав.

— Зрозумів, вибач. Обіцяю, я її не зачеплю.

— Кіро, давай кольє, Річард оплатить ремонт.

Хлопець тихенько гарикнув і отримав другий синець.

— Що сталося? — запитав старійшина, підходячи до хати. Потім, подивившись на мене, похмурнів.

— Ідіть до майстерні. Річард, ще одна витівка когось з хлопців — висічу так, що ходити будете насилу.