Розділ 5. Третій похід.

Вранці ми з братом вирушили розносити цукерки. Брат дивився на мене з ледь прихованим збентеженням.

— Що? — не витримала я.

— Що було вранці у вас із Кареном?

Я злегка збентежилась, згадуючи чоловіка та його ранкові пестощі, через які ми вийшли на пів години пізніше.

— А тобі що з того, засоромився дуже?

— Ні, просто було незвично таке відчувати.

— Сашку, у мене таке відчуття, що ти за мною підглядаєш.

— Та я ж не навмисно!

— То вчися відмежовуватися від мене, хоча б у такі моменти. Особливо якщо збираєшся пожити тут ще кілька днів. Бо згориш зі сорому. Карен — хлопець залюбливий.

— І він тобі подобається, я ж відчуваю це, — сказав натхненно брат, а потім невпевнено запитав. — Це ж добре?

— Думаю, так. Як там Сергій? Мені ви один раз приснилися. Снилося, що ти з його братами його відлупцював.

— Думаю, більше говорити тут нема чого. Я радий, що Карен тобі подобається, бо Сергій — дурень.

— Сашку, — сказала я суворо.

— Що? Він два роки з тобою зустрічався і не здогадався зробити пропозицію. А потім ще й образливі слова говорив про тебе.

— Може воно й на краще, що ми так розійшлись? Як думаєш?

— Можливо, тут ти щасливіша, ніж вдома. Тільки я не розумію, чому тоді відчував стільки болю?

— Ну, з Машкою та її друзями кілька разів зустрічалась, як тоді з тобою. Ну і один раз руку вивихнула.

— Ти хоч давала здачі?

— Не встигала, — сказала я збентежено.

— Ірко, — сказав брат суворо, — треба захищати себе. Тим більше, тепер у тебе є амулети і ти можеш нормально магію використовувати.

— Ага, — сказала я трохи сумно.

Сьогодні обійшлось без бійок, хоча ми зустріли Машку з друзями. Вони на нас похмуро подивились і навіть близько не підходили. Вдома мене одразу впіймав чоловік і потяг до кімнати. Мама Карена пристроїла Сашку допомагати готувати обід, щоб відвернути його.

— Як твій брат ранок пережив? — запитав Карен, роздягаючи мене.

— Збентежившись. Він ще тільки вчиться відмежовуватися від мене, я його попередила щодо цього.

Я першою поцілувала Карена, для мене самої це було несподівано, але й приємно вдвічі. Він обійняв мене, піднімаючи над підлогою.

— Моя дівчинко, ти для мене найкраща.

— Цілуй вже мовчки, — сказала я з усмішкою і обійняла його за шию.

Сашка подивився на маму Карена. Вона йому посміхнулась.

— Подумай про маму з батьком, братів. Легшає?

— Так. Тільки батько на мене злиться за те, що я наплів мамі, що пішов у ліс гуляти, а сам утік. Але інакше мене б не відпустили сюди, це надто далеко.

До нас у двері постукали, коли обід вже був готовий. Я сонно подивилась на чоловіка, він поцілував мене в губи.

— Точно не підеш з нами?

— Не хочу.

— Гаразд, я ж і не наполягаю. Тим більше я не хочу, щоб ти знову постраждала. Дуже хочу від тебе дитину.

Я збентежено посміхнулась, поцілувала його в губи. Зараз знову відчула його сильне бажання. Я була навіть не проти ще затриматись у ліжку. До нас знову постукали у двері, зараз відчула, що це його мама. Хм, а вона ж теж емпат і знає, що тут відбувається.

— Діти, годі вже на сьогодні і час їсти. Потім вам із Сашком ще треба виспатися перед походом.

Ми встали з ліжка і почали одягатись. Карен обійняв мене ніжно, поцілував у губи. Прийшовши на кухню, подивилась на брата — виглядав він краще, ніж уранці. Значить, йому вдалось налаштуватися не на мене.

Після обіду Карен із Сашком лягли спати. А я вирішила піти в сад, подивитись, як там мої квіти і лікарські трави. Захопила заодно книгу і амулети, залишені мені бабусею. Заодно склала в скриньку нові дерев'яні намистини. Амулет для накопичення енергії було б зручніше надіти на шию. Але пам'ятаючи, що говорив Карен, почала намотувати на праву руку. Тепер зможу краще магію використовувати. Цей адже амулет дозволяє не тільки енергію накопичувати, але й правильно розподіляти під час чаклунства.

— Привіт, — сказав Арен.

Я злегка здригнулась, бо не почула, як він підійшов. Хлопець посміхнувся і присів поруч зі мною на траву. Подивився на імпровізований браслет із намистин.

— Значить, ти сьогодні не йдеш. Карен спить?

— Так. Трава прийнялась добре.

— Я знаю, заходжу дивитись кожного дня. Заодно поливаю разом із твоїми квітами. Радує, що ти вже не лежиш пластом. Хотів дізнатись, як тебе повернули до життя, — сказав він з усмішкою.

— Сашка, брат, приніс мої амулети і книгу.

— Зрозуміло.

Відчула симпатію від Арена, якої не повинно бути до мене. Хлопець нахилився, понюхав.

— Смачно пахнеш, це збуджує. Краще я трохи відійду, а то дружина вчує твій аромат і буде скандал.

Арен пройшовся по саду, подивився на траву, потім щось зірвав і пішов.

«Дивний він», — подумала я про себе.

Увечері, після того, як хлопці пішли в обхід, я не могла знайти собі місця. Ходила по кімнаті. Заглянула мати Карена:

— Кіро, заспокойся, все буде добре. Вони раніше без тебе з Сашком ходили і завжди поверталися. Ну, може, трохи покусані, а так завжди всі живі.

Старійшина заглянув через плече дружини і уважно подивився на мене.

— Ходімо, видам тобі лук і стріли.

Я тільки кивнула. Швидко пішла за ним, тільки затрималась, щоб перевзутися у зручне взуття і вдягла кофту з капюшоном. До місця стоянки хлопців я дійшла за півтори години.

— Кіро, — здивувався Кеген — як ти нас знайшла?

— Я ж казала, що відчуваю брата.

— Навіщо ти прийшла? — запитав Макс, Карен тільки здивовано дивився на мене, брата побачила на дереві.

— Переживала. Погане передчуття.

Залізла до брата на дерево. Через кілька хвилин ми переглянулись із ним і подивились на хлопців.

— Що там? — випередив нас Кеген, — що ви побачили?

— Відчули, — сказав Сашка.

— Собаки, вони близько і їх багато, як ніколи.

Я подивилась на небо, місяць був повний, але затягнутий хмарами. Ми з братом вміємо стріляти наосліп, але так можемо поранити хлопців. Я зраділа тому, що вдягла амулет і тепер можу безбоязно використовувати магію. Створила кілька світлових сфер і відіслала метрів на двадцять у різні боки. Тепер ми їх побачимо і не будемо сліпими. Може дракони і можуть бачити в темряві, але ми з братом — ні.